WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Завдання науки етики - Реферат

Завдання науки етики - Реферат


Реферат на тему:
Завдання науки етики
Вище ми вже згадували характерний вислів: "не читайте мені мораль!" Викладання етики - не читання моралі й не має на меті спонукати когось до добра та порядності. Хоча в коло його завдань безперечно входить формування певних засад моральної культури, котрі могли б допомогти тому, хто справді прагне добра, краще усвідомлювати проблеми, які в цьому зв'язку виникають. Проте передусім етика є наукою, і завдання, які вона розв'язує, варто осмислювати, виходячи саме з цього. Відомо, що в структурі наукового знання звичайно виділяють два рівні - емпіричний і теоретичний, яким відповідають специфічні форми пізнавальних завдань та діяльності. Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на об'єкт і спирається на дані спостережень та експериментів. Логічна обробка дослідних даних здійснюється на цьому рівні переважно в межах їх узагальнення, зіставлення, класифікації й має на меті відкриття певних емпіричних закономірностей, вироблення вихідних абстракцій та класифікаційних схем, що уможливлюють упорядкування нагромадженого матеріалу. Своєю чергою, теоретичний рівень передбачає самостійну діяльність, спрямовану на вдосконалення і розвиток поняттєвого апарату науки; дослідження тут має на меті розкриття сутності явищ, які пізнаються, і втілення цієї сутності у відповідних концепціях, системах наукових понять. Разом із тим розвиток наукового знання на певному етапі приводить до формування ідей та концептуальних систем, орієнтованих безпосередньо на практичне вті-лення, на перетворення самої реальності відповідно до результатів нашого пізнання. Тут ми маємо справу вже з практично-прикладним рівнем організації наукового знання і відповідними завданнями, які на цьому рівні вирішуються. Природно, що завдання етики, як і інших наук, також відображують специфічні вимоги перелічених трьох рівнів будови й організації знання. При цьому на рівні емпіричному головними завданнями виступають виокремлення фактів, що стосуються морального життя людини й суспільства, їх збирання та опис, їх первинна будуть можливості власного нашого морального, життєвого й культурного вибору. Наведемо лише два з багатьох можливих прикладів, що розкривають дивовижну часом взаємодоповнюваність моральних цінностей різних культур, іноді дуже віддалених одна від одної. Відомо, зокрема, що європейська цивілізація останніх століть - це насамперед цивілізація діяльності, цивілізація практичного підкорення світу. Являючи собою небачений доти приклад матеріального вторгнення людини в навколишній світ, ця цивілізація і в морально-духовній галузі орієнтувалася передусім на цінність діяльності, саме нею вимірювала сенс життя і гідність людини. "Людина є те, що вона робить", - коротко сформулював суть подібного погляду на людину Г. В. Ф. Гегель. А ще до нього гетевський доктор Фауст зухвало перефразовуєперший рядок Євангелії від Івана: замість "було в почині Слово!" він ставить: "була в почині Дія!" Недарма Освальд Шпенглер охрестить даний тип культури "фаустівським". (Не зайве нагадати, що саме після того, як Фауст таким чином "переклав" св. Івана, Мефістофель і з'явився перед ним у своєму справжньому вигляді...) Але попри всі здобутки діяльнісної цивілізації, яка, сформувавшись у Європі, згодом розпочала свою світову експансію, - вже принаймні з кінця XIX ст. дедалі рельєфніше стали проступати й її тіньові сторони. Виявилося, що безмежна активність з боку людини й людства, беззастережна ставка на себе і власну діяльність приховують небезпеку, яка зростає в міру посилення реальної людської могутності, і врешті-решт ставлять людину і світ, у котрому вона живе, на межу катастрофи. Ось тут занепокоєні нащадки Фауста й почали усвідомлювати справжнє значення того факту, що на Далекому Сході ще мало не три тисячоліття тому була поширена цілісна філософія та етика недіяння (увей). Сутність цієї філософії чітко висловлено, зокрема, в давньокитайському трактаті "Дао де цзін"; в не менш відомій індійській "Бхагавадгіті" слідом за "йогою діяння" йде "йога утримання від дії"... Можна припустити, що цей мотив протиставлення діяльності й недіяння - один з істотних чинників, які зумовили неухильно зростаючий протягом XX ст. інтерес західної інтелігенції до культури й філософії Сходу.
Інший приклад. Відомо, яку роль відігравали в розвитку духовної культури християнського світу феномени усвідомленої провини, совісті, каяття, сповіді. Проте цілком несподіваний погляд на взаємозв'язок усіх цих феноменів і на їх культуротворчу функцію став можливим тоді, коли американська дослідниця Р. Бенедікт на японському матеріалі описала альтернативний спосіб організації моральної культури, що ґрунтується не на принципі усвідомленої провини, а на принципі сорому; згодом було висловлено думку, що до таких "культур сорому" належало б, між іншими, віднести й культуру античної Греції. Із сказаного, звісно, не випливає, що нині ми обов'язково маємо замінити культ діяння на культ недіяння або ж сумління - на почуття сорому. Але обравши один шлях і йдучи ним, не слід забувати про існування інших. Таким чином, історія моралі, історія світової етичної думки і в сьогоднішній нашій культурі здатні набувати безпосередньо життєвого значення. Щодо власне теоретичних завдань етики, то вони, як і в будь-якої іншої науки, зводяться до поняттєвого відтворення, сутнісного осмислення й обґрунтування її предмета - моралі як такої. Вкажемо в цьому зв'язку на два завдання суто теоретичного характеру, особливо актуальні для сучасної вітчизняної етики.
Loading...

 
 

Цікаве