WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Націоналізм - Реферат

Націоналізм - Реферат

("Високий замок", 15го березня 2002го року, вивідка з Верховним архиєпископом Львова для Українців). Бо кожне сотворіння мусить когось ненавидіти. Наприклад, голубка ненавидить коршуна, який пантрує над її гніздом. І тільки вовк не має нанависти до ягняти, яке йому завинило вже тим, "что хочется мне кушать". Привілея толєранції є привілеєю і гонором сильного, але не того, кого топчуть. Якщо постійно закликати гноблений нарід, аби він перестав ненавидіти своїх мучителів, тоді він почне ненавидіти себе самого. Що і потрібно. Добрим прикладом "толєранції" служить цитата з Нового заповіту в перекладі Куліша: "Хто ж зблазнить одного з сих малих, що вірують у мене, лучче йому, щоб повішено млинове жорно на шию йому, та й утоплено в глибині морській" (М. 18.16). Не раджу прислухатися до псевдо­української лексики, якою спілкуються наші дітлахи в дитячих садочках, якщо бажаєте зберегти псевдохристиянську цноту і не спалахнути сердечною ненавистю до скацапізованих виховательок на чолі з міністром "освіти". Церква заперечить, що ходить про "загальнолюдські цінності" і нетерпимість не в стосунку до ближнього, а в стосунку до блазнів Сатани. Що ж, московський Кремль, з усією кацапською етнопсихологією, включаючи осквернення українського мовного психотипу, від початку призначений Вищими силами під місце для матеріалізації Сатани з метою, про яку можемо тільки здогадуватись. У цім моя віра. А щодо "загальнолюдськости", то маємо невеличку заковику: "Послано мене тільки до загублених овечок дому Ізрайлевого" (М. 15.24).
Звісно, альтернатива до націоналізму існує. Ягве з прихильністю і розумінням, помноженим на зелені купюри, заопікується кожним, хто стани під прапор ґльобалізованої віри у споживацьке суспільство. Але це не український Ягве. Це бог Інтера, ґльобалізованих наркотиків, порнухи, допінґового спорту, шахрайства, зрештою, - бог цієї-ж вічно проклятої Москви. Чи йому служимо? Зрештою, в галичанському суспільстві навіть сам Люцифер неминуче маліє аж до жалюгідної подоби мастурбуючого Бахусика. Незнайомство з поняттям "гідність". Нехтування охайністю мови, звичаю, моралі. Меншевартість і брак найменшого чуття самоповаги. Мамона і запобігання. Оце і є те, що керує "інтеліґентними" (в сучасному галицько-українському розумінні) людьми. А може - не це? Може, даремно дошукуватися прихованих вивихів етнопсихології? Не виключено, що в умовах відносної демократії, коли щез явно-жорсткий, примітивно-поліційний, державно-каґебіський тиск на мову, тиск, який ще міг спровокувати відруховий спротив навіть у безнадійного духового раба - не виключено, що тепер виходить нагору властиве для пересічного малороса, інстинктивне, босяцько-інтеліґентське москвофільство? Жадоба Пана. Зоологічний потяг до справляння нужди бути Підножкою Москви. Eксгібіціоністський етно-мазохізм… і все?. І жодної філософії…
Складніше стоїть справа з так званою "поміркованістю" не зовсім пересічної, тобто освіченої, людини. Ось послухаймо, як це відбувається у висиланні "Обрії". Слухач в листі запитує: як зробити, щоб на противагу пануванню р?осийської мови панувала українська? Саме так поставив питання слухач. Переляканий гість програми відповідає: я також хочу, щоб спілкувалися (боїться повторити "панувала") українською мовою. А далі "інтеліґент" не був-би собою, якби й зовсім не цофнув назадгузь: "при цьому я хочу, щоб ми приймали гостей і спілкувались з ними їх мовами, щоб ми знали багато мов." Можливо, Президент Р?осії (у неписані компетенції якого входить приймати і затверджувати "неформальний" телефонічний рапорт Президента України про новопризначеного Першого Міністра "Незалежної") - можливо, він приймає намісника Кучму і спілкується з ним українською мовою? Чи Президент України не тягне навіть на титул "гостя" з наведеної вище цитати? Коли Москва не спілкується з гостями їх мовами, то чи мусить Президент України спливати смальцем запопадливости, яка схожа швидше на лизоблюдіє, чим на гідну ввічливість? Ми повинні знати чужі мови… Ви, Читачу, маєте право вивчати чужі мови. Я теж так чиню. Але ми з Вами не маємо права забувати, що Україна - велика держава. Може, іще не з великої букви, та все-ж велика. Чи багато людей, навіть інтелектуалів, у чужих краях знає українську мову? Український освічений "толєрант" до такої міри сам себе задурманив, намагаючись усьому світові втерти носа своєю примирливістю та "інтеліґентністю", що давно згубив власну сутність. Хизуватись перед першим-ліпшим чужинцем, як ви добре вмієте по-їхньому балакать - є виявом не інтелекту, лиш суржикової "інтеліґентности". Несподіваним відкриттям для затурканого американо-кацапським інтернаціоналізмом українського "інтеліґента" буде спостереження, що ні пересічний Норвежець, ні рядовий Італієць чи навіть Німець підкреслено не бажає послуговуватися, а частіше - просто не володіє ні англійською, ні такою авторитетною в Україні р?осийською мовами. Так само і Англійці, навіть інтелектуали від науки, не бажають практикуватися у володінні континентальними мовами. Всеохоплююче переконання, зумовлене у великій мірі пропаґандою з боку аґресивного космополітизму, - що границі між культурами затираються - є перебільшеним. Мене тут менше обходить, що деякі Американці чи Анґлійці володіють французькою мовою. Менецікавить ДУХ. Люди творять засобами своєї мови, самі від себе, для себе, багато і добре. А от Українці творять, може, і по-своєму, та не для себе… Тому і надають своїм творінням чужинецьких форм. Спілкуючись з українською інтеліґенцією, часом несподівано відкриваєш сумний для нинішнього жорстокого часу факт, що старше покоління, яке на словах віддає шану українському націоналістичному рухові минулих часів, насправді давно і вщент позбулося самого духу націоналізму. Духу, що жив тільки силою власної суті. Збаламучене настирливими совєтськими звинуваченнями в "націоналістичній обмеженості", воно, це старше покоління оставшихся при житті інтеліґентів, вже традиційно, несвідомо для себе самого, плутає благо національної розвинености та самодостатности з гріхом обмеженої національної самозакоханости. Не хочу поіменно ображати шанованих, поважних, вчених і патріотично налаштованих українських інтеліґентів, вказуючи ароґантським пальцем на їх неусвідомлену слабість, породжену довоєнним, надто пристойним, вихованням, опертим, за европейськими зразками, на запізнілих псевдо-вікторіянських засадах благопристойної чемности і внутрішньої терпимости… на жаль, у далеко не европейському галицькому суспільстві. Читач впізнає оцю несмілість незайманої дівиці в кожному виступі вченого, політика, громадського діяча, який за жодні гроші не згодиться похвалити щось українського, аґітувати за щось українське, не згадавши, що, мовляв, є ще й иньших народів не гірші здобутки. Коли ми, наприклад, аґітуємо за українські пісні, виступаючи проти засилля р?осийських, - то не можемо при цій нагоді обійтися без пропаґанди ще й чеських та польських (24го квітня 2000го року, радіовисилання "Вас слухають"). Що це є таке: безсилля самостійности, жах перед власною сміливістю, намагання коштом "чеських та польських" виперти зі Львова р?осийські пісні, чи от-такий собі асикураційний завдаток перед звинуваченням у "вузьколобому націоналізмі"? Подібне панство, наводячи Шевченкові словах "і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь", завжди наголошує на першій половині, бажаючи нею "виправдати" другу. Тим часом, зовсім очевидно, що поет якраз протиставляє другу частину свого висловлювання першій, силою другого заклику частково навіть заперечує першу, констатуючу, половину. Зрештою, без великих премудростей, спитаймо себе самі, чи вільний Француз, обурюючись проти засилля англомовних пісень, колись "оправдовував" своє обурення тим щасливим фактом, що, окрім англомовних, існують ще й пісні з Німеччини та Iталії? Чи відчуває вільна людина потребу прикривати свій націоналізм маскою інтернаціоналізму?
Loading...

 
 

Цікаве