WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → 1. Вчення Платона про ідеї. 2. Діалектика Миколи Кузанського. 3. Натурфілософія Шеллінга. 4. Основні принципи метафізики Р.Декарта - Контрольна робота

1. Вчення Платона про ідеї. 2. Діалектика Миколи Кузанського. 3. Натурфілософія Шеллінга. 4. Основні принципи метафізики Р.Декарта - Контрольна робота


КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ФІЛОСОФІЇ
ПЛАН
1. Вчення Платона про ідеї
2. Діалектика Миколи Кузанського
3. Натурфілософія Шеллінга
4. Основні принципи метафізики Р.Декарта
1. Вчення Платона про ідеї
Значне місце в філософії античної класики належить філософу Платону (427347 рр.до н.к.) славетному мислителю, основоположнику об'єктивноідеалістичної філософії. Основне досягнення філософії Платона відкриття та обґрунтування надчуттєвого, надфізичного світу ідеальних суттєвостей.
Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані.
В цілому вони складаються у систему, до якої входять: 1) вчення про буття; 2) вчення про Бога; 3) вчення про світ; 4) вчення про походження світу; 5) вчення про душу; 6) вчення про пізнання; 7) вчення про моральність і 8) вчення про суспільство.
Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами, і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу.
Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, "ейдос", - фактично об'єктивоване поняття.
Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне - конкретному, сутність - явищу, оригінал - копії, але і як добро - злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого - джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика (хоча неоплатоніки вважали платонівську ідею добра Богом). Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Богтворець - особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона.
Філософія Платона характеризується також своєрідним протиставленням тіла і душі. Тіло - смертне, а душа безсмертна. Тіло живої істоти створене із часточок вогню, землі, води і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла - бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душа створена богами. Душі творяться із залишків тієї суміші, із якої Бог створив душу космосу. За Платоном індивідуальна душа складається з двох частин: розумної і нерозумної. За допомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям: завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншими почуттями.
Платон народився у знатній аристократичній сім'ї. Серед предків його батька цар Кодр. Мати пишалася своєю родовідністю із Солоном. Перед Платоном відкривалася перспектива політичної кар'єри. Спершу Платон опинився серед учнів Сократа не тому, що його привабила філософія сама по собі, а щоб краще підготуватися до політичної діяльності. Згодом Платон демонстрував інтерес до політики, про що свідчить розроблене ним у ряді діалогів і трактатів ("Горгій", "Держава", "Політика", "Закони") вчення про ідеальну державу та її історичні форми. Брав активну участь у сицилійському експерименті втілення ідеалу правителяфілософа в період правління Діонісія в Сіракузах. Той вплив, який справив Сократ своїм вченням, способом життя, привів до того, що не політика, а філософія стала справою життя Платона, а улюбленим заняттям перша в світі Академія. Сократ дав Платону не тільки зразок віртуозної діалектики, спрямованої на пошук точних визначень і понять, але й поставив ключову проблему невідповідності понять одиничних проявів. Сократ бачив у дійсності прекрасні речі, справедливі вчинки, але й бачив у світі речей безпосередні зразки прекрасного.
Платон постулював існування таких зразків у вигляді самостійного первісного царства деяких ідеальних сутностей, передбачав, що за невидимими межами чуттєвого світу, в "розумному місці" є особливий клас предметів, ідей, своєрідна проекція яких і є загальні поняття. Ідеї об'єктивні, не залежать від часу і простору, вічні, недоступні чуттєвому сприйняттю і осягаються лише розумом. Ідеї є суттю речей, тобто те, що кожну з них робить тим чим є.
Досократики не змогли вийти із кола причин і початку фізичного порядку (вода, повітря, земля, вогонь, гаряче холодне, згущення розрідження тощо), до кінця пояснити чуттєво сприймане за допомогою чуттєвого ж. "Друга навігація" (вираз Платона) зробила ставку в пошуках першопочатків і першопричин не на фізичну, а на метафізичну, інтелігібельну, умоосяжну реальність, що, за переконанням
Платона, і є істинне, абсолютне буття. Будьякі речі фізичного світу мають свої вищі й останні причини в чуттєво несприйманому, невидимому світі ідей або форм, і тільки через причетність до цих ідей існують. Слова кініка Діогена про те, що не бачить ні "чашності" (ідеї чаші), ні "стольності" (ідеї стола) спростовував так: "Щоб бачити стіл і чашу, у тебе є очі, щоб бачити стольність і чашність, у тебе немає розуму". Світ ідеальних це не просто інший світ порівняно з чуттєво фіксованим земним буттям, що відрізняється від нього, немов причина від наслідку, оригінал від копії, як загальне (незмінне, безсмертне) від одиничного (змінного, смертного), духовне від тілесного. Духовне і тілесне протистоять один одному також ціннісне: потойбічне царство ідей божественне, мудре, досконале, підноситься над неповноцінним, примарним світом чуттєвих об'єктів. Діоген Лаертський зазначав, що ідея (ісіеа) Платона це не тільки загальне, рід , начало , причина, але й образ , зразок . Ідеї стають як джерело буття речей, як ідеальний зразок, споглядаючи який Деміург створює світ чуттєвих речей. Світ ідей виступає як ідеальний світ, стає метою земного буття. Завдання людини наблизитися до справжнього світу світу ієрархічно розташованих ідей, верховне місце серед яких належить ідеї Блага. "Ідея Блага, за словами Платона, причина всього правильного й прекрасного. У сфері видимого ідея Блага породжує світло і його володаря, а в сфері усвідомлюваного сама володарка, від якої залежить істина й розуміння, і її повинен споглядати той, хто хоче діяти свідомо у приватному і в суспільному житті".
За допомогою діалектичної тріади "Єдність Розум Світова душа" Платон формулює концепцію, що дозволяє утримати у взаємозв'язку множинний світ ідей, об'єднати і структурувати їх навколо основних іпостасей буття. Основа всякого буття і всієї дійсності єдине, що тісно зв'язане, переплітається, зливається з Благом. Єдине Благо трансцендентне, тобто знаходиться "по той бік" чуттєвого буття, що згодом дозволить неоплатонікам започаткувати теоретичні роздуми про трансцендентне єдине, про єдиного Бога. Єдине, як організуючий і структуруючий принцип буття, має межі, визначає невизначене, конфігурує і втілює єдність безлічі безформених елементів, надаючи їм форму: сутність, порядок, досконалість, вищацінність. Єдине, за Платоном, є: поперше, принцип (сутність, субстанція) буття; подруге, принцип істинності й пізнаванності, адже лише те, що визначене усвідомлюване, пізнане; потретє, принцип цінності, оскільки саме обмеження спричинює порядок і вдосконалення. Друга основа буття Розум є породженням Блага, однієї із здатностей Душі. Розум не зводиться Платоном тільки до дискурсивного судження, а й має також інтуїтивне осягнення суті речей, але не їх становлення. Платон підкреслював чистоту Розуму, відмежовуючи його від усього матеріального, речового і того, що перебуває в становленні. Одночасно Розум для Платона не є якоюсь метафізичною абстракцією. З одного боку, Розум втілений у Космосі, у правильному й вічному рухові Неба, і це Небо бачимо своїми очима. З іншого Розум є живою істотою,
Loading...

 
 

Цікаве