WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Культура поведінки майбутнього фахівця - Реферат

Культура поведінки майбутнього фахівця - Реферат

звернення людей один до одного. Так, давнє шанування жінок, культ жінки - праматері - майже повсюдне явище: їй дарували квіти, прикрашали квітами, ототожнювали з першоосновою всього сущого - землею. Знімати капелюх перед жінкою, вставати при розмові з нею, поступатися їй місцем і виявляти їй усілякі знаки поваги - ці правила були наслідком не тільки лицарського схиляння перед Прекрасною Дамою, а й більш давнього культу жінки.
Виникнення етикету було пов'язане також з досягненнями у галузі матеріальної культури, з появою особливих надлишкових засобів, аксесуарів, предметів, що використовувалися для задоволення природних потреб у їжі, одязі, пересуванні.
Якщо, наприклад, людина угамовує голод, користуючись під час їжі ножами і виделками, якщо їх багато і кожна пара має своє призначення, то це свідчить, що нові форми і способи уга-мування голоду пов'язані з розвитком не лише духовної культури самої людини, а й матеріальної культури, культури виробництва у певній сфері.
Правила етикету мають утилітарний характер, упорядковуючи користування засобами громадських комунікацій, сферою обслуговування; етикет допомагає зберегти здоров'я (приміром, сприяє кращому засвоєнню їжі), охороняє нервову систему, забезпечує задоволення та ін.
Крім історичного, соціально-класового характеру етикет має і етно-національний колорит, який складався протягом усього періоду формування тієї чи іншої нації. Такі особливості етикету склалися і в українського народу. Так, в Україні, як і в інших регіонах Східної Європи, завжди панувала особлива повага молодших до старших, що, наприклад, виявлялося у вітанні. Приміром, зустрічаючи особливо шановану похилого віку людину, молоді брали руку старшого обома руками, а потім цілували її зверху. Таке привітання вважалося вельми шанобливим. Українці завжди відзначалися великою гостинністю. Раніше, стрічаючи гостей, господарі низько схиляли голову, гримаючи при цьому руку на серці (зокрема жінки). Схиляючи голову в уклоні, вони ніби "виносили" її назовні, "проголошуючи" її іншому, або ж намагалися зробити себе нижче гостя і тим самим підкреслювали свій статус. Рука на серці означала особливу гостинність, вітання, що йшли від серця.
Зустрічаючись, чоловіки скидали шапки, і в цьому також виявлялася повага до іншої людини. В Україні головний убір взагалі відігравав велику роль. Вважалося, що дорослій людині соромно виходити з двору з непокритою головою. Голова чоловіка без шапки могла означати не тільки його соціальну неповноцінність, а й те, що він - чужинець.
Існувала в Україні і заборона жінці з'являтися на людях з непокритою головою. Так, жителі Полтавської губернії вважали, що сонце плаче, коли жінка знімає хустку, а у Харківській губернії - коли заміжня жінка вийде у сіни без хустки, то домовик потягне її за волосся на горище.
В українців було заборонено лихословити вдома. Це мотивувалося тим, що "піч у хаті", а за повір'ям вважалося, що у печі живуть духи предків, які спостерігають за поведінкою членів родини. Оскільки повага до старших була зведена до культу, то вдома намагалися не сваритися, не лихословити.
Склався в Україні і свій ритуал вживання їжі. Наприклад, ложку не клали так, щоб один кінець спирався на миску, а ручка - на стіл, бо побутувало повір'я, що злі духи по ложці можуть потрапити у тарілку і нашкодити людині. Існували свої особливості у спілкуванні, у поведінці, у побуті, на роботі та ін.
Таким чином, етикет має національне забарвлення, він залежить від способу життя, вірувань, ритуалів і традицій того чи іншого народу.
У процесі історичного розвитку змінювалися епохи, складались нові культури, але залишалися загальнолюдські цінності, вироблені практикою попереднього суспільного розвитку, відкидалося неістотне, дріб'язкове, тимчасове. З етикету зникли норми, продиктовані умовами життя певного класу, стану, але залишилися універсальні, загальновживані правила ввічливості, такту, коректності, що полегшили, ушляхетнили і прикрасили людську поведінку.
Сучасний етикет грунтується на моральних принципах гуманізму й демократизму, що сприяють взаємоспілкуванню, взаєморозумінню між людьми. Відносини, в основі яких лежать гуманізм і демократизм, - це відносини доброзичливості, шанобливості, гуманізму, а не егоїзму, відносини, за яких людина не підкреслює своє "я", не думає тільки про особисту вигоду, а поважає думку іншої людини, виявляє турботу про ближнього, подає йому допомогу та ін. Етикет, в основі якого лежать дані принципи, дозволяє дбати про те, щоб повага до людської гідності і турбота про Особистість не перетворювалися на заохочення тих, хто порушує норму. Адже й тепер нерідкі випадки, коли порушник загальноприйнятих норм поведінки зустрічає співчуття деяких "гуманістів", що забувають про шкоду, яку порушники завдають честі й гідності інших людей. Жаліти п'яного або тверезого хулігана - це значить не жаліти, не любити по-справжньому тих, кому він отруює життя.
Принципи гуманізму й демократизму втілені в ряді моральних вимог, що безпосередньо відбиваються у культурі взаємовідносин. Серед них передусім слід назвати ввічливість, тактовність, скромність, точність.
Ввічливість - форма взаємовідносин з оточенням як знайомим й близьким, так і незнайомим.
Сутність ввічливості - доброзичливість. Зустрічаючи людину, говоримо їй "доброго ранку", "добридень", "добривечір". Прощаючись, говоримо "до побачення", ніби сподіваючись зустрітися ще раз. Звертаючись до людини з дріб'язковим проханням, вживаємо вираз "будь ласка". Поняття добра органічно входять до багатьох загальноприйнятих формул чемності. Цим самим виявляється зв'язок справжньої ввічливості з гуманізмом у тому соціальному сенсі, який надається цьому поняттю.
Зрозуміло, у житті виникають ситуації, коли, наприклад, необхідно мати справу з людиною, яка з тих чи інших причин не заслуговує на повагу, але це не означає, що можна принижувати її людську гідність, розмовляти з нею брутально. Ввічливість потрібна навіть тоді, коли говоримо людині неприємне, якщо вона на те заслуговує.
Споріднене з ввічливістю поняття "коректність", яке має особливий відтінок, що полягає у вмінні за різних ситуацій тримати себе у межах загальноприйнятих правил пристойності. Звичайно, за будь-яких правил етикету поведінка людини багато у чому залежить від стану її нервової системи, характеру, темпераменту.
Кожний іноді може опинитися у певній конфліктній ситуації на роботі, у родині, побуті. Іноді конфліктвиникає через різне розуміння одних і тих самих явищ морального життя. Причому не завжди одні люди у конфлікті діють з аморальних міркувань, а інші - з моральних. Такий погляд був би спрощеним. Бувають випадки, коли обидві сторони діють з кращих і цілком моральних мотивів, але їхні різні уявлення, зумовлені традиціями, вихованням, можуть викликати різні оцінки одних і тих самих подій та вчинків. Виявити коректність - означає зберегти гідність, не принизитися до рівня розбещеного обивателя.
Вимоги коректності у взаємовідносинах відповідають інтересам усіх. При дотриманні цих вимог у суперечці можна швидко дійти згоди. У службових відносинах коректність допомагає усунути те, що шкодить інтересам справи, в особистих - вона сприяє взаєморозумінню людей.
Тактовність - це почуття міри, яке необхідно зберігати у розмові, в особистих і службових стосунках, уміння відчувати межу, переступивши яку, можемо незаслужено образити людину.
Тактовність вимагає всебічного урахування всіх обставин, у тому числі й психологічного стану людини,
Loading...

 
 

Цікаве