WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → 1. Гуманістичний характер філософії. 2. Що є головною проблемою у філософії Конфуція? 3. Що є суттю навчання Августина Блаженного? - Контрольна робота

1. Гуманістичний характер філософії. 2. Що є головною проблемою у філософії Конфуція? 3. Що є суттю навчання Августина Блаженного? - Контрольна робота

підготовка до вічного "потустороннього" існування. Така проповідь робила людей пасивними, привчала їх до рабської покірливості, формувала рабську свідомість.
5. Які проблеми філософії були в центрі уваги Шарля Монтеск'є?
Одним з найзначніших досягнень Монтеск'є була ідея співвідношення законів суспільного розвитку та природного середовища, врахування кліматичних умов, характеру грунту, площі, способу життя народів, що визначають не тільки "дух законів", а й державне правління. Він розрізняє три види державного правління: республіканське, монархічне та деспотичне. Монтеск'є висуває плідну установку:
зрозуміти суспільство як певну цілісність і відмовитись від поверхового погляду на нього як на механічний агрегат індивідів та інститутів. Він характеризує соціальну цілісність через поняття "загального духу народів" як результату дії "багатьох речей", що "управляють людьми": клімату, релігії, законів, принципів правління, прикладів минулого, звичаїв, традицій і т.д. Центральним елементом "загального духу народів" Монтеск'є вважав специфічні "людські пристрасті", що спонукають людей діяти так, щоб суспільство та його структура мали стійке існування. В республіці таким центром є доброчесність як діяльна любов до вітчизни та рівності; в монархії - честь, як вигідні для правителя забобони окремих осіб та суспільних груп і станів;
у деспотії - страх. Монтеск'є при цьому підкреслює, що республіки занепадають при послабленні в них доброчесності, монархії - честі, а деспотії - страху. Для кожного способу правління шкідливим є також залучення до нього чужорідних принципів та спонукань до дії.
Отже, Монтеск'є поставив і досліджував важливу проблему політичної значимості соціальнопсихологічних рис народів, проте роль цих рис ним занадто абсолютизувалась. Правда, ця абсолютизація зумовлена у Монтеск'є прагненням виявити об'єктивні детермінанти психології різних народів та властивих для них "способів правління". Ці детермінанти, на його думку, походять від географічного середовища, це перш за все клімат, грунт, рельєф місцевості і величина території. Перші два детермінують спосіб правління через вплив на формування психології народів, решта ж через вплив на організацію діяльності людей. Незаперечною заслугою Монтеск'є є також детальна розробка локківської ідеї поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову. Лише за умови такого поділу, на його думку, можливий державний лад, за якого нікого не примушуватимуть робити те, до чого не зобов'язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє.
6. Назвіть принципи філософії Києво-Могилянської академії?
Значну увагу приділяли вчені Києво-Могилянської академії проблемі взаємозв'язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, вони пріоритетного значення надавали переважно розуму. Останній, на їхню думку, здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. При цьому вони наголошували на необхідності гармонізації раціонального й вольового моментів у людині, що сприяло б здійсненню нею такого життєвого шляху, який привів би її до мети, тобто блага, щастя. Вчені Києво-Могилянської академії зробили значний внесок у розвиток філософії права.
Якщо говорити про загальну філософську спрямованість київських академічних курсів, то в них переважають різні варіанти синтезу християнського неоплатонізму з перипатетизмом, причому перипатетизм, у більшості випадків, переважає.
Активно розробляли професора Києво-Могилянськ академії й етичну тематику. Сенс життя бачився в діяльній боротьбі з пороками і злочинами, в активній протидії поганій стороні. Небесне блаженство, утім, з рахунків не скидалося, воно вивчалося в теологічних трактатах, тоді як етика була націлена на досягнення людського щастя в земному житті, зрозуміло, у строгій відповідності з вимогами православ'я. Практичне життя і моральна позиція людини, на думку професорів Києво-Могилянськ академії, залежать від того, наскільки правильно розуміє він своє місце в загальній структурі універсума. Звідси - помітне посилення раціонального компонента етичних трактатів. Сутність людини розуміли як здатність пізнання, мислення, набуте знання, і саме раціональне мислення розцінювалося як фактор, що визначає якісну відмінність людини від інших природних істот і неживих предметів.
7. У чому полягають заслуги неопозитивізму як напрямку філософії ХХ ст.?
Неопозитивізм як течія формалізує фор мальнологічне уявлення світу і його пізнання в осмислюваних висловленнях. Його звернення до наукового знання як до взірця осмислення логічних і емпіричних висловлювань виправдане успіхами науки. Неопозитивізм показав, що визнання якісної відмінності емпіричних і теоретичних висловлювань виключає їх логічний взаємозв'язок, а позалогічні відносини між ними мають психологічні переходи з їх суб'єктивізмом. Відмова від такого розрізнення не усуває проблему кваліфікації висловлювань, а лише наперед визначає її: доводиться розрізняти елементи, яким надається перевага, висловивши всередині наукового знання або відрізняти наукові висловлювання від позанаукових, що виражають дані спостереження.
Неопозитивісти, не погоджуючись з критикою прийнятих ними чітких розрізнень аналітичного і синтетичного, теоретичного і емпіричного, осмисленого і такого, що не має сенсу, у пізнанні, аргументують це так: для яснопозначуваного уявлення наукового пізнання і характеристики усіх знань, як відповідних або невідповідних йому, необхідно у самій мові звільнитися від непізнавальних вживань термінів і висловлювань (для вираження впевненості, сумніву, прохань, наказів та ін.). Для пізнання, покликаного дати істинні знання, суттєві тільки ті вживання мови, що здатні розрізняти суб'єктивне і об'єктивне, теоретичне і емпіричне, формальне і змістовне, істинне і хибне та ін. Залучення непізнавальних уживань мови як рівноцінних, пізнавальних або таких, що підміняють їх, переводить предмети філософії науки на периферію пізнання, відвертає філософію науки від найбільш значимих проблем, вважають послідовні неопозитивісти.
Поряд з критикою логічних і теоретикопізнавальних настанов неопозитивізму значне місце в постпозитивізмі займає уявлення науки, відмінне від неопозитивістського. З точки зору неопозитивізму, наука підлягає безперервним змінам у зв'язку з накопиченням знань, емпіричних у кінцевому рахунку. Переривистість, стрибки властиві змінам мовних і логічних структур, вибір яких, за погодженням, створює різноманітність емпірично еквівалентних наукових теорій. Емпірична еквівалентність наукових теорій знаходить вираз у віднесеності їх до однієї і тієї ж нейтральної мови спостережень. Безперервність розвитку науки виражається у зведеності наступних наукових теорій до попередніх при граничних значеннях деяких визначальних величин, що іменується підпорядкованістю існуючих в еволюції теорій принципу відповідності. Критичний раціоналізм (представлений Марко Бунге, ТомасомКуном, частково Полем Фейєрабендом) заперечує існування нейтральних, незалежних від наукової теорії мови спостережень і нетеоретизованих, голих фактів У науковому
Loading...

 
 

Цікаве