WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

через яку здійснюється самоосмислення світу. Для людини це означає не що інше, як подолання її відособленості, відчуженості від світу та від самої себе, як злиття зі світом, як відчуття "самості" буття. Останнє стає напрочуд проясненим. Дослідники творчої спадщини Г. Сковороди слушно підкреслюють, що подібне прояснення самості буття здійсниме завдяки тому, що людина пізнає бога, який через людину бачить себе самого (він бачить людину тим же оком, яким людина бачить його). Людина починає сприймати світ у цілому як "пишний храм" 2.
Світоглядна цінність окресленого підходу полягає в прагненні уникнути тієї активістської парадигми, згідно з якою "природа - не храм, а майстерня, людина ж у ній - працівник". Людина, справді, є працівником, проте тим, який несе відповідальність за долю "храму", в котрому людина існує.
Приймати чи не приймати сковородинське тлумачення взаємозв'язку людини зі світом,- звичайно ж, справа особистих філософських уподобань. Незаперечним є інше: для
1 Юркевич П. Д. Из науки о человеческом духе // Филос. произведения. М., 1990. С. 181.
2 Роменець В. А. Ідея самопізнання і смислу людського життя у творчості Г. С. Сковороди // Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали. К., 1992. С. 8-18.
382
того, аби особиста чи родова свобода людська не обернулася владною сваволею, суб'єкт свободного життєтворення має здолати світоглядну зарозумілість і розглядати не тільки себе, а й все довкола себе як таке, що має право на свободне самоствердження.
Чи маємо ми, однак, достатньо доказів здатності "поза-людських" виявів буття до такого самоствердження? Вагомий доказ на користь такої здатності знайшла, на наш погляд, сучасна філософська герменевтика. Осмислюючи таке явище, як гра, Г.-Г. Гадамер зробив, зокрема, цікаве ототожнення гри та свободи. Акцентуючи на принциповій відкритості й невимушеності будь-чого життєздатного, він виділив такі визначальні особливості гри: а) вона є саморухом, себто рухом заради самого руху (формою діяльності, вільною від цільового призначення, діяльності як такої); б) гра є способом саморепрезентації буття живого'.
Відштовхуючись від наведених міркувань, дозволимо собі припущення, що вся природа володіє цією специфічною "грайливою" властивістю і, можливо, саме завдяки їй, через "перегляд" різних можливостей, і виникає розмаїття виявів буття. Отже, коли людина "бавиться" зі світом (як у Сартровій "Нудоті", про що вже згадувалося), то "бавиться" вона не з його абсурдністю, а з його власною "грайливістю". І взагалі, невідомо в такому разі, хто з ким "бавиться": може то сама свобода людська "бавиться" зі свободою довколишнього світу й навпаки!
Того, кому такий доказ здатності позалюдських виявів буття до свободного самоствердження уявлятиметься недостатнім, відсилаємо до знаменитого Кантового принципу "als ob" ("так, ніби"). Ми не можемо, казав Кант, вичерпно довести факт доцільності світу, однак ми мислимо його так, ніби він є доцільним: Щось подібне має місце і в даному разі. Ми маємо припустити свободне самовиявлення будь-яких форм буття, аби вгамувати власний світоглядний нарцисизм і по-людськи ставитися до розмаїття виявів буття. Або ж, як зазначав М. Хайдеггер, стати не володарем, а пастирем буття.
Отже, осмислення життєтворчості людського буття пов'язане не так із з'ясуванням переваг людини над усіма іншими виявами буття, як з усвідомленням того "космічного обов'язку", що його покладено на людину чи то богом, чи природою. Адже, якщо свобода є сутнісною властивістю людини, то такою ж сутнісною й співмірною масштабам цієї свободи є й відповідальність.
1 Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. М., 1991. С. 288.
383
Саме через згадане сутнісне поєднання свободи з відповідальністю перша постає не тільки безконечно жаданою для кожного індивіда, а й тягарем, що його треба мати силу винести. І питання не тільки в тому, чи "дозволить" мені хтось іззовні бути суб'єктом свободного діяння, а й у тому, чи я сам його подужаю. Тому реалії людського існування сповнені не лише прагнення до свободи, а й протилежного, що його Еріх Фромм влучно назвав "втечею від свободи". Скажімо, оскільки свобода є передусім особистісним вибором, то уникнути пов'язаної з таким вибором відповідальності можна лише "розчинившися" в чомусь "безособовому" (класична формула знеособлення, яка побутувала в бюрократичних нетрях застійного періоду,- "є така думка").
Переконливо, просто й трагедійно-образно розкрито органічний взаємозв'язок свободи та відповідальності в одній з недавніх театральних версій Есхілового "Езопа". Перебуваючи тривалий час у рабстві й пориваючися на свободу, Езоп, вже отримавши "циркуляр" про своє звільнення, але ще не скориставшися ним, потрапляє в ситуацію вибору: його звинувачують у крадіжці та ще й знаходять у його торбі підкинуту крадену річ. Довести власну невинність він не в змозі. Він може відмовитися від свободи, оскільки раба за крадіжку не карають на смерть. Що ж до свободного громадянина, то він у разі крадіжки має кинутись у прірву. "Нумо, покажіть мені, де ж та ваша прірва для свободних людей",- каже Езоп...
Проте парадоксальність феномена свободи полягає в тому, що навіть якби Езоп вибрав несвободу, то сам цей вибір був би все одно виявом свободи. Отака нелегка для людини діалектика її буття.
Коли І. Кант проголосив людину як "річ у собі" свободною істотою, виникла спокуса наповнити цю "річ у собі" якимось більш строго визначеним змістом, аніж свобода. Відштовхуючись від картезіанського "мислю, отже існую", людську сутність намагалися звести до розумових здатностей. Надалі ж виникають інші філософські версії: "волію, отже існую", "виробляю, отже існую" тощо. У кожному з подібних випадків людська сутність розглядається як така, що фактично передує існуванню. Радикальною спробою переосмислити такий підхідстала Марксова концепція людини. Критикуючи Гегеля, К. Маркс підкреслював, що "родова сутність" людини мислима тільки в "дійсному людському існуванні". Ще радикальнішим щодо даного питання виявився екзистенціалізм, де існування передує сутності. Людська сутність постала не тільки як якась "ро-
384
дова заданість", а й як результат свободного особистісного вибору.
Виявилося, отже, що людина за способом її буття принципово відкрита у своїх сутнісних можливостях. Водночас людина взаємодіє зі світом, який, гадаємо, нам вдалося принаймні декого переконати, також відкритий у своїх можливостях. Добре це чи погано для людини, що віддавна звикла вважати себе "вінцем" та "володарем" буття? Гадаємо, є досить підстав для оптимістичної відповіді на це питання. Свободна людина є дітищем свободного буття. Хіба це погано?
Рекомендована література
Бычко И. В. Познание и свобода. М., 1968
Роменець В. А. Ідея самопізнання і смислу людського життя у творчості Г. Сковороди // Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали. К., 1992.
Сартр Ж. П. Экзистенциализм-это гуманизм//Сумерки богов. М., 1990.
Соболь О. М. Постмодерн: філософський та культурний виміри // Філос. і соціол. думка. 1992. № 8.
Швейцер А. Благоговение перед жизнью.
Loading...

 
 

Цікаве