WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософські школи Давньої Індії - Реферат

Філософські школи Давньої Індії - Реферат

викликають визрівання карми (долі).
Серед афектів йоги необізнаність вважають основним. Необізнаність - поле або ґрунт, на якому зростають афекти. Звичайно, усі афекти суть лише різновиди незнання і усуваються разом з ним. Незнання, за Патаджалі, є баченням вічного, чистого, щастя, Атмані у невічному, нечистому, стражданні, не-Атмані. Необізнаність - сприйняття Я, Душі за те, що не є Я, Душа, чи то тіло як опора чуттєвого досвіду, чи то розум як інструмент свідомості (пуруші). Знання, звільнене від усіх перешкод, що створюються афектами і кармою, стає безмежним. Це вище знання є здатністю розрізненого осягнення, знання абсолютного розрізнення (Пуруші), Я, Душі, інтелекту (Будхи).
Йоги стверджують: звільнення можна до сягти зосередженням (самадхі) і духовного проникнення в реальність Я як чистого, безсмертного духу, абсолютно відмінного від тіла і свідомості. Треба звільнити свідомість від усіх домішок (афектів, карми) і здобути спокій і ясність. Для очищення і просвітлення свідомості йога пропонує вісім засобів: по-перше, яма - утримання - утримання від завдавання будь-якої шкоди усьому живому, правдивість у думках і словах, контроль над бажаннями; по-друге, ніяма - культура - культивування дхарми, чесності; по-третє, асана - положення - дисципліна тіла; по-четверте, прана-яма ~ контроль за диханням; по-п'яте, прат'яхара - усунення почуттів - контроль над почуттями; по-шосте, дхарана - увага; по-сьоме, дх'яна - споглядання; по-восьме, самадхі - зосередження.
Послідовне застосування засобів, а також поклоніння творцю (Ішварі), який розуміється у філософії йоги як особлива свідомість (Пуру-ша), призводить, на думку Патанджалі, до досягнення мети йоги -припинення діяльності свідомості, тобто до звільнення.
Метод йоги як "практична філософія" високо оцінений в більшості систем індійської думки, і в сучасних умовах є невід'ємною частиною індійського світогляду.
7. Філософія осмислення
Веданта - буквально "Завершення вед" - одна з ортодоксальних систем філософії Індії, релігійно-філософське вчення, що виникло на ґрунті Упанішад. Веданта і тепер займає важливе місце у філософії індуїзму. Вперше основні положення Веданти викладені Бадараяною у Веданта-сутрах (ПІ-ІУ стст.). Дальший розвиток Веданти зв'язаний з укладанням коментарів до твору і до Упанішад. В історії розвитку класичної Веданти виділяють три основних періоди. Перший період - прафілософське осмислення вед в Упанішадах, формування основних понятьВеданти. Другий період - систематизація ідей ве-дантизму "брахма-сутрою" Бадараяни. Третій період - поява коментарів до "Брахма-сутри" і розвиток сформованого вчення.
Вперше систематизовано викладено Веданту в "Брахма-сутрі" Бадараяни (ІІ-ІІІ стст. н. е.). У сутрах Бадараяна прагнув створити єдину концепцію Упанішад, а також обґрунтувати можливість і правомірність такого викладу. Надзвичайна стислість сутр, кожна з яких складалася з двох-трьох слів, допускала можливість різних тлумачень, особливо коли справа стосувалася однієї з центральних проблем Веданти - відношення Я (дживи) і Бога (Брахмана). Згодом у філософії склалося кілька коментаторських традицій, що пізніше оформилися у самостійні школи Веданти. Найбільш відомі з них: моністична, що стверджує принципову тотожність Я і Бога, школа адвайта-веданта Шанкари (УІП-ІХ стст. н. е.) і школа вішишта-адвайта Рамануджі - школа обмеженого монізму, що розглядає Я і Бог як частину і ціле (XI ст. н. е.).
Первісне під Ведантою розуміли Упанішади. Світогляд Упанішад неоднорідний. Багаточисленні тексти мають різні, іноді взаємовиняткові трактування філософських понять буття, Брахман, Атман та ін., що служило основою для критичних нападів представників неорто-доксальних філософських учень на ведичну традицію. Спробою відновити авторитет вед, досить серйозно підірваний критикою, стала філософська система Веданти. Основна мета "Брахма-сутри" Бадараяни, а також коментарів - прагнення обґрунтувати єдине вчення Упанішад, виключивши всі можливі різночитання. На думку ведантистів, знання про Брахмана, отримуване з Упанішад, повинно бути в усьому однаковим і несуперечливим. Брахман у філософії Веданти і іманентний і трансцендентний світові, і вираження найвищого принципу (Абсолюту), і реальний творець світу (Ішвара). Критерієм реальності Брахмана оголошувалися одкровення священного писання, що підкріплювалися релігійним досвідом. Тому у Веданті відсутні раціональні доводи онтологічного (тобто сущого) буття Бога. Логіка, за Ведантою, не може визнаватись самодостатньою формою осягнення істини. Цінність розуму - у згоді релігійного досвіду з істинами. Справжнє призначення філософії полягає в тому, щоб за допомогою істинного знання організувати релігійне життя людини, допомогти їй в пошуках шляхів уникнення страждань і досягнення звільнення.
Досягнення істинного знання - брахмавід'ї, тобто знання Брахмана - передбачає ряд умов: прагнення до звільнення, віру, усвідомлення відмінності між вічним буттям Брахмана і мінливим, тимчасовим характером сансари (світу речей і людських бажань), спокій духу, помірність, відчуженість, терпіння і зосередженість. Якщо людина починає розуміти, що світ недосконалий і має існувати вічна основа світу, приходить до ідеї Бога як творця і вседержителя світу ("Вішишта-адвайта" Рамануджи). Дальші роздуми про буття Бога як про абсолютну реальність дозволяють зрозуміти, що лише Бог - єдина реальність, а світ - тільки видимість ("Адвайта веданта" Шан-кари). Усі відмінності між явищами зовнішнього світу, між Я і Богом - суть лише ілюзорні породження людської необізнаності, справжня суть людини, за Ведантою, є Душа, яка тотожна Брахману. Той, хто пізнав Брахмана, приходить до усвідомлення безкінечної тотожності з ним і, укоренившись у такій істині, набуває повної свободи. У працях багатьох індійських мислителів Веданта нерідко проголошується єдиною філософською доктриною, здатною здійснити найдавніші ідеали людства, вказати практичні шляхи гармонійного розвитку світового співтовариства.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бродов В. Индийская философская мысль нового времени.- М., 1984. Древнеиндийская философия: начальний период.- М., 1972. Костюченко В. С. Классическая веданта и неоведантизм.- М., 1983. Литман А. Д. Современная индийская философия.- М., 1985. Неру Дж. Открытие Индии.- М., 1955.
2. Общественная мысль Индии: Проблема человека и общества.- М., 1992.
3. Индийская философия: В 2-х т.- М., 1993. История индийской философии.- М., 1958. Чаттерджи С., Датта Д. Индийская философия.- М., 1994.
Loading...

 
 

Цікаве