WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Найвизначніші постаті вітчизняної культури - Реферат

Найвизначніші постаті вітчизняної культури - Реферат

брошур.
В кінці 1878 року І. Франко став редактором органу друкарів "Praca" і перетворює його на орган всіх робітників Львова. Він починає видавати "Дрібну бібліотеку", пише для віденського "Слов'янського альманаха" ряд новел, серед них "Муляра" для нової задуманої газети "Нова основа", "Борислав сміється", працює над перекладами "Німеччина" Г. Гейне, "Фауст" Гете, "Каїн" Байрона і т. д., укладає "Катехізис економічного соціалізму..."
У березні 1880 року І. Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдруге заарештовують у зв'язку з судовим процесом, що його вів австрійський уряд проти селян в Коломиї. Три місяці просидів І. Франко у тюрмі, після чого його було відправлено у супроводі поліцая до Нагуєвичів і ще раз по дорозі посаджено у Дрогобицьку тюрму, що її описав потім І. Франко в оповіданні "На дні".
Повернувшись після таких "мадрівок" до Львова, І. Франко бере участь у робітничій газеті "Praca", пише соціалістичну програму "Чого хоче Галицька робітницька громада". У газеті "Praca" латинськими буквами опублікував І. Франко свій знаменитий вірш "Гімн" ("Вічний революціонер").
У 1881р. І. Франко видає польською мовою брошуру "Про працю. Книжечка для робітників". З цього ж року він починає видання журналу "Світ", у якому від номера до номера друкує повість "Борислав сміється" (повість так і не була закінчена в зв'язку із закриттям журналу), тут же друкує свою відому статтю "Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка".
У журналі "Світ" І. Франко друкує ряд своїх революційних поезій, що ввійшли потім у збірку "З вершин і низин". Після припинення виходу журналу "Світ" І. Франко змушений був заробляти на шматок хліба у "Ділі" та в "Зорі" - народовських органах. B цей період І. Франко публікує в журналі "Зоря" історичну повість "Захар Беркут", велику статтю "Іван Сергійович Тургенєв".
Мріючи про видання власного журналу, письменник двічі виїжджає до Києва (1885, 1886 pp.), щоб отримати від київської "Громади" матеріальну допомогу. Та київські ліберали обіцяні гроші віддали "Зорі", а не Франкові.
1893 року І. Франко видає друге, доповнене, видання збірки "З вершин і низин".
1894 року, коли помер проф. О. Огоновський, І. Франко пробував посісти кафедру української літератури у Львівському університеті. З великим успіхом прочитав він пробну лекцію, але до кафедри його не було допущено.
На останнє п'ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичних збірки І. Франка: "Зів'яле листя" (1896р.), "Мій Ізмарагд" (1898р.) та "Із днів журби" (1900р.).
В цей період І. Франко починає видавати журнал "Житє і слово" (журнал виходив з 1894 по 1897 рік). В ньому вміщує письменник свої прозові і поетичні та науково-публіцистичні твори, а також переклади. Так, у журналі І. Франко опублікував свої повісті "Основи суспільності" та "Для домашнього вогнища", драматичні твори "Учитель", "Сон князя Святослава" та сатиричні оповідання "Чиста раса", "Опозиція", переклади з сербської епічної поезії, переклад поеми М. Г. Чернишевського "Гімн діві неба" та інші. Журнал "Житє і слово" знайшов широкий відгук у тодішній пресі. На його появу відгукнулось і російське "Этнографическое обозрение". В цей же період галичане тричі висували хлопського сина до австрійського парламенту та галицького сейму (1895, 1897, 1898 pp.). Але кожного разу, внаслідок різних виборчих махінацій, видатного письменника обрано не було.
У ювілейний рік І. Франко видає збірку поезій "Мій Ізмарагд". На цей же час припадає і написання ряду інших великих поетичних творів І. Франка, зокрема поеми "Похорон" (1899р.).
В цей же період, за свідченням В. Бонч-Бруєвича, І. Франко зав'язує листування з російськими соціал-демократами, посилає свої твори для друкування в перекладах на російську мову в журнал "Жизнь", цікавиться нелегальною марксистською літературою та нелегальними на той час творами російських письменників. В той же час відомо, що І. Франко шкодував за молоддю, що віддала своє життя боротьбі з царизмом, а не боротьбі за національне визволення України.
На початку 90-х років виходять збірка поезій "Із днів журби" (1900р.), повість "Перехресні стежки" (1900р.) та інші.
З 1898 року у Львові починає виходити журнал "Літературно-науковий вісник". І. Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу, фактично його робочим редактором і друкує тут свої літературознавчі статті "Із секретів поетичної творчості", "Леся Українка" та інші.
На революцію 1905 року в Росії І. Франко відгукується своєю знаменитою поемою "Мойсей", віршами із збірки "Semper tiro" (згадаймо хоч би вірш "Конкістадори"), закликаючи "на все підле й гидке бистрії стріли пускать" ("Стріли", 1903р.).
В цей же час І. Франко пише статтю "Нова історія російської літератури", яка являє собою рецензію на книжку О. Брюкнера "Історіяросійської літератури". Він виступає також з своєю знаменитою статтею "Ідеї" і "ідеали" галицької москвофільської молодіжі", опублікованою в "Літературно-науковому віснику", в якій викриває реакційність галицьких москвофілів.
B 1904 році, влітку, І. Франко викладає історію української літератури на "Наукових курсах" у Львові (вісімнадцятигодинний "Огляд української літератури від найдавніших часів до кінця XIX віку"), цього ж року пише статтю для російського словника Брокгауза і Єфрона "Южнорусская литература". Різке протистояння встановлюється між Франком та українськими націоналістами, особливо Грушевським.
В 1907 році І. Франко знову пробував посісти кафедру у Львівському університеті, але на свою заяву не одержав навіть відповіді.
В 1906 році виходить його збірка поезій "Semper tiro", в 1907 році - повість "Великий шум", в 1910 році - "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890p.". І. Франко пише і друкує статті про О. Герцена (1911р.), О. Пушкіна (1914р.), Т. Шевченка і т. д.
В 1913 році розпочались ювілейні святкування сорокаліття літературної діяльності письменника, готувалися до видання ювілейні збірники. Та перша імперіалістична війна обірвала їх видання (збірник "Привіт Іванові Франкові в сорокаліття його письменницької праці 1874 - 1916 pp." вийшов у Львові 1916p.).
Здоров'я письменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати, був у Києві, в Одесі (1913p.), коли йому ставало легше, знову гарячково брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна "Борис Годунов" І. Франко написав 1914р., цього ж року написав статтю "Тарас Шевченко" та поеми "Євшан-зілля", "Кончакова слава" і чимало поезій.
За весь час своєї діяльності І. Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд поем і величезну кількість перекладів з світової літератури. Чимало його поетичних творів не друкувалися у збірках, а лише у періодичній пресі або ж залишилися в рукописах.
У 1915 році здоров'я письменника різко погіршало. Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т. Г. Шевченка. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня 1916 року труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника був споруджений пам'ятник: висічену на камені фігуру робітника-каменяра.
1964 року перед фронтоном Львівського університету імені Івана Франка поставлено йому пам'ятник.
Використана література
1. Андріївський М.С. Григорій Сковорода очима сучасника. - К., 1999.
2. Філософський словник. - К., 2000.
3. Вчення про людину у Григорія Сковороди. - К., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве