WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Пізнання як творчість. проблема істини (пошукова робота) - Реферат

Пізнання як творчість. проблема істини (пошукова робота) - Реферат

відносно яких наша істина залишається абсолютною (івзагалі істиною).
Отже, абсолютність істини є абсолютність відносно певних рамок, є відносною абсолютністю. Таким чином, кожна істина, розглядувана в рамках своєї чинності, є абсолютною, але водночас вона ж щодо самого факту існування таких рамок є відносною. Абсолютна й відносна істина - це не дві різні істини, а одна й та ж істина, розглядувана під різними кутами зору. Зрозуміло, що порушення рамок відносності істини негайно веде до її перетворення у свою протилежність - заблудження.
Таким чином, кожне заблудження можна розглядати як істину, поширену за межі її чинності. І це не просто формальне міркування. В історії науки відомо немало фактів, коли, провівши спеціальний аналіз легенд, стародавнього
453
епосу, знаходили у цих в цілому фантастичних текстах фактичну (істинну) основу. Так було визначено, що в основі давньогрецького міфа про Фаетона лежить реальний факт падіння на естонському острові Сааремаа 3-3,5 тис. років тому велетенського метеорита.
Багато цікавих розвідок фактичної основи давніх міфів знаходимо в працях 3. Фрейда. Але особливо сенсаційними в цьому плані слід визнати відкриття німецьким археологом-самоуком Г. Шліманом легендарної Трої і трохи пізніше могили Атридів у Мікенах. Це були відкриття, в яких Шліман керувався виключно текстом "Іліади" (при визначенні місця, в якому слід шукати Трою) і міфологічними переказами про трагічну долю Агамемнона, ватажка грецького війська під стінами Трої (при розкопках у Мікенах). Згодом метод Шлімана використовували й інші археологи.
З аналізу діалектики абсолютної і відносної істини виводиться й наступна її фундаментальна характеристика - конкретність. І справді, абстрактна постановка питання про істинність того чи іншого твердження приводить до неозначеного (такого, що включає взаємовиключаючі відповіді) рішення. Так, на загальне запитання: корисний чи шкідливий дощ? - отримаємо таку загальну відповідь: - і корисний, і шкідливий; або: пласка чи сферична поверхня Землі? Відповідь-і пласка, і сферична. Звернемося для прикладу до оцінки відомого вчинку гетьмана України І. Мазепи російським імператором Петром І у листі до полтавського полковника після одержання звістки про виступ Мазепи проти Москви: "Изменник, богоотступник, вор... для собственной своей тщетной славы и властолюбия учинил, а шведа для того в Украину призвал, дабы поработить сей малороссийский народ" 1 . Ці слова на століття стали офіційною оцінкою українського гетьмана в Російській імперії, а після краху останньої набули статусу офіційної оцінки і в радянській історії. Але ж у реальному історичному контексті "зрадником" був не Мазепа, а Петро І, оскільки саме він зламав "Березневі статті" 1654 p., підписані царським урядом. Історично адекватною вбачається оцінка маловідомого російського історика Мартинова: "Союз зі Швецією не становив ніякої небезпеки для політичної свободи України... Спроба Мазепи знищити чужинське панування на Україні справжня й щира"2.
Таким чином, будучи об'єктивною за своїм змістом, істина виявляє при цьому риси абсолютності і відносності,
1 Мазепа. Людина і історичний діяч. К., 1991. С. 19.
2 Там же. С.7.
454
що характеризує її як історично багатопланову і, отже, конкретну. Всі ці фундаментальні характеристики істини розкривають її як складну, діалектичне суперечливу й водночас цілісну гносеологічну конструкцію. Така цілісність знаходить свій вияв у постійній незавершеності істини.
Орієнтовна на можливості їх виявлення та реалізацію істина постійно відкриває за межами такої реалізації нові можливості, виявлення та реалізація яких відкриває все нові й нові горизонти наступних можливостей. Адже, як вже підкреслювалося, істина не є "байдужим відображенням" всього існуючого, вона є відображенням реального світу як "поля потреб і інтересів" людини.
Істина ніколи не постає "істиною-результатом", вона - і в цьому її чи не найголовніша характеристика - завжди є істиною-процесом.
Рекомендована література
Андрос Е. И. Истина как проблема познания и мировоззрения. К., 1984.
Жариков Е. С. Научный поиск. К., 1966. Заботин П. С. Преодоление заблуждения в научном познании. М., 1977.
Логика научного исследования. М., 1965. Пономарев Я. А. Психология творчества. М., 1976. Проблемы мышления в современной науке. М., 1964.
455
Лекція 21
ШЛЯХИ І СПОСОБИ ПІЗНАВАЛЬНОГО ОСВОЄННЯ СВІТУ
Наукове передбачення. Межі передбачення. Роль "божевільних" ідей в науковому пізнанні
Наукове передбачення. Тривалий час у рамках старого матеріалізму (а в новітні часи - серед позитивістськи орієнтованих філософів) загальноприйнятою була ідея так званого вирішального експерименту, згідно з якою повинен існувати факт чи група фактів, які мають остаточно "підтвердити" (чи "спростувати") ту чи іншу теорію. Саме такого "вирішального експерименту" шукали в 20-ті роки "логічні позитивісти" на основі "верифікації", тлумачачи істину як результат "підтверджуваності" теорії фактами. К. Поппер цілком слушно заперечував проти такого тлу-
455
мачення, оскільки варто з'явитися хоча б одному факту, що суперечить теорії (а такий факт рано чи пізно з'являється), і теорія "фальсифікується".
Проте "аргумент" Поппера, попри всю його слушність, виходить з цієї ж ідеї "вирішального експерименту", тільки замість "позитивної" ролі факту (його "підтверджувальної сили") висувається його "негативна" роль (здатність факту "остаточно" заперечити, "сфальсифікувати" теорію). Спробу вийти за межі "зачарованого кола" емпіричного (детермінованого фактами - "позитивно" чи "негативно") знаходимо в І. Лакатоша, в його так званій методології дослідницьких програм, згідно з якою зростання (розвиток) наукового знання відбувається як послідовна зміна серії теорій, які об'єднуються на основі певних базисних положень.
Така дослідницька програма стійка щодо "фальсифікуючої" дії негативних фактів, оскільки включає в себе сукупність допоміжних гіпотез, які оточують "ядро" програми, ніби приймаючи на себе "удари" негативних фактів. Так, відкриття аномалій у русі планети Уран у минулому столітті суперечило ("фальсифікувало") теорії небесної механіки. Проте астрономи не відмовилися від неї, а висунули (в особі Д. Адамса і У. Левер'є) допоміжні гіпотези, які допомогли зберегти теорію небесної механіки і навіть відкрити нову планету - Нептун.
На жаль, і Лакатошу не вдалося здолати ідею "вирішального експерименту" (хоча в його міркуваннях є багато слушного), оскільки він залишився на загальнопозитивістській позиції визнання емпіричного ("фактуального") джерела істинності теорії.
Безперечно слушною в міркуваннях Лакатоша є думка про "стійкість" теорії проти "фальсифікуючої" сили негативних фактів. Навіть у давні часи, коли з'явилися факти, які суперечили пануючій на той час геоцентричній системі, астрономи (і серед них перш за все Птоломей), розробивши складну теоретичну побудову "епіциклів" і
Loading...

 
 

Цікаве