WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Духовні основи суспільного буття - Реферат

Духовні основи суспільного буття - Реферат

устами суспільствознавців і діячів культури засуджує ідеологію, проголошує її "кінець". Не в останню чергу це зумовлюється тим, що найповніший функціональний вираз партикулярна (класова, партійна, групова) ідеологія знаходить саме у формі тоталітаризму - найзгубнішої для індивіда форми організації суспільства.
Партикулярна свідомість більше не може слугувати основою людської консолідації. Плюральна соціальність, прагнення до демократії більше не надають привілею щодо соціального статусу та використання засобів духовного впливу лише одному класу чи групі. Отже, духовна спільність і суспільна інтеграція здійснюються на інших підвалинах й іншими засобами.
Індивідна спрямованість людської духовності значно ускладнює можливості збереження цілісності суспільства. Забезпечуючи власне виживання, суспільство використовує ідеологію для об'єднання в цілісність атомізованої соціальності: кожен сповідує свою віру, поклоняється своєму богові, є прихильником певних цінностей, надає перевагу відповідним цілям та ідеалам тощо, але жити й діяти всім треба спільно, принаймні для збереження природи та людського життя на землі, забезпечення матеріальних умов існування й свободи духовного вибору, можливостей для індивідної самореалізації в праці, творчості, спілкуванні. Загальнолюдське, культурне має право на свій суспільний захист, для якого й використовується ідеологія, що робить своїм ідейним змістом культурні цінності й змінює засоби, котрими вона досягає своєї мети.
Відмова від насильницьких методів впровадження ідеологем у суспільну свідомість, якими користувалася радянська система, включаючи відверто репресивні форми (аж до політики переслідування, фізичної розправи, депортації і т. п.), без сумніву, обов'язкова. Така практика недопустима в демократичному суспільстві, правовій державі.
Збереження основ солідарності громадян, що по-різному розуміють шлях до істини, сутність добра і зла, принципи співжиття, ідеали людського поступу, потребує толерантності, дискурсу, вироблення духовного консенсусу. Для цих цілей використовуються не репресивні засоби, а сила громадської думки, менталітету, відповідних ціннісних орієнтацій. Останні виробляються шляхом розгортання літературної критики, публіцистики, різного роду публічних обговорень проблем духовності, широко розгорнутої мережі просвітницької діяльності, гуманітаризації освіти, досягнення високого рівня філософської культури і навіть цензури, спрямованої на те, щоб покласти край культивації тваринних інстинктів, інших варварських, людиноненависницьких виявлень. Зрозуміло, це потребує державного гарантування. Втім ідеологія в цілому як соціальний інститут духовної інтеграції суспільства на базі культурних цінностей не може існувати без відповідної державної політики, державних асигнувань і т. п. В цьому, й лише в цьому розумінні ідеологія може бути державною. Щодо її змісту (набору тих ідеологем, навколо яких вона здійснює єднання людей), то він може бути позадержавним у тому плані, що цей зміст виражає не вузько задані соціумом і політичною структурою цінності, котрі можуть бути лише культурними, загальнолюдськими.
Таким чином, духовне життя суспільства являє собою процес функціонування духовного в суспільстві. Можливість виділення духовного життя як наукової абстракції зумовлене тим, що за певних історичних умов воно виокремлюється в особливий вид діяльності, який має досить складний механізм свого здійснення. Адсорбовані у формах духовності: творах мистецтва, наукових працях, філософських системах, релігійних догматах, політичних доктринах тощо,- цінності, ідеї, імперативи, норми утворюють зовнішній передзаданий індивідному існуванню світ соціальної буттєвості.
Суспільство створює і трансляційні канали, через які духовні надбання можуть стати здобутком індивіда. Це система освіти, просвітницькі та культурно-освітні заклади, засоби масової інформації тощо. Вони є провідниками духовності в суспільстві й з метою запобігання його духовного занепаду потребують постійної оптимізації. Однак, яким би досконалим не був цей механізм, не слід забувати, що духовності не можна навчити, як не можна її прищепити індивіду. Врешті-решт вона формується самим індивідом у процесах активної діяльності, під впливом відповідних зразків поведінки інших людей (в праці, здійсненні певних вчинків, у пошуках сенсу особистого життя, вибірковому ставленні до культурних надбань, нарешті, в процесах самовдосконалення). "Духовність,-пише С. Б. Кримський,- не тотожна духовному життю суспільства. Вона виступає як спосіб самобудови особи і конституюється у вигляді покликання її носія... духовність пов'язана з вибором свого власного образу, своєї долі та ролі..." 1.
Духовність індивіда являє собою складний комплекс якостей людини, що формуються власними зусиллями, включаючи в себе не лише знання, але й почуття, осмислення дійсності, здатність до співпереживання тощо. Для визначення цього осередку духовності вживають поняття духовний світ, душа. Радянська філософія користувалась виключно цим першим поняттям, розуміючи під ним знання, почуття і волю людини, акцентуючи на виведенні цих характеристик з соціального середовища. Що ж до розробки поняття душа, то на нього взагалі було накладене ідеологічне табу. А між тим не можна не погодитися з К. Юнгом, який твердив, що "інтерес до проблем душі є симптомом повернення людини до самої себе" 2. Останніми роками у вітчизняній філософії поняттю душі повертається її значущий статус.
Саме душа є носієм духовного в людині. Вона являє собою не лише сукупність різнорідних якостей духовності, властивих індивіду, але є певним станом духовності людини, потенціалом особистості, резервуаром її вчинків, діянь, ставлення до інших. Це певний горизонт можливостей індивіда, його причетності до Універсуму, витоки якої, як уже зазначалося, не лише в соціумних впливах, але й у глибинах індивідної природи.
Людська душа є осереддям духовного життя суспільства. В ній відбуваються таємничі процеси прагнення до свободи, прийняття або заперечення існуючого, проектування майбутнього, розуміння та переживання дійсності. Життя душі не обмежується ідеальними станами, духовне не замикається на собі самому. Знання й почуття, мрії й установки, навіть настрої мають об'єктивну спрямованість. Потенціально чи актуально вони сполучені з діями, в котрих здійснюється самореалізація особи.
Духовне знаходить своє вираження у виробничій і політичній діяльності, створенні матеріальних і духовних цінностей, ставленні до інших людей. Саме тому суспільне життя в усьому своєму обсязі е за суттю духовним. Соціальна система, прагнучи до забезпечення свого виживання в певній історичній перспективі, не може обійтись безстворення умов для індивідного духовного розвитку.
література
" Енгельс Ф., Маркс К. Німецька ідеологія//Твори. Т. 3.
Сорокин П. Человек, цивилизация, общество. М., 1992.
Общественное сознание и его формы. М., 1986.
Франк С. Духовные основы общества. М., 1992.
Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991.
Loading...

 
 

Цікаве