WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота на тему:
Розмаїття форм буття
Універсум чи Мультиверсум? Межі субординативного підходу до розмаїття буттєвих форм. Гетерархічність буття. Труднощі, що з ними пов'язане її усвідомлення
Універсум чи Мультиверсум? Націленість на буття - то природна життєва установка кожної людини. Можливо, саме тому перший із давньогрецьких філософів, хто взяв за предмет всіх роздумів не "сущі речі", а "суще як таке" (Парменід), доходить висновку, що існує тільки буття, небуття ж - зовсім не існує. Щоправда, наш сучасник, німецький філософ М. Хайдеггер застерігав у "Листах щодо гуманізму" про те, що буття - те найближче для людини, що залишається для неї найдальшим. Адже людина, як зазначав той же Хайдеггер в одній з найперших своїх фундаментальних праць, повсякчас забуває за буденними клопотами про "істину буття", відпадає від цієї істини.
Ситуація, як бачимо, надто суперечлива. Вона спричинена тим, що явища, здавалося б, найпростіші для людського розуміння, виявляються найскладнішими. Наріжне питання, яке постає перед кожним, хто намагається осмислити особливості чи то людського світу, чи світу загалом,- питання про те, як співвідносяться розмаїття та єдність різних виявів буття. Іншими словами, чи можна звести вражаюче розмаїття буттєвих форм до, так би мовити, спільного знаменника?
Досвід повсякденного життя переконує нас у тому, що за всієї своєї багатобарвності, строкатості природа надзвичайно "ощадлива". Скажімо, морфологічна будова різних живих істот відзначається тим, що з гідною заздрощів послідовністю відтворює певні структури, яким притаманна найбільша доцільність. Чимало спільного також у морфології тваринного та рослинного світу. Чи не стали спо-
315
стереження за цїєю ощадливістю передумовою того, що питання про єдність усього сущого бентежить людську уяву вже з перших її кроків?
Показовою тут є та особливість архаїчної свідомості, яку французький вчений Л. Леві-Брюль називав "логікою партиципації" (причетності). Згідно з нею і надприродні сили, і природа, й людина є елементами єдиного космічного порядку, неперервним полем найрізнобічніших взаємодій та залежностей. Логіка партиципації пронизує міфологічні уявлення, в яких зображення світу є немов би гігантською варіацією на тему принципу причинності. Міфологічна свідомість переповнена відчуттям особливої пов'язаності, залежності або навіть тотожності макрокосму й мікрокосму, природи й людини Остання тут- один з крайніх іпостасних елементів космічної схеми. "Будова" людини, її плоть сягають аж космічної матерії, яка, оплотнюючись, стає основою різних стихій та природних об'єктів: плоть - земля, кров - вода, волосся - рослини, кістки, зуби - каміння, зір (очі) - сонце, слух (вуха) - сторони світу, дихання (душа) - вітер, голова - небо тощо. Ототожнення космічного й людського відбивало не стільки нерозвинутість архаїчного світовідчуття, скільки його екологічну чутливість. Це було переживанням космічності людини.
Отже, вже на дофілософських, донаукових рівнях усвідомлення людиною довколишнього світу й самої себе формуються певні уявлення про те, що все суще походить від одного й того ж першопочатку, є видозмінами одних і тих же стихій чи сполучення одних і тих же "першоелементів" Пошуки такого першопочатку та роздуми над тим, яким чином він співвідноситься з розмаїттям усього сущого, стали однією з найважливіших складових філософії. З перших кроків свого існування вона намагається знайти таку відповідь на окреслені питання, яка б давала можливість задовольнити одвічне людське прагнення: з'ясувати першопричини, джерела й подальшу долю світу, в якому живе людина, долю самої цієї людини (одвічне світоглядне питання, яке дало назву одній з картин Ван Гога "Звідкіля ми, хто ми, куди йдемо?").
Якщо поглянути під таким кутом зору на історію філософських учень, то можна дійти висновку, що існує принаймні три найзагальніших розв'язання проблеми першоначала буття: зведення його до матеріальної або до нематеріальної субстанції, чи до поєднання цих двох начал. Два перших підходи виливаються, зрештою, в моністичні філософські концепції, третій же є виявом філософського дуалізму.
316
Тривалий час філософи витрачали чималі зусилля для того, аби довести абсолютність переваг якогось із згаданих підходів, особливо перших двох. Проте на сьогодні, здається, стало зрозумілим, що сама наявність різних точок зору на проблему першоначала відбиває невичерпне багатство буття. Мабуть, зовсім не випадково давньогрецький філософ Платон, розмірковуючи над здійсненою ще Парменідом субстантивацією поняття "буття", дав нам з цього приводу мудру діалектичну пораду: головна трудність в осмисленні буття - осягнути, як єдине існує в розмаїтті, а розмаїття - в єдиному. Тим більше, що цьому існуванню, як помітив ще Геракліт, притаманна постійна плинність. Буття є не що інше, як становлення, і саме воно, становлення, зумовлює "гармонію буття" як єдність у розмаїтті.
І знову-таки, мабуть не випадково через кілька тисячоліть відомий іспанський філософ Ортега-і-Гассет висловить думку про те, що головна мета філософії - намагання пізнати Універсум, або все існуюче. Проте нам з самого початку невідомо, чим є оце - все існуюче, складає воно Універсум чи Мультиверсум, пізнаваний цей Універсум або Мультиверсум чи ні. Філософія шукає "ціле", а те, що перед нами, завжди не ціле, до того ж невідомо, чи буде воно єдиним цілим чи різними цілими. Оскільки ж невідомо достеменно чи пізнаване те, що ми шукаємо, філософське мислення має, на думку Ортеги, винятковий характер. Адже серед чималої кількості наук тільки філософія як істотний елемент своєї пізнавальної діяльності припускає можливість непізнаваності свого предмета Вона починає свою роботу немов би із заперечення реальності, з ідеального "повернення" світу назад до нічого, до часів його творення. Філософія - то водночас зачудування перед буттям світу і повернення назад до його джерел. Саме тому вона є чимось на зразок інтелектуального героїзму.
Із сказаного випливає цікавий та неоднозначний висновок щодо дуже важливого для філософії питання про співвідношення буття та мислення Можливо, структура буття цілком збігається зі структурою мислення - провідна теза філософського раціоналізму, котрому притаманний максимальний гносеологічний оптимізм По інший бік од цього надлишкового оптимізму-крайній песимізм, для якого буття ні в чому не збігається з мисленням, отже, виключається будь-яка можливість пізнання. Посередині ж - позиція чи не найрозважливіша, згідно з якою буття лише почасти збігається з мисленням 1.
1 Ортега-и-Гассет X. Что таьое философия? М, 1991 С 87-95.
317
Зазначимо, що тривалий час у нашій філософській літературі, особливо навчальній, переважала думка про те, що будь-яке неприйняття гносеологічного оптимізму є виявом агностицизму, себто - заперечення можливостей людського пізнання, які насправді-бо безмежні. Такий безмежний оптимізм нині все частіше сприймається критично, оскільки в минулому він нерідкообертався світоглядною зарозумілістю людини, неприпустимою за умов щобільш інтенсивного її впливу на довколишнє
Loading...

 
 

Цікаве