WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Античне уявлення про природу світу - Реферат

Античне уявлення про природу світу - Реферат

про важливiсть мови для впливу на людей, вони здiйснили головний крок на шляху виникнення фiлологiї. Протагор першим почав визначати роди iменникiв, здiйснив подiл мови на чотири види: прохання, питання, вiдповiдь, вказування, i назвав їх коренями мови. Продiк вiдомий своїми думками про синонiми.
Практичне спрямування школи софiстiв призвело до розмежування в античнiй фiлософiї течiй практицизму та споглядання, усвiдомлення сутi буття.
Вирiшення цiєї фундаментальної проблеми здiйснене Арiстотелем шляхом розвитку поняття''матерiя''. Вiн розумiє матерiю як пасивний ''матерiал'' буття i тому вона може тiльки мислитися. Матерiя безпосередньо причетна до спричинення кожної речi, дана в чуттях рiч завжди iснує в якомусь матерiалi, а iдеї, поняття не мають матерiальностi. Реальне ж iснування матерiалу дiйсностi вiдбувається тiльки у конкретних формах. Отже, безпосередньою причиною речi може бути форма. Форма реально iснує тiльки в тому чи iншому матерiалi
- матерiї, але не залежить вiд того, яка саме матерiя оформлена. Тому форма визначається як сутнiсть усiх речей, вона незмiнна, вiчна, цiлком подiбна до платонiвських iдей, тiльки не iснує вiдокремлено вiд матерiї (форма лише незалежна вiд конкретної матерiї).
Таке вирiшення проблеми загального i iндивiдуального породжує нову фiлософську проблему: яким чином матерiя i форма поєднуються у кожному конкретному випадку? Цю проблему Арiстотель вирiшує шляхом залучення понять ''можливiсть'' i ''дiйснiсть''. Матерiя постає носiєм можливостей, а форма - дiйсностi. Таким чином, матерiя у Арiстотеля залишається поняттям про небуття, як це було у Платона.
В фiлософiї Арiстотеля вперше здiйснюється вирiзнення мiж дослiдженням причини усього сущого як такого, що притаманне всiм речам, та конкретними науками, якi не дослiджують загальну природу сущого. Саме останнi вважають, що причини конкретних речей i усього сущого - однi й тi ж самi. Виявлення причини усього сущого наводить Арiстотеля на думку, що iснує форма побудови усiх iнших форм. Форма, котра будує усi iншi форми, називається Арiстотелем ''формою форм''. Ця форма форм визначається як ''першодвигун'', незалежне вiд матерiї iснування форми, вона цiлком логiчно визначена ''божественною формою''.
У розвиток свого вчення про форми Арiстотель робить висновок, що саме знання форм побудови iнших форм дає людинi знання сутностi речей. Дослiджуючи властивостi людини, вiн наголошує на унiверсальнiй властивостi будувати завдяки мисленню будь-якi форми руху (тобто форми побудови iнших форм). Так ним створюються пiдвалини нової науки про форми мислення - формальної логiки. Арiстотель фiксує першi закони i правила логiчного мислення. Йому належать класичнi формулювання логiчного закону протирiччя, закону виключеного третього. Ним створена перша теорiя логiчного силлогiзму.
Здiйснюючи свої науковi дослiдження явищ природи, Арiстотель скрiзь шукає форму, яка призводить до появи тих чи iнших речей. У випадку, коли йому вдається зафiксувати наявнiсть такої форми, вiн формулює загальне визначення закону природи, який керує тим чи iншим процесом. Розглядаючи проблеми суспiльства, Арiстотель керується цiєю ж методо-логiєю. Вiн вважає, що вирiшення суспiльних проблем можливе лише пiсля пiзнання форм, що породжують цi проблеми. Поступово ним визначаються поняття про процес побудови держави, суспiльства, що в завершеному виглядi стає теорiєю свiтової держави. Саме цю теорiю використовував його учень Олександр Македонський. Однак, сталося так, що дiяльнiсть царя Македонiї завершується його випадковою смертю вiд малярiї. Сучасниками така несумiснiсть досконалої, логiчно обгрунтованої теорiї з впливом реального малярiйного комара на долю свiтової держави була сприйнята як доказ неспроможностi рацiональної мудростi бути помiчником у дiйсному життi.
Iдея Епiкура про самочинне вiдхилення атомiв є специфiчним вiдображенням факту з''явлення у людей нових якостей
- iндивiдуальної свободи, певного мiнiмуму соцiальної автономiї особи. Людина - цей ''соцiальний атом'' - набуває в собi (а не в космiчному свiтопорядку, котрий розчиняє iндивiда, його неповторнiсть) автономного, самодостатнього грунту свого волевиявлення. В цiлому, головна увага Демокрiта звернута на закони iснування об''єктiв (людина теж лише об''єкт), у Епiкура - до суб''єкта. Епiкура хвилює не саме по собi вчення про Космос як сукупнiсть атомiв,а проблема можливостi вiдхилень, випадкiв, суб''єктивного волiння.
Сенс своєї iдеї про самочинне вiдхилення атома вiд лiнiї необхiдностi Епiкур вбачає в основному правилi мудростi - вмiти вiдхилятися вiд незадоволення, страждань. Тут слiд звернути увагу, що мова йде саме про ''вiдхилення'' вiд страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежнiсть - невдово-ленiсть.
Епiкур вбачає в теорiї свiту iдей Платона, вченнi про ''перший двигун'' Арiстотеля дiю надприродних сил, якi не залишають мiсця випадковi, свободi волi людини. Якщо боги iснують, то вони живуть у просторах мiж свiтами i не втручаються у земнi справи.
Послiдовно дотримуючись атомiстичної теорiї, Епiкур робить висновок, що душа людини - тiлесна. Смерть тiла є смерть душi, бо сутнiсть душi - рух атомiв у тiлi. Вiдповiдно до такого розумiння людини, її суб''єктивних властивостей, вiн розроблює послiдовно сенсуалiстське вчення про пiзнання. Свiт пiзнається за допомогою мислення та чуттiв, мiж якими немає великої рiзницi, бо i чуття, i мислення спричиненi рухом атомiв. Критерiями iстини визнаються чуттєвi сприйняття (витiкання образiв, викидiв iз речей), поняття (або загальнi уявлення, тотожнi спогадам).
Стоїки виділяли ''пневму'', ''дух'', дихання, правогонь, які розливаються у свiтi, створюючи усе: тварин, людей, застигають у неорганiчних тiлах. Але правогонь - вже не слiпа стихiйна сила (як це було у вченнi Гераклiта), а художньо-творча, тотожня iдеї Платона, яка розумно створює Космос, керує ним. Тому правогонь
- це i провидiння, рок, доля. Космос, знов як у перших фiлософiв, розумiється єдиним органiзмом, єдиним тiлом. Це тiло живе, воно побудоване iз рiзних функцiональних частин, пронизаних пневмою. Ззовнi Космос має форму кулi, в якiй все вiдбувається необхiдно i цiлеспрямовано,iнакше Космос розпадеться i стане мертвим. Вiдповiдно, для кожної частинки Космосу є своє мiсце. У випадку, коли частинка не виконує своєї функцiї, Космос її руйнує, використовуючи елементи, з яких складалась ця частинка, для побудови нової.
Використана література:
1. Античний світ і природа. - К., 1994.
2. Античні філософи про буття. - М., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве