WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблеми істини та неправди - Курсова робота

Проблеми істини та неправди - Курсова робота

ідей в науковому пізнанні. Для подолання опору консервативного, традиційного мислення, яке не приймає "незвичайну дійсність", оскільки у світлі традиційних підходів вона видається безглуздою, ірраціональною,абсурдною, потрібний неупереджений погляд на невідоме, підхід, який філософ Б. Г. Кузнецов назвав "жорстким експериментом" (тут зближуються творчі методи науки і мистецтва). #1
Проводячи у зв'язку з цим паралель між творчістю Ф. М. Достоєвського і А. Ейнштейна, Кузнецов пише: "Коли ми відтворюємо логічний і психологічний шлях, яким Ейнштейн ішов до теорії відносності, ми бачимо дивовижну здатність вченого глянути на світ ніби в перший раз, очима, що відкрилися вперше, без тягара укорінених асоціацій. . . Старі, звичні асоціації розірвані. Дійсність, позбавлена звичних асоціацій, засяяла свіжими барвами, які здаються парадоксальними. Достоєвський досягає цього результату "жорстким експериментуванням". Він ставить своїх героїв у найтяжчі, неймовірно важкі становища, і тоді виявляються такі сторони думки і характеру, які у звичайних умовах неможливо виявити.
Але ж подібному "жорсткому експериментуванню" вчений піддає природу, коли приходить до парадоксальних, таких, що у звичайних умовах приховані, експериментальних результатів. Як поводить себе тіло, яке рухається в умовах "жорсткого експерименту", що надає йому швидкості, близької до швидкості світла? Воно поводить себе вкрай парадоксальним способом".
І справді, щоразу, коли "здоровий людський розум" заводив наукові дослідження у глухий кут, ставив його перед стіною, об яку розбивалися найвинахідливіпіі раціональні рішення, вихід знаходився в найнеймовірнішому напрямку, що його відкривала ідея, яка на перший погляд могла здатися "божевільною", "абсурдною", настільки вона суперечила традиціям здорового глузду.
Для подолання однієї з найтяжчих в історії науки криз що сталася на межі XIX-XX ст. , був потрібен цілий спектр найсміливіших припущень-"прирівнювання енергії частки і частоти хвилі, -зазначав цей момент німецький фізик М. Борн, - вже само по собі абсурдне". Так само і твердження А. Ейнштейна про відносність простору і часу спочатку розглядалося багатьма як абсурдне. Проте саме такі - "абсурдні" на перший погляд - ідеї і надали нового життя фізиці на початку століття.
Один з провідних сучасних американських фізиків-теоретиків Ф. Дайсон наводить слова Н. Бора, які той сказав при обговоренні нової ідеї швейцарського фізика В. Паулі:"Всі ми згодні, що ваша ідея божевільна. Питання, що нас розділяє, полягає в тому, чи достатньою мірою вона божевільна, щоб мати шанси бути істинною. На мій погляд, вона недосить божевільна для цього". Навівши ці слова Бора, Дайсон продовжує: "Те ж саме заперечення - недостатня божевільність - може бути віднесене і до всіх інших спроб створити радикально нову теорію елементарних часток, які мали місце до цього часу. Це особливо стосується тих, хто заперечує будь-які основи.
Визнання в XX ст. наукової правомірності "божевільних" ідей свідчить про те, що наука, нарешті, подолала сліпе довір'я до емпіричної очевидності й пересторогу проти всього, що на перший погляд суперечить здоровому глузду - цю своєрідну "дитячу хворобу" ранніх етапів її розвитку. Не можна, звичайно, вважати, що в попередні століття розвиток науки відбувався виключно в рамках "здорового людського розуму". Нові ідеї завжди були парадоксальними.
Коли йдеться про пізнання нових елементів вже пізнаної у своїх фундаментальних закономірностях сфери реальності, тут немає нічого незвичайного. Це-творче пізнання, оскільки пізнається щось нове, але детермінується воно вже відображеними в людській свідомості закономірностями реальності. Коли ж йдеться про так звані божевільні ідеї, то, хоча й тут мовиться про творчість, остання має принципову особливість. Творчість в останньому випадку долає наявні (дійсні, вже пізнані й опредметнені в мові) детермінації.
Саме тому виникнення "божевільних" ідей здається якимось зовсім недетермінованим актом. Насправді ж воно також детерміноване, але детермінуючі чинники належать тут або ще не відкритій сфері реальності, або ж такому стану реальності, який ще не склався в дійсності й існує поки як можливість. Тобто детермінуючі чинники тут належать не теперішньому, а майбутньому, не дійсності, а можливості.
Отже, вибір нової теорії, що повинна відображати якісно нову сферу реальності, є вибором напряму пошуків нових, нетрадиційних ідей; тому цей вибір є свободним, оскільки він не детермінується тими чи іншими чинниками наявної (традиційної) системи знання. Проте, будучії свободним, цей вибір не є довільним. Він завжди визначається цілком об'єктивними чинниками, які, щоправда, мають специфічний характер - їхнє буття є майбутнім буттям, буттям можливостей.
Вище вже йшлося про "механізми" контакту людської свідомості з можливостями, з майбутнім. Тут хотілося б лише сказати про роботи російського вченого М. О. Бернштейна, автора концепції так званої фізіології активності. Якщо проаналізувати, на чому базується формування рухових дій, пише Бернштейн, то виявиться, що кожний значущий акт являє собою рішення (або вже спробу рішення) певного завдання дії. Але завдання дії, іншими словами, результат, що його організм прагне досягти, є щось таке, що повинно стати, але чого ще немає. Таким чином, завдання дії є закодоване так чи інакше в мозкові відображення або модель потрібного майбутнього. Вочевидь, життєво корисне або значуще діяння не може бути ні запрограмоване, ні здійснене, якщо мозок не створив для цього спрямовуючої передумови у вигляді названої зараз моделі потрібного майбутнього,
Поняття "моделі потрібного мпйбутнього"#, сформульоване Бериштейном, дає змогу вказати на певні фізіологічні передумови, що беруть участь у формуванні свободної дії людини. "Заглядування в майбутнє або. . . модель майбутнього змушує визнати, що в мозкові існують свого роду єдності протилежностей, дві категорії (або форми) моделювання сприйнятого світу: модель минуло-теперішнього, або того, що стало, і модель прийдешнього. Друга плине безперервним потоком і перетворюється в першу. Вони необхідно відмінні одна від одної насамперед тим, що перша модель однозначна і категорична, тоді як друга може спиратися тільки на екстраполювання з тією чи іншою мірою ймовірності". І далі: "Рушійне завдання, яке визначає для себе індивід, формулює категорично єдиний вихід з наявної ситуації, якою б не була його апріорна ймовірність у таблиці самій по собі (хоча б вона там дорівнювала нулю)". Отже, поле людського вибору майбутнього виявляється надзвичайно широким, навіть можливий вибір можливості, яка в природі, "в таблиці самій по собі" (Бернштейн), взагалі не реалізувалася б стихійно.
ДОСВІДНО-ПРАКТИЧНІ ДЖЕРЕЛА ПІЗНАННЯ. ЛОПКО-ДИСКУРСИВНИЙ ТА ІНТУЇТИВНИЙ РІВНІ ПІЗНАВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Досвідний рівень пізнання. Перехід від старої теорії до нової-це, по суті, перехід до нових, несумірних з притаманними старій теорії вихідних
Loading...

 
 

Цікаве