WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема методу наукового дослідження в філософії ХVII ст. - Реферат

Проблема методу наукового дослідження в філософії ХVII ст. - Реферат

обґрунтовує єдністю душі і тіла. Зовнішні предмети, діючи на наше тіло, діють також і на душу, викликаючи в ній певні враження, уявлення. Спіноза заперечує і критикує теорію вроджених ідей Р.Декарта, проте визнає наявність у людей вроджених здібностей здобувати знання; Завдання людини полягає в тому, щоб удосконалювати цю природжену здатність до пізнання. Важливу роль тут відіграє науковий метод.
Пошук методу наукового пізнання має, на думку Спінози, здійснюватись через дослідження всіх можливих шляхів, якими людина добуває знання, і вибір та удосконалення найкращого, найефективнішого з них. Він розрізняє чотири способи надбання знань, що вичерпують, з його точки зору, всю пізнавальну діяльність людини [2, c.105].
Перший полягає в отримані знань завдяки чуткам. Цей спосіб Спіноза відкидає як непридатний і згадує про нього, щоб лише показати усі можливі шляхи пізнання.
Другим способом є добування знань із безладного неупорядкованого досвіду, що не визнається розумом і базується на випадкових спостереженнях. Цей шлях дає змогу отримати лише неповні та поверхові знання про одиничні речі. Таке пізнання не розкриває сутності речей.
За допомогою третього способу виводиться знання про сутність речей за аналогією з іншими: це буває, коли ми за деяким наслідком знаходимо причину або ж коли робимо висновок про окремий випадок, виходячи з більш загального явища. Це знання потребує доведення. Воно, хоч і є науковим знанням, проте не є достовірним.
Четвертий спосіб пізнання - це шлях, коли істина осягається розумом безпосередньо, за допомогою інтелектуальної інтуїції. Речі тутсприймаються виключно через їхню сутність, а знання про них є істинними, відповідають сутності і не потребують ні доведення, ні перевірки.
Логічна дедукція та інтелектуальна інтуїція є у Спінози вищими видами пізнавальной діяльності, завдяки яким осягаються сутнісні характеристики дійсності. Чуттєвий же досвід може лише скеровувати нашу думку, спрямовувати її шляхом сутності речей.
Свободу Спіноза розуміє як дію лише за необхідністю власної природи, без будь-якого примусу зовні.
Свобода протиставляється не необхідності, а примусу. Сама ж необхідність може бути як примусовою, так і вільною.
Природа в цілому як субстанція співрівна Богу, як причина самої себе (causa sui) є свободою. Людина ж лише в тому випадку має свободу, коли діє за необхідністю своєї власної природи, без примусу, коли навчається підкоряти свої при-страсті розуму. А для цього необхідно пізнати свою природу.
Свобода збігається з пізнанням необхідного в своїй природі. Свобода - це пізнана необхідність [1, c.183].
Висновки
З вищесказаного можна зробити наступні висновки:
Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя.
Становлення методології як зрілого і всебічного вчення про принципи, методи і прийоми пізнання відбулось у філософії Нового часу в XVII-XVIII ст. в зв'язку з бурхливим розвитком науки. Відтоді розробка наукової методології стає центром теоретичної думки. Ф.Бекон обґрунтовує метод індукції, Р.Декарт, Б.Спіноза та Г.В.Лейбніц - метод дедукції.
Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм.
Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626), який основні свої ідеї висловив у працях "Новий Органон" (1620) і "Про гідність та примноження наук" (1623). Метою пізнання, підкреслює Бекон, є збагачення життя справжніми відкриттями і влада людини над силами природи; об'єктом пізнання є природа, а основними методами - індукція та експеримент. Будучи засновником методології емпіричного рівня наукового пізнання, Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму.
Основоположником протилежного раціоналістичного напрямку був французький філософ Рене Декарт, Як і Ф.Бекон, Р.Декарт підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу. Проте свою методологію він будує на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову пізнання, що має підпорядковуватись раціонально математичному мисленню.
Суть свого дедуктивного методу Декарт сформулював у відомих чотирьох правилах. У першому йдеться про вихідний пункт наукового пізнання - визначення принципів або начал. За істинні, згідно з цим правилом, можна вважати лише ті положення, які не викликають ніякого сумніву і не потребують доведення, істинність яких для розуму самоочевидна. Піддавай усе сумніву!
Критерій ясності та очевидності приводить Декарта до необхідності доповнити раціоналістичну дедукцію методологією інтелектуальної інтуїції. Раціоналістична дедукція потребує вихідних положень, які вже ні з чого не виводяться, а є самоочевидними. Ці вихідні самоочевидні положення Декарт кваліфікує як інтуїтивні. Прообразом їх є аксіоми математики, зокрема геометрії.
Раціоналістичну методологію після Р.Декарта продовжує розвивати нідерландський філософ Бенедикт Спіноза (1632-1677). Пошук методу наукового пізнання має, на думку Спінози, здійснюватись через дослідження всіх можливих шляхів, якими людина добуває знання, і вибір та удосконалення найкращого, найефективнішого з них. Він розрізняє чотири способи надбання знань, що вичерпують, з його точки зору, всю пізнавальну діяльність людини.
Свободу Спіноза розуміє як дію лише за необхідністю власної природи, без будь-якого примусу зовні. Свобода збігається з пізнанням необхідного в своїй природі. Свобода - це пізнана необхідність.
Список використаної літератури
1. Надольний Я.І. Філософія. Підручник. - К., 2000.
2. Чанышев Е.В. Курс лекций по древней философии. - М., 1981. - С.4-364.
3. Філософська енциклопедія. - К., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве