WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Найвизначніші постаті вітчизняної культури - Реферат

Найвизначніші постаті вітчизняної культури - Реферат

Михайловим, І. Тургенєвим, Я. Полонським, М. Щербиною, А. Майковим, М. Лєсковим та ін., з діячами польського визвольного руху - 3. Сераковським, Е. Желіговським, Я. Станевичем, Й. Огризком та ін. У ці ж роки спілкується з українськими літераторами Петербурга - Марком Вовчком, М. Костомаровим, П. Кулішем, Д. Каменецьким, В. Білозерським, Д. Мордовцевим та ін., бере участь у виданні альманаху "Хата" та підготовці до видання журналу "Основа". Проте для Шевченка були неприйнятними буржуазно-ліберальні погляди Куліша і Костомарова (особливо на селянське питання). Справжня ідейна й особиста дружба встановилася між Шевченком і Марком Вовчком, якій він присвятив вірш "Марку Вовчку".
Влітку 1859р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися на Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.
У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. - 11 і велику поему "Марія", а 1860р. - 32. Ще 1858р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860р. під назвою "Кобзар" вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл "Давидові псалми" повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов "Кобзарь" Тараса Шевченка в переводе русских поэтов". А 1859р. у Лейпцігу видано (без участі поета) збірку "Новые стихотворения Пушкина и Шевченки", де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема "Кавказ" і "Заповіт". Видання "Кобзаря" 1860р. було сприйнято передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та ін.).
Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш - "Чи не покинуть нам, небого". У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лесков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.
Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а для всього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках і російських та закордонних виданнях (празьке видання "Кобзаря" 1876р. включало більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються перші закордонні праці про його життя і творчість та переклади творів різними мовами світу. Шевченкова поезія і після смерті поета залишається могутнім чинником українського літературного процесу. Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед дальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко, ім'я якого стоїть в одному ряду з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.
Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), що був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.
Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік - у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875р.
Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші "Пісня і праця" (1883р.), у поемі "Гадки на межі" (1881p.).
І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.
Вже з дитячих років "Кобзар" Т. Шевченка став йогоулюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться і знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками.
Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету.
Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові "Друг". Вступивши до студентського "Академічного гуртка", Франко став активним працівником і автором його органу "Друг": вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість "Петрії і Довбущуки", з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в "Друзі" (1877р.) переклад роману М. Чернишевського "Что делать?", перекладає вірші Пушкіна "Ворон к ворону летит" та "Русалка", що ввійшли в першу збірку поезій "Баляди і росказы" (1876р.).
Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першого арешту І. Франка та членів редакції журналу "Друг". Після звільнення з тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І. Франко, що був до того "соціалістом по симпатії, як мужик", включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини, стає на шлях активної боротьби з австрійською монархією, з носіями соціального і національного гніту в ній.
Разом з М. Павликом І. Франко починає видавати журнал "Громадський друг", у якому друкує свої вірші "Товаришам із тюрми", нарис "Патріотичні пориви", початок повісті "Boa constrictor". Коли ж поліція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на "Дзвін". Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш "Каменярі" та оповідання "Моя стріча з Олексою". Четвертий - останній номер журналу вийшов під назвою "Молот". В ньому закінчив І. Франко друкування повісті "Boa constrictor", сатиричний вірш "Дума про Наума Безумовича", свою знамениту статтю "Література, її завдання і найважніші ціхи". Він студіює праці К. Маркса і Ф. Енгельса, перекладає розділ "Капіталу" та розділи з "Анти-Дюрінга" для видання їх окремими брошурами, пише передмови до цих
Loading...

 
 

Цікаве