WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Закони функціонування і розвитку соціальної системи як надіндивідуального утворення - Реферат

Закони функціонування і розвитку соціальної системи як надіндивідуального утворення - Реферат

ні про дію суспільних законів. Діяльність соціального суб'єкта є сутнісною рушійною силою суспільно-історичного процесу.
Феномен суб'єктивності випадає із природного "речового" ряду. Будучи позбавленим власних матеріальних якостей (просторовості, подільності тощо), він одночасно може використовувати як провідники своєї дії будь-які речові властивості. Головне тут полягає в тому, що відносно суб'єктивності принципово неможливо вказати на сукупність зовнішніх причин, що її породжують, її природа та специфічна відмінність полягають саме в здатності до "самопричинення" та "самообумовленості". Об'єктивне і суб'єктивне мають бути розглянутими як сутнісні визначення різних сторін суб'єкта. Об'єктивне в цьому плані може бути охарактеризоване як функціональна властивість предметів природи, що певним чином включені суб'єктом у сферу своєї діяльності. Природний предмет набуває в процесі взаємодії з суб'єктом нової, соціальної форми буття, стає засобом задоволення певних потреб. У цій якості цей предмет має спільну історію з самим суб'єктом. Розвиток суспільного виробництва означає одночасно історичний розвиток не тільки суб'єкта, але й об'єкта.
Суб'єктивність як сутнісне визначення суб'єкта виражає специфічну, соціальну за своїм походженням і змістом активність, що проявляється в його свідомій практичній і пізнавальній діяльності, у виборі об'єктів, мети та засобів, способів їх перетворення, в характері організації самої діяльності, способу включення в неї суб'єкта. Заслуговує на увагу і те, що характеризує суб'єктивність як змістовний результат історії. Відображаючи активність суб'єкта як рушійної сили історичного процесу, суб'єктивність концентрує в собі ті його властивості, які постають підсумком його участі в культурно-історичному процесі і відображають стан суб'єкта як продукта певного типу соціуму.
Звідси стає зрозумілою залежність ефективності діяльності суб'єкта не тільки від міри зрілості суспільних відносин, а й від ступеня та форми освоєння ним культурної спадщини. Саме цими обставинами можна пояснити своєрідність процесу реалізації загальних закономірностей суспільного розвитку в суспільствах, що перебувають на одній стадії розвитку. Цю обставину слід враховувати, визначаючи міру готовності соціально-історичного суб'єкта до вирішення необхідних суспільних проблем, відповідність його ментальності обраним цілям і засобам їх реалізації.
Таким чином, лише в діяльності соціального суб'єкта та через його посередництво реалізуються суспільні закони. Адже всі існуючі структури є об'єктивними структурами соціального суб'єкта та його практичної діяльності, в розгортанні якої суспільні відносини не тільки репродукуються, а й певною мірою творяться Саме дія суб'єкта є функціонально активним началом процесу реалізації суспільних законів, внутрішнім імпульсом людської історії. Через свої характеристики ця дія визначає і зміст історичного процесу.
У цьому процесі самопродукування матеріальне виробництво, його умови, предметні втілення та продукт постають лише перехідним моментом, способом досягнення кінцевого результату. Своєю цілепокладаючою діяльністю людина творить і змінює свій світ речей, свої способи спілкування, форми соціальності та відповідні їм інститути, свої здібності й свідомість, тобто вона творить свою власну історію, і врешті-решт себе.
Діяльність суб'єкта завжди має свої історичні особливості, що суттєво залежать від характеру зв'язків між індивідами, котрі входять у структуру суб'єкта. Організацій ні структури суб'єкта, система соціально-інтегруючих зв'язків суттєво відрізняють одну соціальну спільність від іншої. Форми соціальної організації, механізми цілепокладання, рівень розвитку самосвідомості надають конкретної визначеності способу детермінації. Як уже зазначалось індивід включається в процес детермінації тільки через системну діяльність спільності, котра є "результуючою" індивідуальних і групових дій, причому спосіб "результування" залежить від системних характеристик спільності.
Умови і засоби діяльності також включаються в процес детермінації суспільного розвитку опосередковано Це опосередкування здійснюється через механізм привласнення та-суспільного розподілу праці, що закріплені в соціальній структурі суспільства. Як свідчить історичний досвід, там, де домінують зовнішні, примусові форми організації суспільної діяльності, переважають стихійні форми соціальної детермінації. Стихійність проявляється насамперед у недобровільно здійснюваному, нав'язаному характері діяльності індивідів. Ця діяльність має примусовий характер. Для індивіда вона постає як суспільно-детерміноване, визначене соціальними обмеженнями коло обов'язків. Необхідність же постає як зовнішня доцільність.
При цьому зовсім необов'язково йдеться про засоби насильницько-вольового впливу. Зазначене є породженням такого змісту трудового процесу, коли він зведений до засобу забезпечення найнеобхідніших життєвих потреб. Стихійність проявляється в обмеженні передусім свободи людини у виборі місця в суспільному поділі праці, в пануванні над волею людини зовнішньої, примусової організації. По суті,- стихійність - це породження діяльності специфічного соціального суб'єкта, що діє всередині обмежених виробничих відносин.
На сучасному етапі суспільного розвитку людство вже не може діяти, не враховуючи необхідності узгодження виробничих процесів, що виходять на новий рівень складності та масштабності, з вимогами цілісної соціальної системи, процесами регулювання природокористування тощо. Це вимагає, у свою чергу, здійснення переходу до нового історичного механізму реалізації об'єктивно необхідних, закономірних зв'язків суспільного життя.
Стихійні механізми регуляції суспільних процесів лише незначною мірою опосередковуються виробленими в ході суспільного розвитку культурно-історичними засобами регуляції та управління суспільними діями (передусім політико-правовими та ідеологічними). Зрозуміло, це не відповідає потребам виробництва та відтворення соціально-історичного суб'єкта, який має тенденцію до глобалізації, створення міжетнічних спільностей, подолання внутрішніх антагонізмів. Йдеться про формування реальних передумов становлення такого соціально-історичного суб'єкта, котрий все більшою мірою зніматиме у своєму розвитку неорганізовані, стихійні типи детермінації історії.
Література
Бердяев Н. А. Философия свободы. Смысл творчества. М., 1989.
Гегель Г. В. Наука логики: В 3 т. М., 1971. Т. 2.
Диалектика объективного и субъективного в историческом процессе и социальном познании. Л., 1985.
Категория "закон" и "хаос". К., 1987.
Луман Н. Тавтология и парадокс в самоописаннях современного общества//Социологос. Социология. Антропология.Метафизика. М., 1991. Вып. 1.
Маркс К. Тези про Фейербаха // Маркс К; Енгельс Ф. Твори. Т. 3.
Необходимость и случайность. К., 1988.
Поппер К. Открытое общество и его враги: В 2 т. М., 1992. Т. 2.
Фромм Э. Душа человека. М., 1992.
Шопенгауэр А. Свобода воли и нравственность. М., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве