WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

вчинок містять у собі своєрідну націленість на певне реальне узагальнення суб'єктом діяльності навколишньої дійсності. Таке узагальнення виявляється у предметах, з якими взаємодіє людина. Наприклад, та або інша корисна властивість певного предмета може переноситися на інший матеріал: скажімо, форма посудини, відкрита спочатку у дереві, переноситься на посудини, виготовлені з глини, скла, втілюючися, зрештою, в синтетичному матеріалі, котрий штучно створений саме для того, аби бути носієм даної властивості.
Ще більшою мірою узагальнююча здатність людини втілюється в знаряддях праці. За допомогою одного й того ж знаряддя здійснюється одна й та ж, визначена його конституцією та способом застосування діяльність, яка втілюється у повторюваному створенні однорідних предметів. Цілісні системи знарядь (машини, системи машин аж до автоматизованих ліній сучасного виробництва) є засобами, за допомогою яких людина освоює природу. Узагальненість, яка зростає в процесі історичного розвитку, властива процесові праці. І, нарешті, узагальненість - відмінна риса духовного освоєння світу людиною: вона знаходить вияв у мові, де будь-яке слово вже узагальнює, загалом же-в усій духовній культурі 1.
Узагальнююча націленість людської діяльності найповніше втілена в загальнозначущості досвіду цієї діяльності. Останній виходить далеко за межі конкретних діяльнісних ситуацій, акумулюючись у "схемах", принципах будь-якої можливої діяльності з будь-якими предметами. Досвід формує найбільш стійкі, загальнозначущі, універсальні орієнтири людської поведінки, свого роду загальнолюдські нормативи світовідношення. Оволодіння цими нормативами, яке здійснює окремий індивід у процесі соціалізації, їх дотримання в повсякденній поведінці - неодмінна умова високої культури людської діяльності, того, що, власне, й становить її людяність.
Універсальність практики переплетена з людським світовідношенням загалом. Саме через це практика здатна "поєднувати" в собі найхарактерніші, сутнісні властивості природи та сутнісні властивості людини. Вона є "сплавом" законовідповідності природних процесів з доцільністю людської діяльності. Наприклад, технологічне освоєння природи в процесі виробництва. Адже технологія виражає не що інше, як всезагальні соціально-практичні механізми трансформації природних закономірностей у предметні форми людської діяльності. Технологія є такою власне людською "програмою" трансформації природної речовини, яка використовує природні закономірності й процеси, що організовані відповідно до людських цілей і втілені в певних технічних системах.
Універсальність практики переплетена також з універсальністю духовного освоєння світу людиною, з універсальністю людської свідомості, зокрема, такого її різновиду, як пізнання. Мета останнього-
1Категории философии и категории культуры. К., 1983. С. 33 - 51.
388
осягнути передусім об'єктивні властивості світу, в якому здійснюється людська життєдіяльність, а також властивості самої людини. Характерна особливість практики полягає в тому, що, трансформуючи природу в предметну основу людського світу (культурно-історичну реальність), вона (практика) уможливлює цим самим "доступність" природи людському пізнанню. Саме практичні можливості людини на кожному конкретному етапі її історичного розвитку зумовлюють, забезпечують ту міру предметного змісту, що його несе в собі для людини "природа як така".
Адже в практиці природа, так би мовити, дістає форму своєї даності (явленості) для людини й водночас форму свого дійсного розвитку в новій системі реальних взаємодій, яка реалізує щоразу певну суму закономірностей і властивостей. Ця система виокремлює для людини два зрізи реальності: реальність актуальну (природний світ, яким він є сам по собі) та потенціальну реальність, спектр можливих, очікуваних, передбачуваних станів розвитку чи перетворення цієї реальності. Таку межу між актуальною і потенціальною реальністю людина починає відчувати вже з перших кроків своєї практичної взаємодії зі світом, хоча б через те, що природа постійно чинить опір її втручанню 1.
Підсумовуючи огляд Марксової концепції практики, зазначимо, що за своїм змістом, особливо через акцентування на універсалізуючих потенціях практики, вона виявилася дуже близькою тій концепції діяльності суті людини, яка сформувалась у німецькій класичній філософії. Формально належачи до матеріалізму, концепція діяльнісної суті людини не вкладалася в його традиційні форми, спонукаючи до міркувань, які можна віднести до антропоцентричного матеріалізму, де центром філософствування стає людина, її сутнісні сили, її подальша доля в Універсумі. А там, де йдеться про людину, стає дуже відносною дихотомія "матеріально-духовне", натомість набуває щобільшого значення єдність, переплетення, взаємовплив цих двох компонентів. Саме через це антропоцентричний матеріалізм дуже часто опинявся в ситуації, коли "ортодоксальні матеріалісти" звинувачували його в ревізії матеріалістичного вчення. Так було, зокрема, з югославськими філософами, які об'єдналися навколо журналу "Праксис" (Гайо Петрович та ін.)., Так було з українськими філософами-"шістдесятниками", які теж стали на шлях антропологічної переорієнтації філософської проблематики, вивчення діяльнісних передумов як людського пізнання, так і більш широкої сфери світосприймання. Щойно згадана еволюція філософських уявлень надто істотна ще й з огляду на ту обставину, що перспективою її стало усвідомлення необхідності подолання антропоцентризму.
1 Человек и мир человека. К., 1977. С. 34-35; Иванов В. П. Человеческая деятельность, познание,искусство. К., 1979.
389
Чи має межі антропоцентризм? Перший висновок, який напрошується з розгляду людинотворчих можливостей практики, це висновок про те, що такі можливості безмежні. На цьому стояв класичний новоєвропейський гуманізм. Цю ж ідею успадковує пізніше і марксизм. Таке світоглядне уявлення можливе за умов, коли не існує ще поняття обмеженості природних ресурсів (як тих, що ззовні людини, так і природних ресурсів самої людини, її психофізіологічних можливостей тощо). На сьогодні ж ситуація виглядає зовсім по-іншому: екоспазм обмежує людину і ззовні, і "зсередини". Чи не через це їй все важче пристосуватися до... нею ж самою створеного середовища?
Потрібно мати на увазі, що усвідомлення масштабності людинотворчого змісту практики важливе передусім через те, що саме цей аспект Марксового тлумачення практики найчастіше елімінувався в "канонічному марксизмі" (здебільшого, на догоду технократизмові та економізмові), або ж зазнавав разючих спотворень, особливо волюнтаристських. Поза увагою залишалося насамперед те, що найвищим критерієм розвиненості практики є взаємоузгодженість її екстравертної (спрямованої на перетворення людиною довколишнього світу) та інтровертної (спрямованої на внутрішнє самовдосконалення людини, її духовність) націленості. Без зазначеної взаємоузгодженості найефективніші способи перетворювального впливу людини на світ можуть стати пасткою для самої людини.
Слід, щоправда, сказати і про те, що певні підстави для нехтування окресленою обставиною
Loading...

 
 

Цікаве