WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема методу філософії Нового часу - Реферат

Проблема методу філософії Нового часу - Реферат

теоріїі методології науки. В свій час він неміг прийти до адекватного рішення цієї проблеми.
4. "Привиди театру" породжуються сліпою вірою людей у авторитети, старовинні традиції і гадки.
Після розгляду ідолів як основних перепон досягнення дійсного знання Бекон приступає до позитивного викладу свого методу. Цьому присвячена друга книга афоризмів "Нового органона".
Вихідним пунктом дослідження для Бекона являється в "достатньому і правильному описі природи і експериментів". Однак це описаня являється на його погляд таким різнобарвним, що розум не може сконденсуватись. Для цього все потрібно впорядковувати. Бекон складає три основних види таблиць. Перша із них - таблиця позитивних інстанцій. Бекон назвав її таблицею сутності і наявності. Таблиця дає відносно повний огляд основних проявів досліджувальних властивостей.
Друга таблиця в певному змісті протилежна першій. Це таблиця негативних інстанцій, яку Бекон визначає як таблицю відхилення і відсутності наявності.Таблиця сконструйована таким чином, що кожному визначеному достовірному випадку відповідає (по крайній мірі один) випадок негативний.
Третя із основних таблиць - таблиця степеней, або порівнянь. Методична цінність цієї таблиці в найбільшій степені залежить від рівня чуттєвого пізнання і експериментальних методів, тому тут міститься найбільше число неточностей.
Порівняння даних в цих трьох таблицях, згідно Бекону, може привести до певних знань, зокрема описаним випадком можуть підтверджуватись або не підтверджуватись гіпотези, що стосуються цієї властивості. Бекон свій метод ілюстрував на вивченні властивості тепла. Ця ілюстрація показала і недоліки цього метода. Не дивлячись на це, заслуга Бекона в тому, що його "Новий органон" представляє першу спробу в філософії Нового часу реалізувати загальний методологічний підхід до отримання наукового знання, який мав практичне примінення. Його заслуга в підкресленні значення емпірії, чуттєвого пізнання і експеримента, що повністю відкидався в більшості випадках схоластичною філософією.
2.2. Методологія Рене Декарта
"Очищення" філософії від гуманістичної орієннтації, прямування на "чисту" (без специфічного людського моменту), об'єктивну (безсуб'єктивну) природу, характерне для після ренесансівського етапу розвитку західно-європейської філософії, було послідовно проведено французьким філософом Рене Декартом (1596-1650), що привело його на дуалістичні позиції.
Найбільш видатні із його філософських праць - це роботи, присвячені методологічній проблематиці. До них належать "Правила для керуванням розумом", написані в 1628-1629р., в яких Декарт описує методологію накового пізнання. В 1640-1641р. Декарт пише "Роздуми про першу філософію", в якій повертається до аспектів своєї нової методології і придає їй більш глибокі філософські обгрунтування. В 1643р. виходить його праця "Начала філософії", в якій повністю викладені його філософські погляди.
Філософія Декарта представляє собою новий, цільний і раціонально обгрунтований образ світу, не лише відповідаючий актуальному стану природознавства, але і повністю визначаючий напрямок його розвитку. Одночасно вона вносить і основоположні зміни в розвиток самого філософського мислення, нову орієнтацію у філософії, яку Гегель характеризує словами: "Декарт направив філософію в сучасний новий напрямок, який починає новий період філософії ... Він виходить із міркувань, що думка повинна починатись із самої себе. Всі попередні філософствування, які виходили із авторитета церкви, були починаючи з цього часу відкинуті". Першу і вихідну визначенність всякої філософії Декарт бачить у визначеності свідомість-пізнання. Декартом був сформульований "метод сумніву". Все те, що викликає сумнів, тобто може бути, або може й не бути, міркує Декарт, несе в собі момент суб'єктивності і тому має бути відкинуте. Строго об'єктивним (безсуб'єктивним) в такому разі може бути лише щось безпосередньо дане, очевидне. "Оскільки чуття нас інколи обманює - міркує Декарт, - то я готовий був припустити, що не існує жодної речі, яка була б такою, якою вони нам її змальовують. І оскільки зутрічаються люди, які помиляються у міркуваннях стосовно навіть простіших предметів геометрії, припускаючись тут патологізмів, то, гадаючи, що і я здатний помилятися так само, як і усякий інший, я відкинув як помилкові всі настановки, що приймались мною раніше за доведення. І, зрештою, приймаючи до уваги, що ті ж думки, які у нас є, коли ми не спимо, можуть з'являтися у нас уві сні, причому жодна з них не є у той момент істинною, я вирішив уявити, що будь-що, що коли-небудь спадало мені на думку, є небільш істинним, ніж химерні совидіння. Але одразу потому я звернув увагу на те, що в той час як я готовий мислити все помилковим, необхідно, щоб я, який ще мислить був чимось, помітивши, що істина "я мислю, отже, я існую" настільки стійка і вирогідна що найхимерніші припущення скептиків нездатні її похитнути, я прийшлов до висновку, що можна без вагань прийняти її за шуканий мною перший принцип філософії".
Скептицизм Декарта, по своїй суті, являється скептицизмом методологічним. Він виступає як скептик, який рушить всякі (уявні) достовірності для того, щоб найти єдину первинну дійсність. "Первинна" дійсність може бути краєкутовим каменем, що покладений в основу всієї конструкції нашого пізнання. До цих висновків Декарт приходить на основі доліджень і власного досвіду. Декарт ставить питання про досягнення дійсності самою собою, дійсності, яка повинна бути вихідним початком і тому сама не може спиратися на інші початки. Тому реальність він находить в мисля чому Я - в свідомості, в його внутрішній свідомій очевидності.
Факт, що Декарт находить первинну достовірність в "ego cogito" (мислячому Я) і що, із цьої достовірності, він видвигає свою першу філософію, пов'язаний з розвитком природознавства, або точніше сказати, з розвитком математичних конструкцій природознавства. Математика, в якій основою являється ідеальна конструкція, рахується наукою, що досягає своїх істин з високим степенем точності. Декарт вказував, що достовірність арифметики, геометрії і їм подібним наукам заключається в тому, що в порівнянні з іншими науками вони більше всього залежать від мислячого Я і менше всього від "зовнішніх реальностей". Декартово мисляче Я являється, як ми бачимо, чимось що для свого існування непотрубує нічого, крім самого себе. Тому він визначає його як "res cogitas" - як мислячу річ, духовну субстанцію. "Таким чином Я, тобто душа, завдяки якій я є те, що я є, цілком відмінна від тіла і набагато набагато легше пізнання, ніж тіло, і навіть якби тіла зовсім не було, душа не переставала бути тим, чим
Loading...

 
 

Цікаве