WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема справедливості в сучасній соціальній філософії - Реферат

Проблема справедливості в сучасній соціальній філософії - Реферат

першим, хто помітив що справжнім каменем спотикання тут є питання, пов'язане з нерівним розподілом. Ідею рівного арифметичного розподілу легко зрозуміти, дивлячися на те, як вона втілювалася в античному суспільстві - наприклад, у формі ротації при виконанні громадських обов'язків. Що стосується нових суспільств, то вони постійно розширювали поле реалізації арифметичної рівності: рівність перед законом; рівне право висловлювання, зібрань, публікацій; рівне право голосу для всіх громадян; й принаймні на рівні побажання рівність шансів, тобто рівність вихідних позицій щодо доступу до функцій влади, керування й впливу. Токвіль хоче нас переконати, що саме до цієї рівності рухаються у своєму розвитку нові Демократії. Але насправді жодне суспільство не діє - й, можливо, не може діяти - ефективно, передусім у тому, що стосується створення багатств, у формі арифметичної рівності --тобто егалітарного розподілу - й це стосується всього розмаїття благ, що дідлягають розподілу,. На увагу заслуговує лише пропорційна рівність, яка визначає ту рівність_що її у середні віки називали "дистрибутивною" . Вона називається "пропорційною" тому, що, як у теорії математичних пропорцій, тут йдеться про рівність не між речами, але між відношеннями, саме відношенням між внеском конкретного індивіда та конкретною часткою і відношенням іншого індивіда та іншої частки. Ідея рівності, таким чином, була врятована, але ціною штучно сконструйованого відношення між чотирма елементами: двома особами та двома частками."
В наступному розділі "Справедливе і законне" пан Рікер розглядає правову справедливість. Перехід від етичної справедливості до правової, за твердженням філософа, відбувається через здійснення наступного: "Перейти від формалізму незавершеного до формалізму завершеного - це означає розірвати зв'язок, який об'єднує чесноту справедливості в античному й середньовічному суспільстві з ідеєю Блага, чи йдеться про Благо загалом, чи про ідею доброго життя, чи про благо певної особливої історичної спільності, чи про блага матеріальні, що визначають зміст ідеї справедливості у нерівних розподілах."
У правничо-філософському розгляді цього процесу виділяють дві гілки юридичного легалізму: "Згідно з ортодоксальною кантівською лінією, на ім'я "законів" заслуговують лише справедливі відносини, які можуть бути виведені з головного, цілком апріорного імпе-ративу, який Кант формулює так: "Дій таким чином, аби ти ставився до людства в твоїй власній особі чи в особі іншого не лише як до засобу, але завжди також як до самоцілі". Але, як засвідчує його теорія права в "Метафізиці звичаїв", дуже невелика кількість законів може розглядатися як незаперечний наслідок формального імперативу. Для решти відповідність законам означає відповідність законам, що випливають із законотворчої діяльності політичного утворення. Ми переходимо таким чином від суворого апріоризму до юридичного позитивізму, за якого питання про засади виходить вже з царини компетенції практичного розуму, щоб підпасти під контроль емпірично й історично конституйованих законотворчих інстанцій."
Надалі Рікер звертається до "Теорії справедливості" Дж. Роулза, виділяючи в його роботі два принципи справедливості:
1) "Перший принцип забезпечує рівність усіх громадян перед законом. Цей принцип формалізує велике надбання розвинених демократичних суспільств та їхнє завоювання свободи слова, зібрань, виборів та обрання для виконання громадських функцій. Це сучасний тріумф Солонової ідеї рівності (isotes) на значно ширшому терені її впровадження. Проте частина дебатів, про які ми будемо говорити далі, стосується розповсюдження царини рівного громадянства й усієї системи визначення належності до нього, а також винятків. Таким чином, вже з першого принципу відкриваються дебати, які вимагають опосередкування, відзначеного вище. Але один пункт усе-таки уникнув таких дебатів: перший принцип повинен бути задоволений у першу чергу безвідносно до того, чи дає правило нерівних розподілів, включене до другого принципу, дозвіл на порушення рівності перед законом. Інакше кажучи, серійний або лексичний порядок означає, що "обмеження головних свобод, рівних для всіх, які захищаються першим принципом, не може "бути виправдане або компенсоване .більшими соціальними або економічними перевагами".
2) "...другий принцип справедливості, який перебирає на свою відповідальність принципи нерівності, що стосуються, нагадаємо, відмінності доходів і багатства, а також відмінностей рівня влади й відповідальності в усілякого роду організаціях. Принцип стверджує, що серед усіх нерівних розподілів існує один, що є той, в якому будь-яка аргументація переваг для тих, хто опинився за найсприятливіших умов, компенсується зменшенням збитків для тих, хто знаходиться за менш сприятливих умов. Формула, що реалізує цей принцип, є такою: "максимізувати мінімальну частку". Звідси й назва принципу: тахітіп. Я не зупинятимусь на дуже витонченому доведенні, яке було дане цьому принципові на підставі теорії рішень за умов непевності. Суттєвою тут для нас є ідея існування у нерівних розподілах такого пункту рівноваги, в якому нерівностям певного роду надається перевага стосовно як більших нерівностей, так і егалітарного розподілу. У деякому розумінні це дещо від першого у формі рівності шансівабо, згідно зі словником Роулза, "вихідних позицій"; але все це залишається на рівні побажань і незадоволених вимог тією мірою, якою саме до економічних і соціальних нерівностей, які визнаються справедливими, якраз і ведуть зазначені відкриті позиції. Формулювання Роулза виявляє це замішання при висловлюванні двох принципів, з яких один є егалітарним, а інший ні: "соціальна та економічна нерівність повинні бути зорганізовані таким чином, аби одночасно: а) можна було б слушно очікувати, що вона буде на користь кожному; б) і що вона буде пов'язана з позиціями й функціями, відкритими для всіх".
У третьому розділі "Принципи справедливості та юридична практика", порівнюючи і співвідносячи два зазначених вище рівня вияву справедливості, Поль Рікер робить висновок про те, що у правосудді, наріжному камені практичної справедливості "Вирок повинен одержати своє виправдання, виходячи з обговорення, яке він завершує, і з якості аргументів, висунутих під час цього обговорення.
Проте ця якість залежить від того зв`язку, який об`єднує логіку та етику в аргументі. Ця етика є нічим іншим, як етикою найкращого аргументу, тобто такого аргументу, який може бути прийнятий іншим. Яка формула може краще резюмувати цю етику аргументації, ніж античне прислів`я: Audi alteram partem ?"
Таким чином, в цій короткій реферативній роботі ми розглянули концепт справедливості, як комплексне поняття, в контексті його генези від давніх до сучасних суспільств. Окремо зупинились на розгляді справедливості античними мислителями, зокрема Арістотелем. Із сучасних теоретичних розробок проблеми справедливості розглянули теорію професора Дж. Роулза та французького мислителя П. Рікера. На роботі останнього "Справедливість між законним і добрим" зосередили увагу більш детально.
На завершення слід зазначити, що рефлексія з приводу справедливості як етичної підстави суспільної комунікації, наукові і публічні дискусії навколо цього поняття саме осмислення спільного життя людей у термінах справедливості - характерна риса європейської філософії, пов'язана з цивілізаційно-культурними особливостями європейського розвитку. Місце справедливості, міра її драматизму в інших культурах потребує спеціального вивчення.
Використана література
1) Рікер П. Навколо політики. - К., 1995. - С. 185-228.
2) Роулс Дж. Теория справедливости. - Новосибирск, 1996.
3) Аристотель. Никомахова этика [V]. Соч. в 4 т., т. 4. М., 1983.
4) Кант И. Метафизика нравственности [ч. 1]. - Соч. в 6 т., т. 4 (2). М., 1966.
Loading...

 
 

Цікаве