WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Становлення естетики як науки - Реферат

Становлення естетики як науки - Реферат


Реферат на тему:
Становлення естетики як науки
З XVII ст. починають укладатися нормативні естетичні системи, що беруть свій початок ще з поетик епохи Відродження.
Першою такою системою була естетика стилю бароко, що укладається в Центральній Європі у XVI-ХУП ст. І хоча естетика бароко не зафіксована в спеціальних теоретичних трактатах, базові її принципи можна узагальнити на основі вивчення культури цієї епохи.
Бароко - стилістичний напрямок у мистецтві кінця XVII - середини XVIII ст., пов'язаний з дворянською культурою епохи розквіту абсолютизму, боротьби в європейських державах за національну єдність і зміцнення впливу католицької церкви. У XVI - XVII ст. слово "бароко" (з португ. - раковина) уживалось як синонім до слів "незграбний", "брехливий", "фальшивий".
Стиль бароко одержав розвиток у тих країнах, де дворянство було панівним класом, але не поширився в країнах, де склалася своя національна буржуазна культура (Голландія, Англія, почасти Франція). Центральне поняття естетики бароко - краса. Це ідеальна категорія, що піднімається над природою. Мистецтво, що втілює красу, повинне поліпшити природу, не повинне відбивати каліцтво життя як таке, що протилежне красі. Краса підпо-рядковується ідеальній нормі (нею виступає античність), вона містить у собі природу в переробленому, поліпшеному вигляді. Краса втілюється в поняттях "грація", "декорум", "благопристойність".
Для творів епохи бароко характерні перебільшений пафос, театральність ситуацій, яскраво виражене спрямування, пластичне вирішення складних просторових задач, різкі світлотіньові контрасти, розвинутий колоризм.
Характерні риси культури бароко: цензура сюжетів; норми "великого стилю", "великого смаку", "великих ефектів"; ієрархія жанрів; історичні, міфологічні сюжети, релігійний жанр - "витончене мистецтво"; побутовий жанр, пейзаж, натюрморт - "низькі жанри"; синтез архітектури, музики, живопису, скульптури, театру, садово-паркового і прикладного мистецтва в ансамблях як в одному цілому; урочистість і пишномовність творів мистецтва; прагнення вразити глядача.
Головні об'єкти ансамблю: палац, церква. Новий тип художника: придворний віртуоз, який засобами свого мистецтва створює сліпуче видовище.
Але теоретичне закріплення нормативна естетика XVII ст. знайшла в іншій системі - класицизмі, що зберіг свій вплив аж до кінця XVIII - початку XIX ст.
Класиг^изм - це напрямок, який оформився в художній культурі європейських країн на початку XVII ст. Зстетичні принципи класицизму протягом XVII - початку XIX ст. зазнали істотних змін. Характерною рисою цього напрямку є схиляння перед античністю. Мистецтво Древньої Греції і Древнього Риму розглядалося класицистами в якості ідеальної моделі художньої творчості. "Поетика" Арістотеля і "Мистецтво поезії" Горація справили величезний вплив на формування естетичних принципів класицизму.
Естетика класицизму орієнтувала поетів, художників, композиторів на створення образів мистецтва, що відзначаються ясністю, логічністю, суворою врівноваженістю і гармонією. Все це, на думку класицистів, знайшло своє повне вираження в античній художній культурі.
Раціоналістичний характер естетики класицизму проявився у відверненій типізації образів, суворій регламентації жанрів, інтерпретації античної художньої спадщини, у зверненні мистецтва до розуму, а не до почуттів, у прагненні підпорядкувати творчий процес непорушним правилам і канонам.
Інтенсивний розвиток точних наук у XVII - XVIII ст. сприяв перемозі раціоналізму у філософії. Не випадково володарем думок у цей час стає Рснє Аекарт (1596-1650), що виклав у "Міркуванні про метод" (1637) методологію раціоналізму, яка явилася в кінцевому рахунку і філософською основою естетики класицизму. Мистецтво, на його думку, повинно бути підпорядковане суворій регламентації з боку розуму. Вимоги ясності, чіткості аналізу поширюються філософом і на естетику. Мова твору повинна відрізнятися раціоналістичністю, композиція будується за суворо визначеними правилами. Головна мета художника - переконувати силою і логікою думок.
Найбільшу популярність як теоретик класицизму одержав Школа Буало (1636-1711). Свою доктрину він виклав у віршованому трактаті "Поетичне мистецтво" (1674). Одним з основних положень естетики Буало є вимога в усьому наслідувати античність.
Французькі поети-класицисти П'єр Корнель (1606-1684) і Жан Расин (1639-1699), дійсно, дуже часто звертаються до античних сюжетів, але дають їм сучасне трактування.
Специфіка тлумачення античності французькими класицис-тами полягає в тому, що вони орієнтуються переважно на суворе римське мистецтво, а не на давньогрецьке. Зразками імітації для класицистів є "Енеїда" Вергілія, комедії Теренція, сатири Горація, трагедії Сенеки.
Буало використовує матеріал античності для протиставлення його як мистецтву й естетиці бароко, так і демократично-реалістичному мистецтву Мольєра, Аафонтена та ін.
Класицистами переосмислюєтся антична міра. Естетика Відродження трактувала її в дусі внутрішньої гармонії, нібито властивої людині за природою. Класицисти також шукають гармонію особистого і суспільного, але на шляхах підпорядкування індивіда абстрактному державному принципу. Тому міра виступає в них у вигляді зовнішнього обмежувального принципу.
У зв'язку з цим в ідеях прихильників класичного мистецтва виявляється певне протиріччя. З одного боку, вони культивували дисципліну в дусі підпорядкування людини абсолютистським порядкам, з іншого - ставили проблему соціалізації особистості, виховання людини, для якої властиве почуття суспільної дисципліни.
Як бачимо, у трактуванні античності прихильники доктрини класицизму займають іншу позицію, ніж гуманісти. В епоху Відродження "світлі образи" античності протиставляються "середньовічним привидам" з метою реабілітації права людини на земне щастя. Тому гуманісти висувають на перший план проблему краси, гармонії, пропорції, які, на їхню думку, складають щиру сутність світу і людини. Про красу, гармонію, пропорції говорять і класицисти, але інтерпретація цих понять у них інша. Ідеалізм, умоглядність, раціоналізм, нашарування геометричної сухості - такі характерні риси їхнього трактування основних естетичних категорій.
Природа для Буало - щось протиявлене духовному ідеалу. Останній упорядковує матеріальний світ, і художник утілює саме духовні сутності, що лежать в основі природи. Розум і є цей духовний ідеал.
Свій блиск і гідність твір мистецтва повинен черпати в розумі. Буало жадає від поета точності, ясності, простоти, осмисленості. Він рішуче заявляє, що немає краси поза істиною. Критерієм краси як істини є ясність і очевидність: усе незрозуміле - некрасиве. Характер, відповідно до ідей Буало, повинний зображуватися нерухомо, позбавленим розвитку і протиріччя. Типовий характер у класицистів позбавлений будь-яких індивідуальних рис.
Класицисти вважали за необхідне втілення в мистецтво високих ідей: патріотизму, громадянськості, угамування егоїстичнихпристрастей, героїзму.
Багато норм, сформульованих класицистами, не втратили свого значення і згодом. Такі, наприклад, їхні вимоги чіткої характеристики типу, стрункості композиції твору, розмежування видів і жанрів мистецтва, ясності мови і послідовності викладу, правдоподібності і достовірності зображуваного.
У середині XVIII ст. в епоху Просвітництва класицизм зазнав еволюції, і насамперед у плані ідейного змісту: висуваються теми і конфлікти, у яких знаходить висвітлення боротьба за політичну і релігійну свободу (Вольтер та ін.). В епоху Французької революції у класицизмі набувають розвитку антифеодальні тенденції (М.Ж. Шенье, Ж.Л. Давид).
Своєрідну інтерпретацію класицизм отримує в творчості Гете і Шіллера - це так званий "веймарський класицизм".
Найвидатнішим представником просвітительської естетики був Готхольд Ефраїм Аессіш (1729- 1781) - німецький філософ-просвітитель, драматург, естетик, теоретик мистецтва і літературний критик. Пафосом естетичних поглядів Лессінга була боротьба за створення демократичної національної культури. Він виступав за зближення мистецтва і літератури з життям, звільнення їх від оков аристократичної нормативності. Мистецтво, за Лессінгом, є імітація природи. У противагу принципу ідеалізації, імітації антиків, що у німецькій естетиці Просвітництва стверджував І.-І. Бінкельман (1717-1768), Лессінг тлумачив імітацію природи широко, як пізнання життя. На відміну від просторових мистецтв, де предметом зображення є тіло з його видимими властивостями, у поезії за допомогою слова передаються дії, що розвиваються у часі. Живопис більше
Loading...

 
 

Цікаве