WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Практична філософія сьогодення: предмет і перспективи - Реферат

Практична філософія сьогодення: предмет і перспективи - Реферат


РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
Практична філософія сьогодення:
предмет і перспективи
Читаючи філософську чи навіть публіцистичну літературу, можна натрапити на думку про нинішню реабілітацію практичної філософії. В останні десятиліття збільшився обсяг видань, розширилась тематика дискусій, які фіксують інтерес філософської і наукової громадськості до практичної філософії в її новому прочитанні.
Що криється за цим потягом сучасника до практичної філософії? Вважати, що сучасний інтелектуал став прагматичнішим і йому бракує бажання входити в метафізичні хащі теоретичної філософії, що він, мовляв, схильний мати справу лише з тими засадами філософування, які легко піддаються застосуванню, - такий підхід та оцінка духовних інтенцій сучасності надто спрощували б мотиваційне тло нинішнього сприйняття практичної філософії. Сучасний інетелектуал, який навіть поверхово знайомий із філософією та її історією, засвоїв і не піддає сумніву ту істину, що філософія не підлягає вжитку, так би мовити, апріорно позбавлена перспективи утилітарного зиску від її розуміння. Отже, мотивація повороту до практичної філософії не має нічого спільного з тим, щоб поставити крапку на спекулятивній, метафізичній філософії і мати справу з практичною, вона позбавлена сенсу.
У кожному поколінні з'являлась група амбіційних критиків традиційної філософії, її теоретичної спекулятивної орієнтації, її метафізичних підстав узагалі, щоб кожного разу заявляти про необхідність простої та прозорої філософії, якою б можна було як методом користуватись у практиці, життєвому досвіді. Одні в ролі радикалів і революціонерів вимагали від філософії бути "алгеброю революції", методом революційно-практичного перетворення дійсності, для інших вона мала стати критичним коректором застосування мовних і методологічних засобів науки або ж перетворитись у досвід вибудови життєвозначущих міфів та образів для живлення душевних поривів декадентів і нігілістів і т.п. Хоча подібні погляди свого часу були приводом до переосмислення філософської проблематики та інструментарію і зрештою обертались виникненням своєрідних напрямів, як, наприклад, марксизм або філософія життя; такі настрої в різних варіаціях відтворюються постійно, і вони не визначають нині ставлення до філософії взагалі та актуалізації в її межах того дисциплінарного блоку, який традиційно номінується як практична філософія.
Практична філософія набуває ваги і значення не за рахунок негативного опортуністичного ставлення до теоретичної філософії і відповідно до вихідних метафізичних основ філософського мислення взагалі. Ми гадаємо, що за посиленням інтересу до практичної філософії приховуються певні тенденції всередині сучасного філософського знання, де відбувається зміщення інтенцій осмислення, зміна тематичних і концептуальних орієнтацій. Як наслідок - міняється саме поняття практичної філософії.
Читач справедливо може запитати: що розуміти під сучасною практичною філософією? який стосунок це має до того, що вкладав у дане поняття Кант? чи не зводиться тоді практична філософія до етики? якщо традиційне поняття практичної філософії виявляється мінливим, то завдяки яким принципово новим нюансам? коли практична філософія не є монодисциплінарною, то навколо якої ідеї конституюється те коло дисциплін, які витворюють її? які тенденції в трансформації сучасної філософії в цілому сприяють актуалізації такої її частини, як практична філософія?
Зазначене (хоча далеко не повне) коло питань має стати підставою для роздумів про межі того предмета, який ми ідентифікуємо під назвою "практична філософія".
До витоків поняття
практичної філософії
Розуміння практичного ставлення до світу, коли практика, пов'язані з ним практичне пізнання і зрештою практична філософія стають відокремлюваним у межах філософії об'єктом осмислення, чітко фіксуються Кантом. Йому ми завдячуємо введенням до наукового вжитку поняття "практична філософія". Цікавим є намагання Канта дистанціювати поняття практики і відповідно предмет практичної філософії від царини технічно-практичного застосування розуму. Філософ часто говорить про обидва модуси застосування розуму - його технічно-практичне та морально-практичне існування. Але практичність технічно-практичного розуму не зовсім, так би мовити, відповідає поняттю, бо всяка технологія, як і всяке застосування набутих понять у повсякденному досвіді життя, включає в себе і передбачає попередню наявність теоретичного відношення до дійсності, завдяки чому ми володіємо вже якимись знаннями про причиново-наслідкові зв'язки, якими ми керуємося. В такому разі практика є попередньо прийнятою теорією, тобто відносним знанням причинності, отже, зі втратою "примату практичного розуму" втрачається абсолютність і безумовність свободи особистості, її практичної самості.
Для Канта індикатором достеменної практичності (практичного) розуму є свобода: "Практичне є все, що можливо завдяки свободі"1. Практичне відношення може бути повноцінним і рівноцінним, стояти поряд із теоретичним, коли воно вибудовується на певних апріорних формах. Апріорні структури і є по суті безумовні умови можливості здійснення теоретичного і практичного розуму. Свобода в даному разі є безумовна і абсолютна сама по собі. Завдяки свободі практично-моральне здійснення особистістю себе не залежить від умовної повноти знань про світ. Свобода означає ту самодостатню посилку, завдяки якій особа завжди в змозі тут і тепер спонтанно ініціювати морально доцільний ланцюжок причинності. В технологіях винахідництва, експериментах мистецтва внаслідок утілення понять та уяви стають можливими і діють причиново-наслідкові зв'язки, яких також немає в наявному вигляді в природі, вони також започатковані людиною. І хоча в усьому цьому багато довільності і фантазії, але тут відсутня, згідно з Кантом, свобода саме як початкова і вихідна умова можливості здійснення розуму, як його апріорна форма.
Отже, свобода в практичній філософії Канта є по суті фундаментальна апріорна структура, свобода суть практичне апріорі. Свобода не приходить потім, мірою усвідомлення необхідності (що намагались обстоювати Спіноза, Гегель, прихильники "догматичного" і "діалектичного матеріалізму"). Вона існує не десь там потойбічно, а як трансцендентальна за своєю дією виявляється іманентно в наших моральних вчинках, внутрішньо спонукаючи кожного з нас піднятись над собою, подивитись на моральну доцільність вчинюваного з "абсолютної позиції", неначе той моральний закон, який ми вільно вибрали для себе, за своєю об'єктивною значущістю може збігатися з тим, чому б нас міг наставити Бог. Невіддільною від свободи як апріорної передумови практики є гідність персони. Свобода в її ставленні до закону обертається необхідністю поважати чужу та власну гідність.
Особливістю кантівської постановки питання про об'єкт практичної філософії було намагання зберегти за практичним розумом принциповий для нього пріоритет (примат) над теоретичним розумом не за рахунок того, що в практичній
Loading...

 
 

Цікаве