WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Духовні основи суспільного буття - Реферат

Духовні основи суспільного буття - Реферат

забезпечується як специфікою кожної форми, так і їх взаємодією.
В кожному акті людської діяльності наявні всі її компоненти: пізнавальний, емоційний, регулятивний, світоглядний. І хоча поділ праці, а отже, й людської діяльності створює можливість існування відносно самостійних і відокремлених форм суспільної свідомості, а також видів діяльності щодо їх відтворення та використання, їхня вихідна єдність не може не братися до уваги. Ця єдність знаходить своє вираження в кожній формі суспільної свідомості й своєрідно проявляється в їх взаємодії на різних етапах у відповідності з потребами суспільно-історичної практики.
Функції форм суспільної свідомості взаємно доповнюють одна одну. Найповніше це проявляється під час співвіднесення таких форм, як мораль і мистецтво, мистецтво і наука, політична свідомість і філософія тощо. В процесі цієї взаємодії власна функція форми суспільної свідомості набуває інтегрованого характеру. Наприклад, виділяючи відтворення людської чуттєвості як основну функцію мистецтва, треба враховувати, що йдеться про виховання ідейно-політичного та морального змісту почуттів, їх світоглядної орієнтованості.
Можливе й таке взаємопроникнення форм одна в одну, за якого функції однієї форми починають реалізуватися через іншу. Наприклад, для поширення світоглядно-релігійних ідей досить широко використовується мистецтво. Філософські ідеї часто знаходять своє вираження в музичних і літературних творах; мистецтво нерідко вирішує пізнавальні завдання і т. ін. Водночас, слід пам'ятати про необхідність брати до уваги передусім власні функції кожної форми, а не розглядати допоміжну функцію як основну. Такі прорахунки мають місце тоді, коли, наприклад, абсолютизується пізнавальна функція мистецтва, і воно розглядається як засіб пізнання, коли здобутками виключно релігії вважаються всі естетичні та моральні досягнення людства, коли наука чи філософія починають виконувати функції політичної ідеології.
Розуміння форм як ідеального зняття моментів діяльності з боку її суб'єкт-об'єктних характеристик дає змогу відрізняти ці форми від інших, досить численних утворень свідомості, які, у свою чергу, потребують певної визначеності. Адже не будь-яке утворення свідомості може бути визнаним формою. Наприклад, соціально-психологічні стани типу національного почуття, групового ентузіазму, класової солідарності, а також вірування, сподівання, ідеали тощо також існують і в узагальненій, суспільній формі, але вони не є формами як такими. Типовим для форми є наявність відповідної діяльності та її інституалізації, що виникають як засіб продукування та відтворення форми.
Проблемним є питання про первинність чи вторинність моральної, естетичної, релігійної тощо свідомості стосовно відповідних їй видів суспільних відносин. Суб'єктивні якості, без яких неможливе перетворення світу, знімаються й "осідають" спочатку в ідеальних формах: мистецтві, моралі, політико-правовій свідомості, а потім об'єктивуються у відношеннях, що складаються між людьми з приводу відтворення та примноження цих суб'єктних умов діяльності.
Будь-який прояв свідомості (переконання, громадська думка і т. ін.) реально втілюється в соціальній дійсності. Проте форма свідомості пов'язана не лише з індивідуальною дією, спрямованою на реалізацію духовного стану. Насамперед це - суспільні конденсати суб'єкт-об'єктних обов'язкових моментів діяльності та їх функціонування в суспільстві у вигляді відповідних соціальних буттєвих форм, що сплямовані на трансляцію від покоління до покоління необхідних для діяльності духовних станів, впливу цих станів, на практичне перетворення світу та самозбереження людства.
Буттєвість духовності. Життя ідей, їх вплив на діяльність людей і функціонування соціальної системи здійснюється че"еч сукупність буттєвих втілень свідомості. Формами свідомості постають ті ідеальні продукти практики, які породжують відповідні види діяльності щодо їх відтворення та реалізації в житті й які втілюються в соціальні реалії: твори мистецтва, культурно-освітні установи, наукові праці, релігійні організації і т. п. Звідси-правомірність і точність виразу "форма", оскільки йдеться про соціальне оформлення ідеально відображеного буття, яке саме стає буттям особливого роду. Таким чином, можна зробити висновок, що всі форми суспільної свідомості мають спільну загальну природу й загальний механізм функціонування в суспільстві.
Цінності, форми свідомості та інші її об'єктивовані утворення функціонують у суспільстві, проектуючись на індивіда за допомогою системи освіти, виховання, ідеології. Суспільство як система, забезпечуючи умови власного відтворення, формує й відповідні соціальні механізми культивування духовності індивідів, до числа яких належить ідеологія. З часів застосування поняття ідеології в системі філософського знання минуло близько двохсот років і за цей період це поняття значно збагатило свій зміст. Вважати сьогодні ідеологію системою ідей або вченням про ідеї явно недостатньо. В розпорядженні філософії є чимало суміжних понятійних визначень, що стосуються культури, s, менталітету, утопій, ідеалу тощо, що не може не вплинути на конкретизацію розуміння власне ідеології, яка не може розглядатись як виключно ідеальне утворення, оскільки є складовою механізму відтворення суспільства.
Найсуттєвіший внесок в уточнення розуміння ідеології вніс О. Богданов у праці "Тектологія", яка фактично започаткувала системну теорію суспільства: "Взаємне розуміння та спільність ідеологічних елементів,-писав Богданов,-є ніщо інше, як постійна можливість координації зусиль різних людей для спільних цілей. У координації зусиль лежить об'єктивний життєвий смисл і призначення всієї й всілякої ідеології"1. Нині даний підхід знайшов свою конкретизацію й більш глибоке обгрунтування в працях німецького дослідника Н. Лумана. Запропонована ним побудова системної теорії суспільства дозволяє з'ясувати сутність ідеології в особливій суспільній функції-духовного інтегратора різних спільностей і угруповань Н. Луман вважає за "необхідне певне диригування, щоб зберегти суттєві для людини устремління", а тому розглядає ідеологію передусім як програму управління суспільством шляхом ідей2. У тім-то й полягає сутність ідеології, що вона, будучи виразом інтересів певного класу, прагне бути домінантною щоб зібрати під свої значена всі верстви та прошарки суспільства. Вона духовно інтегрує відцентрове спрямовану свідомість окремих груп, запобігаючи тим самим тому, щоб суспільство не було розірваним цими протилежно спрямованими намірами, бажаннями, прагненнями.
У розпорядженні панівного класу завжди є суспільні засоби реалізації ідеологією своєї функції. Про це досить переконливо йдеться в працях К, Маркса. В цьому розумінні ідеологія є репресивною формоюсвідомості. Це соціальний механізм впровадження певних цілей та ідеалів. Нерідко ідеологію розглядають як форму духовного гноблення іншого класу, групи і особливо індивіда, для якого неприйнятні "чужі" ідеали та цілі. В цьому плані історія ставить перед ідеологією свої досить жорсткі рахунки, більше того, вона
Loading...

 
 

Цікаве