WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

М., 1992.
Юркевич П. Т. Сердце и его значение в духовной жизни человека по учению Слова Божия: Из науки о человеческом духе // Филос. произведения. М , 1989
Эвристические функции мировоззренченского сознания. К, 1991
Лекція 17
ЖИТТЄТВОРЧІСТЬ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ:
КОЛІЗІЇ ПРАКТИКИ
Становлення та розвиток діяльнісного розуміння людини. Чи має межі антропоцентризм? Перетворення чи освоєння світу? Парадокси ідеї універсальності людини . Людина й світ: проблема взаєморозуміння
Становлення та розвиток діяльнісного розуміння людини. Коли ми говоримо про життєтворчу специфіку людського способу буття, то маємо на думці, звичайно ж, те, Що специфіка ця не обмежується лише сферою свідомості. Адже подвоєння світу на наявний та уявний, бажаний, такий, що відповідає людським прагненням і сподіванням, має місце також у реальній предметно-матеріальній діяльності людей, мета якої - привести навколишній світ у відповідність до людських потреб. Завдяки перетворюючому
385
впливові людини на світ виникає так звана друга природа, культура. Виникає предметний світ олюдненої природи.
Кожен з елементів цього світу має властивість, принципову для способу людського існування: він є "закодованим" способом діяльності, який відкриває фактично безмежні можливості не тільки для відтворення існуючих, а й для творення нових предметних реалій. Кожен предмет ніби провокує творче самовиявлення людини. Найяскравіше підтвердження наведеної думки може отримати кожний, хто уважно спостерігає за дитиною, коли вона бавиться з різними предметами: чим або ким тільки не стає під час такої гри будь-який предмет! (Недарма один з представників філософської антропології Е. Фінк вважає гру фундаментальною сутнісною властивістю, яка багато в чому визначає буттєвий склад людини та спосіб розуміння нею буття. Адже гра чи не найбільшою мірою втілює спосіб буття істоти, яка намагається здолати свою конечність завдяки своїй віднесеності до всеохоплюючого універсуму, завдяки постійному перебуванню поміж дійсністю та можливістю.)
Наведений приклад, на нашу думку, переконливо свідчить про те, що будь-який вияв людського ставлення до світу є за своєю природою діяльнісним. Серед розмаїття усвідомлюваних людських дій, що справляють вплив на довколишнє середовище, можна виокремити особливу групу предметних дій, суб'єкт яких реально, а не у своїй уяві перетворює це середовище: змінює структуру або форму предметів, а також матеріальні аспекти міжлюдських відносин, творить нові речі чи суспільні інститути. Людина змінює фізичну будову довколишньої природи або ж змінює об'єктивовані форми колективного життя, економічні та політичні структури, які належать до її суспільного ото чення. Саме такі свідомі цілеспрямовані дії, що мають предметну, матеріальну специфіку, і репрезентують власні практику на відміну від діяльності загалом, яка охоплює всі способи освоєння світу людиною.
Слід зазначити, що поняття діяльності зазнало спочатку інтенсивного розвитку не в тих філософських вченнях, які тяжіли до матеріалізму. Адже ці вчення, надмірно протиставляючи матерію та свідомість, акцентували переважно на первинності матеріального та вторинності ідеального, залишаючи поза увагою, що багато чого у світі людському не вкладається в таку жорстку дихотомію. Останнє стає особливо наочним, якщо ми спробуємо "розвести" згідно зі згаданою дихотомією деякі з виявів культурної реальності. Візьмімо, наприклад, такий елемент культури, як
386
жіночі прикраси. Що це - матеріальне? Матеріальне, скаже переконаний матеріаліст. Добре, підемо далі. Візьмімо прикраси на тілі у вигляді татуювання. Можуть сказати, що й вони матеріальні. Тоді ще одне уточнення: погляньмо на рубці на обличчі представника нігерійського племені "йорубу". Що вони означають? А означають вони, виявляється, належність до племінної верхівки. Те ж саме і з більш відомими для багатьох з нас "зеківськими" татуюваннями. У кожному з подібних випадків ми маємо справу з ситуацією, коли соціально-культурний сенс певного явища не має нічого спільного з його матеріальним носієм, його "речовинним втіленням".
Нехтування незвідністю смислового значення предметних форм культури до їх "речовинного субстрату" було чи не найслабшим місцем домарксового матеріалізму. Його значною мірою компенсувала ідеалістична філософська традиція, однак ціною того, що предметно-матеріальна діяльність здебільшого розчинялася тут у діяльності духовній. Продуктивною спробою матеріалістичного тлумачення діяльнісної суті предметного світу людської культури стала філософська концепція К. Маркса, ядром якої є людинотворчі можливості практики. Пропонуємо стислий огляд цієї концепції під кутом зору щойно згаданої обставини.
Людська здатність творити предметний світ свого існування несе в собі значно ширший зміст, аніж ті безпосередні потреби, які можуть задовольнятися цими предметами. Коли говорять про реалії, на які націлена практична діяльність людини, й відповідно про предметний зміст практики, останнє поняття вживають здебільшого як узагальнюючий термін, котрий обіймає принаймні три групи об'єктів. По-перше, це різні матеріально-речовинні структури, з котрими має справу людина у своїй життєдіяльності. По-друге, це структури "неречовинні" - суспільні відносини. По-третє, сама людина, її здатності, внутрішній світ, все, що утворює її індивідуальність.
Взаємозв'язок цих трьох груп об'єктів у процесі практики зовсім не "сумативний", коли, скажімо, практика - це певні матеріально-речовинні перетворення "плюс" перетворення соціальні, "плюс" певні зміни самої людини як суб'єкта предметпо-перетворюючої діяльності. Практика - це людський сенс і першого і другого, саме тому її увінчуєсаморозвиток людини. Проте тут виникає та класична ситуація, коли кінець постає водночас початком. Адже саме від ступеня саморозвитку людини залежить характер її перетворюючого впливу на все, Що її оточує.
Можливості саморозвитку людини тісно пов'язані з універсалізуючою здатністю практика. Річ в тому, що разом з історичним становленням людини (так званий процес антропосоціогенезу) з'являється нова форма об'єктивного процесу, яка вбирає в себе фактично всю природну передісторію людини. Завдяки цій формі людина здатна організовувати весь навколишній світ у предметну сферу власного саморозвитку (згадаймо, що мовилося в попередній лекції щодо людиномірності світу як предметного середовища, зокрема, концепцію М. Шелера). Саме в цьому й полягає універсальність практики як
здатність освоювати всю природу. Будь-яка долюдська жива істота активна лише стосовно тих властивостей довколишнього світу, які адекватні її біологічно-видовим потребам. Людина ж підіймається над своїми безпосередніми видовими потребами, вона здатна діяти "за мірками всякого виду" (Маркс), себто й за мірками істини, краси, добра.
Універсалізуюча здатність практики, ширше - людського світо-відношення, невіддільна від суспільної специфіки людини. Кожна окрема людина немовби уособлює людство. Кожна людська дія виноситься, вдамося до Гегелевого виразу, в "стихію всезагальності". Відповідно кожна дія, всякий окремий
Loading...

 
 

Цікаве