WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → 1. Вчення Платона про ідеї. 2. Діалектика Миколи Кузанського. 3. Натурфілософія Шеллінга. 4. Основні принципи метафізики Р.Декарта - Контрольна робота

1. Вчення Платона про ідеї. 2. Діалектика Миколи Кузанського. 3. Натурфілософія Шеллінга. 4. Основні принципи метафізики Р.Декарта - Контрольна робота

реальних речей. Кожна річ уміщує в собі протилежні тенденції, але здобуває природу домінуючої протилежності. У світі видимих речей єдність протилежностей пов'язана з їхньою подібністю та злагодженістю, а не тотожністю, тому що абсолютна тотожність можлива лише в Абсолюті.
Сучасна фізика в мікросвіті відкриває єдність протилежностей. На субатомному рівні частки одночасно зруйновні і не зруйновні. Там речовина є енергією, об'єкти - процесами, частки - хвилями, об'єкти мікросвіту знаходяться в якійсь визначеній точці й відсутні там, рухаються й не рухаються. Принцип невизначеності говорить, що якщо розгортається одна з властивостей, то згортається інша. В субатомному світі існують пари взаємопов'язаних понять, які не можуть бути одночасно визначені з однаково високою точністю. Чим більше прагнемо визначити одне, тим більше невизначеним стає інше. Одне поняття доповнює інше, як частина й хвиля, що взаємно доповнюють картини однієї й тієї ж реальності.
Ідея згортання/розгортання.
Для Кузанського творіння є розгортання Бога (explicacio Dei), нескінченність стягується в скінченність, абсолютна єдність - у множинність, а вічність - у час.
В Богові згорнуто все (навіть протилежності), всі числа, всі можливості, всі рухи, а також усе, що відбувається та існує в часі та просторі. Максимум згортає й розгортає все.
"У єдиному Богові згорнуто все, оскільки все в ньому, і він розгортає все, оскільки він у всьому".
Всесвіт у цілому є результатом розгортання Бога "зсередини назовні". Повернення світу до Бога є згортання світу, повернення всередину.
Фізичний вакуум уміщує в собі можливість існування всіх можливих часток. Світ побудований із "нічого", наділеного структурою, а сила й речовина - лиш прояви простору й часу. Матеріальні частки - це згустки енергії, збудження поля, де поле мислиться як властивість простору. Поле існує завжди і скрізь, це пустота, із якої все виникає. В якомусь значенні простір розгортається в матерію, яка не може існувати поза рухом і становленням.
З точки зору деяких сучасних фізиків можна говорити про внутрішній, імпліцитний (згорнений) і зовнішній, експліцитний (розгорнений) порядок, де внутрішнє подібне до кожної точки голограми, вміщує всю інформацію в цілому. Згідно такому підходу, свідомість і матерія взаємопов'язані і є проекцією більш високої реальності, яка не є ні матерією, ні свідомістю.
Відносність і взаємозв'язок.
Жодна частина Всесвіту не є важливішою, ніж інша, і властивості однієї частини визначені властивостями решти частин.
Всесвіт не має ні краю, ні центру; він кінцевий, але не має меж.
Уявлення про наявність всього в кожному і кожного в усьому, в сучасній фізиці можна виразити словами: кожна частка вміщує в собі всі інші частки.
Основна ідея Картезіанської парадигми - упевненість, що складні системи можна зрозуміти, знаючи їхні частини,- виявилась помилковою.
Подрібнення цілого і послідовний аналіз не дозволяють зрозуміти його природу, а самі складові можуть бути зрозумілі лише з точки зору і в контексті цілого. У світі все взаємопов'язане. Усередині будьякої системи, космосу - одночасно відбувається безліч процесів, які неможливо охопити, тому що все одночасно впливає й взаємодіє з усім. Процеси, що відбуваються в природі, мають не лінійний, а циклічний характер. Завжди спостерігається зворотній зв'язок, і це дозволяє говорити про самоорганізацію й еволюцію систем. Вивчення світу передбачає міждисциплінарний, еклектичний і синтезуючий цілісний підхід.
Кузанський перш за все неоплатонік і ідеї, які ми зустрічаємо в його працях, не нові. Мова йде про відродження добре забутого старого. Подібне відбувається й сьогодні. Якщо Кузанський відмовляється від схоластики, то сьогодні спостерігається відмова від картезіанської парадигми. Як і в часи Кузанського, так і сьогодні відбувається неповоротне реформування фундаментальних уявлень про світ і людину. Усе рухається, все повертається на кола своя. Нашому часу також потрібне своє відродження й свій гуманізм, відродження прадавніх вчень про єдність, цілісність світу та гуманізм, який зміг би відновити віру в Бога, віру в людину й віру в майбутнє.
3. Натурфілософія Шеллінга
Сучасники, як і наступні покоління, часто давали Фрідріху Шеллінгу (17751854 рр.) незвичайні характеристики. Математик Карл Гаус казав, що при читанні Шеллінга в нього "волосся ставало дибом". А біолог Маттіас Шлейден називав Шеллінга "філософським Каліостро".
У 1801 р. Фрідріх Шеллінг заявляє про "свою систему", в основу якої покладено принцип тотожності ідеального і реального. Повний і послідовний виклад шеллінговської системи знаходимо в курсі лекцій з філософії, прочитаному Фрідріхом Шеллінгом у Вюрцбурзі, який потім видано. Курс філософії поділений на три частини: загальна філософія, натурфілософія і ідеальна конструкція світу. У вступній, загальнофілософській частиш мова йде про принцип тотожності ідеального і реального, що далі конкретизується в натурфілософії.
Справжня суть речей не душа і не тіло, а тотожність того та іншого. Конкретизація центрального принципу філософії Фрідріха Шеллінга не випадково віднесена ним до розділу "Натурфілософія". Термін натурфілософія впроваджується для визначення форми розуміння природи. Натурфілософія є альтернативною теоретичному природознавству.
Фрідріх Шеллінг формулює трипринципи натурфілософії: поперше, природа матерія єдина. В ній немає абсолютних якісних різниць, які раніше називали різноманітними субстанціями або першоелементами, що не розкладаються, і якими із давніхдавен звикли вважати повітря, воду, вогонь; подруге, природа розвивається і змінюється. Природа не тільки продукт, а є продуктивність, абсолютна діяльність. Ступені розвитку природи це її потенції (можливості); потретє, в основі вчення про природу лежить принцип загальної подвійності. Життя є єдність двох процесів розпаду і відновлення речовин. Подвійність у кожному живому тілі постійно підтримує оновлення матерії. Зрозуміло ж, природа (матерія) для Фрідріха Шеллінга це єдине ціле, що розвиває подвійність і є джерелом постійного оновлення. Природа, основа всього існуючого, є "велика філософська таємниця". Іншими словами, для Шеллінга, як і для Канта, Фіхте, предмет філософії суть творчого діяльного початку в світі. Фрідріх Шеллінг говорить, що природа здійснює у розвитку коло її розвиток є одночасно і пізнання природою самої себе. Природа повертає до себе в людському розумі інтелігентність. "Розумні людські встановлення", насамперед "правовий порядок", називає другою природою. Свій же завершений вислів продуктивна сила природи знаходить у художній творчості. Художня творчість мистецтво вище науки і філософії.
Головна хиба філософії в тому, що не спроможна бути загальнодоступною, перебуває за межами звичайної свідомості, а естетичне доступне будьякій свідомості. Крім того, філософія захоплює лише частину людини, підіймаючи її до висот, тоді як мистецтво спроможне підняти вгору цілісну людину. Ідеал Фрідріха Шеллінга єдність мистецтва і філософії, науки і поезії, подібно тому як в античній міфології. Шеллінг пророкував появу нової міфології, в якій співпадають дух і природа, реальне і ідеальне абсолютного творчого початку людського життя. Разом з тим у Шеллінга так само, як і в Канта, але значно ширше, вимогливіше, поетичніше звучить думка про те, що природа не мала б досконалості без розуму, відповідно і без людини. Адже нова міфологія, за задумом Шеллінга, має не тільки стати шляхом діяльності людського розуму, але й стати сама новою, а саме, інтелігентною природою людини. Стати імпульсом духовної дії, творчим початком, зміст якого в тому, що завдяки духовній природі людина може перевершити природу, а отже, стати вільною. Воля визначалася як перевищувана ступінь природи,
Loading...

 
 

Цікаве