WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Духовні основи суспільного буття - Реферат

Духовні основи суспільного буття - Реферат

здійснюється в атмосфері створених нею символів, через символічну форму реальність освоюється і перетворюється, а сама історія людства є сходженням сим-волотворчості, яка проходить довгий шлях від міміки жестів до релятивістської механіки.
Ідея культурної зумовленості розвитку людства, зокрема виникнення нових суспільпо-економічних форм, знайшла своє відображення і в радянській філософській літературі. Так Г. Ф. Сунягін у своїй праці "Промышленный труд и культура Возрождения" (1987) переконливо показав, як те або інше культурне надбання спонукає зміну економічних форм, соціальної організації. Загалом йдеться про те, що суспільне життя в будь-якій формі й на будь-якому рівні визначається культурними чинниками.
Як уже зазначалось, індивідне начало спричинює не лише соціальні зв'язки, що конституюються в соціальну систему, але й ті духовно-культурні підвалини, на яких зводиться вся конструкція соціуму з його господарськими, політичними та ідеологічними інституціями. В цьому значенні культура завжди постає результатом індивідного творення. Проте у своїх визначеннях вона має різні аспекти. В певному розумінні культура та суспільне життя, яке є її проекцією, потребують використання категорій "дух" та "духовне".
Значний внесок у розробку цих категорій зробив німецький філософ Гегель У його ідеї абсолютного духу адекватно відтворено процес об'єктивізації духовних начал людського буття та заданості індивідної духовності освоєнням об'єктивізованого духу.
Досвід міжлюдського спілкування, взаємин з природою, раціональних і почуттєвих способів освоєння світу концентрується, осідає у відповідних соціальних формах духовності: моралі, мистецтві, філософії тощо. Ці об'єктивовані форми, що є спресованим духовним досвідом багатьох поколінь людей, існують як виокремлене в суспільному житті надлюдське утворення, як дух.
Попри всю свого надіндивідну природу, дух (ідеї, образи, знання, почуття) оживає лише завдяки його індивідному функціонуванню. Дух породжується й живе лише в людині, хоч і існує поза нею як світ мистецтва, філософії, моралі, науки, релігії. Цей парадокс є відображенням складних взаємин суспільного та індивідуального.
Якщо дух існує як суспільні, надіндивідуальні форми, що наявні в суспільстві у вигляді ідей, цілей, ідеалів, знань, цінностей, то залучення до них, їх індивідна адсорбація (і не лише споживання, а й творення) є, власне, духовним життям індивіда. Наявність духу є подоланням індивідної смертності та обмеженості, духовність - спосіб залучення індивіда до загальнолюдського, родового існування. Завдяки духовному життю він стає не дискретною часткою, а елементом сукупності. "Духовне буття,- писав С. Франк,- у найзагальнішому його розумінні є основою й коренем реальності безпосереднього самобуття" 1.
Палітра людської духовності надзвичайно різноманітна. Вона включає в себе свідомість як її найвищий прояв і одночасно системоутворюючу конституенту, оскільки будь-які інші різновиди духовності пройняті її змістом. Почуття, воля, переживання, навіть підсвідомі структури зазнають її (свідомості) впливу. Через духовність людина співвідносить себе з іншими співучасниками історичних подій, спільниками будь-яких життєвих проявів, своїми попередниками, що залишили в спадок окультурений світ.
Діяльне і споглядальне ставлення людини до дійсності передбачає різні вияви духовності. Об'єктивізовані в соціальних формах, вони утворюють духовну сферу суспільного життя, в якій розрізняють різноманітні формоутворення, що відображають багатогранність відношення людини до дійсності. Людина співвідносить себе з космосом, культурою, соціумом, іншими людьми, що виступають для неї я "своє-друге-я" або як "ти". Це породжує такі духовно-практичні форми духовності, як світогляд, переконання, вірування, сподівання, а також концентрати пізнавального, морального та естетичного відношення до світу, найвищим вираженням яких є Істина, Добро, Краса.
Все це розмаїття "осідає" в соціальних формах духовності, що набувають об'єктивованого соціально-системного способу існування. Ці форми виступають як складова суспільного буття людей і навіть як її виокремлена частина з власною логікою розвитку та історією. Мистецтво і мораль, наука і віра, цінності й норми як суспільні явища утворюють окрему галузь людської діяльності - духовне виробництво.
Аналіз духовності у філософській літературі здійснюється переважно під кутом зору структури та закономірностей суспільної свідомості. До найважливіших складових свідомості належать цінності, які в змістовному плані збігаються з різними її формоутвореннями. Це можуть бути теоретична ідея або соціальне почуття, моральні регулятиви або естетичні смаки. Цінності відрізняються своїм місцем в ієпархії інших феноменів свідомості, насамперед їх значенням у життєдіяльності людини. Цінності відображають об'єкти як різнозначущі для суб'єкта, а у cфepi свідомості виступають як критерій оцінювання дійсності та власного буття. Розуміння змісту свідомості, її специфіки неможливе без урахування ціннісних пріоритетів особи, системи її ціннісних орієнтацій.
В історії соціальної філософії чітко вирізняються два напрями в розумінні цінностей. Перший з них пов'язує цінності з вітальними потребами людей, інтерпретує цінності як те, що має значущість для їх життєвого інтересу, що вершті-решт слугує задоволенню потреб. Другий напрям, існування якого зумовлене філософськими розробками Канта, Рікерта та інших, розглядає цінність як надвітальне утворення, як певний Абсолют, що є найвищим виміром. людської духовності й орієнтиром буттєвості духу, ствердженням всезагального в індивіді, піднесенням над суто вітальним інтересом.
У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Саме через них здійснюється включення ідеальних компонент людської життєдіяльності в соціальні процеси. Точніше, за їх допомогою (форм суспільної свідомості) ця свідомість стає реальною компонентою суспільного буття. У зв'язку з цим доцільно дати визначення форми свідомості, з'ясувати її сутність як такої, виявити соціальні корені, умови специфікації, зв'язки з буттям, структуру. До форм свідомості належать політична й правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія, наука.
У сучасній філософській літературі існують розбіжності в трактуванні основ вичленення форм, їх зв'язків з відповідними видами суспільних відносин і діяльності. Немає одностайності й у визначенні кількості форм та їх назв. У основу запропонованого розуміння форм свідомості покладено принцип діяльності, який дає змогу подати логічно струнку й послідовну концепцію цих форм.
Для здійснення й постійного відтворення діяльності потрібні як певні якості об'єкта (наприклад, особливі властивості тих речовин, які використовуються людьми), так і певні якості суб'єкта, тобто діючої людини. Ці якості є вихідними в утворенні форм свідомості, складовими перетворюючої діяльності -й одночасноумовами її відтворення. У цих якостях знято досвід матеріального перетворення світу людством в ідеальних формах, без використання яких це
Loading...

 
 

Цікаве