WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

світом. "Людинобог", що йому тотожна ніцшеанська "надлюдина",- всевладар буття.
Але звідки таке настійне акцентування на панівному становищі людини у світі? Мабуть, воно пов'язане передусім з тим, що панування протилежне підкоренню. Отже, воно, здавалося б, й співмірне свободі. Можна навести і більш вагомі спостереження, зокрема антропологічні. Вони стосуються вже згаданої нами на початку даної лекції людиномірності того світу, що оточує людину, йдеться про людиномірність світу як предметного середовища. Річ у тому, що "предметним" може бути лише щось таке, в чому я не розчиняюсь, а протиставляю його собі (і навпаки). У тварини, зауважує М. Шелер, немає ніяких предметів, вона лише екстатичне вживається у свій навколишній світ, який "носить" з собою усюди, куди не піде, мовби равлик свій дім. Вона не здійснює "дистанціювання" та "субстативування" цього світу. Людина ж, здійснюючи дистанціювання й субстативування, перетворює наявні в навколишньому світі центри "опору" її потягам на "предме-
379
ти" 1, Аналогічна особливість людського світовідношення виявлена також психологами при аналізі взаємозв'язку психіки та предметної діяльності 2.
Отже, навколишній світ існує незалежно від людини, хоча лише вона робить його "предметним". До того ж робить вона це, наштовхуючись на вже згадувані нами центри "опору". Чи не закладено в самій цій здатності людини оту саму "владну" інтенцію? Адже предметний світ людини щобільшає... Чи не тому, немовби полемізуючи і з ніцшеанським, і з Марксовим уявленнями про найвищу стадію людської свободи, М. Хайдеггер скаже: сутність влади не в тому, аби зменшуватися або ж трансформуватись у щось таке, що виходило б за межі самої влади. Сутність влади в тому, щоб панувати над вже досягнутим рівнем влади, себто - в постійному самозростанні3. Владна інтенція людського світовідношення немовби зациклюється на самій собі. Утворюється своєрідне владне коло, і потрібні дуже великі зусилля, щоб вийти за його межі.
Можливо, саме через це в сучасному західному світі здійснюються активні світоглядні пошуки, спрямовані на те, аби якось приборкати "владний демонізм". Зокрема, частішають звертання до східних культур, де не такий поширений "екстравертний" (спрямований на докорінне перетворення всього і вся) тип світовідношення, де переважає "інтровертна" націленість (на внутрішнє самовдосконалення людини). Адже найпекучіше інтровертне питання-це питання про сенс людського буття, зокрема про те, полягає цей сенс у пануванні над усіма іншими виявами буття чи в чомусь іншому. Особливо загострюється згадане питання тоді, коли "буття" постає як "воля до життя".
І тут проблема свободи повертається для нас зовсім несподіваним ракурсом. А що, як найвищий вияв людської свободи - це саме здатність іти на самообмеження, співвідносячи себе зі світом. Справді, моє прагнення до життя стикається з іншими прагненнями того ж. Якщо інші істоти позбавлені самосвідомості (принаймні з моєї, людської, точки зору), то що я маю чинити як істота, здатна усвідомити себе й "освідомити" увесь світ?! Чи не повинен я йти на розумні самообмеження?
Людська свобода і благоговіння перед життям. Людина як "пастор" буття. Палкий прихильник подібної світо-
1 Шелер М. Положение человека в Космосе. С. 55.
2 Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., 1975.
3 Хайдеггер М. Слова Ницше "Бог мертв"//Вопр. философии. 1990. № 7. С. 157.
380
глядної переорієнтації, видатний мислитель-гуманіст сучасності Альберт Швейцер міркував стосовно "волі до життя" так. Варто людині по-справжньому замислитися над загадковістю власного життя та іншими життями, що заповнюють світ, і вона відчує благоговіння перед власним життям та перед будь-яким життям, що постає перед нею. Однак рахуватися з цим останнім - то не що інше, як змиритися. Що ж в такому разі буде з людською свободою? В тому-то й річ, що справжня смиренність забезпечується тим, що людина у своїй підпорядкованості тому, що відбувається у світі, сягає внутрішньої свободи стосовно сил, що володіють зовнішніми виявами людського буття. Внутрішня свобода допомагає людині знайти силу, аби здолати будь-які труднощі й сягнуть високої духовності, самозаглиблення, очищення, спокою та умиротворення. Будучи водночас істотою діяльною, людина вступає в духовні стосунки зі світом, проживаючи власне життя не для себе, а разом з усім життям, що її оточує, відчуваючи себе з ним як єдине ціле. Вона співучасниця життя і допомагає йому, як тільки може. Таке сприяння життю, його порятуванню й збереженню людина відчуває як найглибше щастя, до якого вона може бути причетною 1.
Таким чином, універсальність людини, що є мірилом її свободи, позбавляється сенсу без співмірної: цій універсальності відповідальності її носія за все життя, що існує довкола нього. Адже життя є не тільки чимось доступним людському розумінню, але й одвічним та довічним Таїнством. Втрачаючи відчуття цієї таємничості життя, людина втрачає практично все.
Універсальність людини виявляється, зрештою, в здатності діяти, чинити так, аби максима її волі могла стати максимою всезагального законодавства. Теза про збіг цих двох максим - головна вимога так званого категоричного імперативу, сформульованого свого часу ще Кантом. Багато кому ця вимога здавалася виявом етичного ригоризму (надмірної вимогливості), незастосовного до реалій, скажімо, політичного життя або ж промислового освоєння природи. Нині ж все частіше людство пересвідчується в тому, що наведена вимога є необхідною умовою формування універсальної космічної етики, без якої неможлива світоглядна культура сучасної людини.
У зв'язку з цим варто звернути увагу на неперехідну світоглядну значущість етичної зорієнтованості вітчизняної філософської традиції. Адже і теорія "внутрішньої люди-
1 Швейцер А. Благоговение перед жизнью. М., 1992. С. 28-29.
380
ни" Віталія з Дубна, Григорія Сковороди та інших українських мислителів, і їхній кордоцентризм,"філософія серця" - все це найбезпосередніше пов'язане з тією світоглядною націленістю, яку можна назвати "благоговінням перед життям".
Чи не таке благоговіння мав на увазі Сковорода, витворюючи образ людини, в якої "дух... веселий, думки спокійні, серце мирне"? Саме тут "грайтворчий" стан людського світовідношення, що так бентежитиме пізніше Ф. Ніцше та інших мислителів, виростає не з його владної спрямованості, а всупереч їй, на основі "сродності" людини як з буттям, так і з власними сутнісними властивостями. Чи не цей же мотив є властивим Памфилу Юркевичу, коли він, зокрема, протиставляє розум, зорієнтований на дослідне пізнання світу, та серце, "живі потреби" якого спонукають його "вбачати і любити життя навіть там, де дослідний розум не бачить нічого живого". Адже і нежива природа здатна викликати в людини почуття не тільки егоїстичні, але й моральні 1.
За подібного підходу, до речі, уможливлюється перспектива уникнути того обожнення людини, яке пов'язане з абсолютизацією владної інтенції в людському світовідношенні. Відбувається це завдяки тому, що образ "людинобога" постає всього лиш як "alter ego" образу "боголюдини",
Loading...

 
 

Цікаве