WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Раціоналізм Декарта - Реферат

Раціоналізм Декарта - Реферат

положення, Декарт помилково думав, ніби в інтуїції наш розум пасивний і лише бачить істину, яка відкривається в полі його розумового зору. Погляд цей - прямий результат метафізичного розуміння пізнання, властивого філософам ХVІІ століття. Зв'язок між вченням про інтуїції й созерцательним розумінням знання Декарт ясно виразив у своєму листі, надрукованому в п'ятому томі Зібраннях творів Декарта: "Інтуїтивне пізнання, - писав він, - є озарениє розуму, за допомогою якого розум бачить у світі бога речі, які бог хоче відкрити людині шляхом прямого враження божественної ясності на наш розум, який при цьому вже потрібно роздивлятися не як діяльний, а лише як утримуючий промені божества" . Буржуазні ідеалісти в працях про Декарта підкреслюють значення цього тексту, ніби він доводить, що головна думка вчення Декарта про "Природній світ" є думка про "божественне" джерело цього "природного світу". Таке, наприклад, пояснення "природного світу", розвите Джибсоном, який стверджує, ніби за Декартом, "природній світ" "даний нам богом і виражає, pro tanto божественну природу в нас" . Звичайно в листуванні з богословами Декарт, прагнучи говорити з ними говорити на зрозумілій для них мові, не раз характеризує "природній світ" з його "інтуїціями" як той що виник від бога. Однак основний в усіх цих текстах є не богословська тенденція, а думка про созерцательной самоочевидності інтуїтивного знання. Корні вчення Декарта про "природній світ" і про "інтуїції" - не в богословії, а в метафізичному методі мислення Декарта).
Розвиваючи вчення про метод, Декарт став засновником раціоналізму, а саме напрямку в теорії пізнання, згідно якому всебічний і необхідний характер істин математики і точного природознавства має джерело не в досвіді, а в розумі. Критерієм достовірності він проголосив логічні признаки раціонального пізнання - ясність і чіткість. Невипадково цей раціоналізм виявився тісно пов'язаний з математикою. Саме в математиці, в розробці якої Декарту належало таке видне місце, він знайшов ту всебічність і необхідність істини, яка сама потребувала пояснення. Але так як Декарт не знав відкритого лише засновникам марксизму справжнього критерію істинності пізнання, корінного в практиці - В історичній практиці громадських класів, - то він джерелом всебічності й необхідності помилково признав не чуттєві нібито інтуїції розуму. Звідси таке різке протистояння чуттєвих інтуїцій інтуїціям розуму, яке лежить в основі всієї теорії пізнання Декарта і всього його метода і яке накладає печатку ідеалізму на всю його теорію науки (Ж.Лапорт справедливо відхиляє пояснення декартовської характеристики інтуїції в дусі Мальбранша, але, розходячись в цьому особистому питанні з деякими інтерпретаторами інтуїції Декарта в дусі теорій католицизму, Лапорт поділяє загальний у нього з ними помилковий погляд, ніби в погляді Декарта на джерело інтуїтивного знання Декарт "просто надихається християнською традицією, згідно якої Слово є світло, озаряющий всяку людини, яка приходить на цей світ". ).
У вченні раціоналізму і раціоналістичної трактування богословських питань заключалось наряду з явною оманою і зерно нових плодотворних ідей. Помилковою була безумовність, з якою Декарт протиставив відчуття розуму, а в середині розуму протиставив інтуїцію, а саме безпосереднє знання, знанню опосередкованому, здобутому за допомогою доказів. Помилковою також була думка Декарта, ніби ознакою чи критерієм істини є ясність і чіткість сосерцания. Внаслідок матеріалізм встановив, що знання не буває лише безпосереднім. Навіть ті істини, які здаються в теперішній час істинами безпосередньо достовірними і самоочевидними, не завжди були такими для нашого розуму. На нижчих ступенях розвитку в цих істинах не було нічого безпосереднього. Істини ці входили в розум, укріплялись в ньому довгою практикою, мільярдами повторних випадків, які, зберігались в мисленні, стали в наслідок загальними істинами і безпосередньо очевидними.
Але яким би одностороннім в своєму раціоналізмі не було вчення Декарта про пізнання, воно включало в себе ряд плодотворних для науки і для філософії ідей. Критерієм істинного знання Декарт проголошував якраз ті ознаки (ясність і чіткість), які він вважав характерними для самої точної із усіх наук - математиці. Тим самим за зразок можливого для людини удосконалення в пізнанні приймалась сама строга, сама точна і достовірна із всіх відомих тоді наук. Вчення Декарта про знання означало вимоги, щоб всі науки, не виключаючи філософію, рівняли свої вимоги і поняття про достовірність і про істинність за поняттям найбільш удосконалених і найбільш передових в той час наук - математики, механіки, математичної фізики.
Навіть вчення Декарта про серединне положення людини між світом буття і світом небуття, з якого Декарт пробував пояснити можливість помилки, включало в себе, не дивлячись на ідеалістичну суть, глибокі і плодотворні думки.
Висновок
Центральним поняттям раціоналістичної метафізики є поняття субстанції, корні якого лежать в античній онтології.
Створений світ Декарт ділить на дві частини субстанцій - духовні і матеріальні. Головна ознака духовної субстанції - це неділимість, важлива ознака матеріальної - ділимість без кінця. Тут Декарт, як неважко побачити, відтворює античне розуміння духовного й матеріального початку, розуміння, яке в основному унаслідувалось з середньовіччя. Таким чином, основні атрибути субстанцій - це мислення і протяжність, інші їх атрибути виходять із цих перших: уява, почуття, бажання ...
Нематеріальна субстанція має в собі, за Декартом, ідеї, які притаманні їй з самого початку, а не набута з досвідом.
Для раціоналізму XVII століття математика є образом суворого і точного знання. Декарт був математиком, творцем аналітичної геометрії. І невипадково саме Декарту належить ідея створення єдиного наукового метода, який він назвав "Універсальна математика" і з допомогою якого Декарт вважав можливим побудувати систему науки, яка може забезпечити людину господарюванням над природою. А те, що саме господарювання над природою єкінцевою ціллю наукового пізнання, в цьому Декарт цілком згоден з Беконом.
Метод, як його розуміє Декарт, має перетворити пізнання в організовану діяльність, звільнивши його від випадковості, від таких суб'єктивних факторів, як спостережливість чи гострий розум, з одного боку, удача і щасливий збіг обставин, з іншого. Образно кажучи, метод перетворює наукове пізнання з кустарного промислу в промисловість, із спорадичного й випадкового виявлення істин - в систематичне й планомірне їх виробництво. Метод дозволяє науці орієнтуватися не на окремі відкриття, а й іти, так би мовити, "суцільним фронтом", не залишаючи лакун чи пропущених ланок. Наукове знання, як його передбачає Декарт, - це не окремі відкриття, з'єднані поступово в деяку загальну картину природи, а створення загальної зрозумілої сітки, у якій вже не складає ніяких труднощів заповнити окремі вічка, а саме знайти окремі істини. Процес пізнання перетворюється в свого роду поточну лінію, а в останній, як відомо, головне - безперервність. Ось чому безперервність - один з найважливіших принципів метода Декарта.
Декарт виявився одним із творців класичної механіки. Ототожнивши природу з протяжністю, він створив теоретичний фундамент для тих ідеалізацій, якими користувався Галілей, який не зміг ще пояснити, на якій підставі ми мажемо примінять математику для вивчення природних явищ. До Декарта ніхто не наважувався ототожнити природу з протяжністю, а саме з чистою кількістю. Не випадково саме Декартом в найбільш чистому вигляді було створено уявлення про природу як про гігантську механічну систему, яка приводиться в рух божественним "поштовхом". Таким чином, метод Декарта виявився органічно пов'язаним з його метафізикою.
Література
1. История философии в кратком изложении - И90 Пер. с чеш. И.И.Богута - М.: Мысль, 1991.
2. Декарт - В.Ф.Асмус, Москва, 1956.
Loading...

 
 

Цікаве