WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Античне уявлення про природу світу - Реферат

Античне уявлення про природу світу - Реферат

роз''єднання у Емпедокла мислиться як спричинений дiєю двох космiчних сил - ''Любовi'' i ''Розбрату''. Коли переважає Любов, усе виявляється ''з''єднаним'', але таке переважання не вiчне, з периферiї Космосу починає свiй наступ Хаос, що несе Розбрат i призводить до повногороз''єднання усiх ''коренiв''. Потiм знову перемагає Любов. Хоча в уявленнях Емпедокла переважають мiфологiчнi теми, за своїми здобутками вiн - фiлософ, котрий не вiдноситься до конкретної школи.
Аналогiчне положення i у Анаксагора, який прожив понад 30 рокiв у Афiнах, продовжував ''логiку'' Емпедокла, вiдноситься до певної фiлософської традицiї i створив власну традицiю, але не може бути вiднесений до певної школи.
Анаксагор, як i Емпедокл, вiдстоює позицiю принципової множинностi фундаменту Космосу, але фундамент цей складається не з чотирьох першоелементiв, а з нескiнченного розмаїття часточок усяких речовин, що є своєрiдним ''сiм''ям'' речей. Подiбно до ''коренiв'' Емпедокла, ''сiм''я'' Анаксагора само по собi незмiнне i непорушне, але, постiйно змiшуючись вiдповiдно до законiв буття, воно роз''єднується i з''єднується, утворюючи розмаїття навколишнього свiту.
Фiлософiя Левкiппа (прибл.500-440 рр. до н.е.) вперше поєднує поняття ''буття'' iз поняттям ''першоелемент'' в поняттi про атом - неподiльну частинку, яка рухається в порожнечi. Про Левкiппа не збереглося майже нiяких вiдомостей, однак про Демокрiта, його видатного учня, iснує досить велика кiлькiсть суперечливих фактiв. Дiяльнiсть Демокрiта (460-370 рр. до н.е.), за свiдченнями античних авторiв, була спрямована на розвиток вчення Левкiппа. Тому вчення про атомiзм розглядається як теорiя Левкiппа-Демокрiта. В нiй зберiгається елейська концепцiя вiчного, сталого i непоруш-ного буття (як i самi атоми). Зберiгається i характер чуттєвого iснування (лише в уявi, а не в думцi) розмаїття навколишнього свiту:''Лише в уявi iснує колiр, солодке, гiрке. Насправдi ж iснують лише атоми i порожнеча''. На вiдмiну вiд елеатiв, змушених заперечувати реальнiсть даного в чуттях руху, Демокрiт приймає iдею Емпедокла i Анаксагора про множиннiсть фундаменту свiту. Подiл дiйсностi на нескiнченну множину атомiв (неподiльнi елементи), однакових за своєю структурою, але вiдмiнних за формою, вагою, i нескiнченну порожнечу як реальну умову руху атомiв, дозволяє теоретично розв''язати проблему єдиного буття i рiзноманiтностi данної в чуттях дiйсностi. В поняттi атома знаходить своє вiдносне завершення принцип iндивiдуалiзацiї (роздiлення на нескiнченну множину часточок, серед яких немає жодної абсолютно тотожньої iншiй) цiлiсно-мiнливого (у iонiйцiв) або цiлiсно-незмiнного (у елеатiв) Космосу.
Атоми рухаються i утворюють найрiзноманiтнiшi з''єднання, якi сприймаються людьми як рiзнi речi, процеси, що виникають i зникають. Але це розмаїття, стверджує Демокрiт, удаване: немає рiзних речей, процесiв, є лише рiзнi з''єднання одних i тих самих атомiв. Атомiзм можна розглядати як фiлософське усвiдомлення реальної життєвої ситуацiї в рабовласницькому суспiльствi, адже атоми тотожнi своєю неподiльнiстю i вiдрiзняються лише зовнiшньою, тiлесною формою, як i люди тотожнi в своїй ''людяностi'', але рiзнi за зовнiшнiстю. Цi атоми рухаються вiдповiдно до необхiдностi в порожнечi, так i люди рухаються вiдповiдно своєму мiсцю в суспiльному життi. Соцiальний пiдтекст атомiстичної теорiї яскраво демонструє римський переклад грецького слова ''атом''
- ''iндивiд''.
Якiсно новим для античної фiлософiї є поняття ''нескiнченностi'', ''незнищеностi'' Космосу, в якому iснує багато рiзних свiтiв. Цi свiти не вiдрiзняються iстотно вiд свiту, в якому ми безпосередньо живемо. Розумiння дiйсностi в уявi Демокрiта пiдпорядковане принциповi необхiдностi. Ця необхiднiсть абсолютна настiльки, що не визнає навiть теологiчної її iнтерпретацiї: ''Боги не потрiбнi Космосу''. Виявлення причин i наслiдкiв, якi простягаються у нескiнченний ланцюг, i є, з точки зору Демокрiта, головним предметом пiзнання. Там, де виникали питання про можливiсть, випад-ковiсть, Демокрiт вбачає проблему пошуку невiдомих причин. Так, його концепцiя ейдосiв - чуттєвих образiв, виявляє себе як спроба знайти причину розбiжностей мiж поняттям про атомарну будову Космосу i чуттєвими даними. Ейдоси виникають як промiжне утворення мiж об''єднанням атомiв (конкретною рiччю) i вiдповiдним органом чуття людини. Кожна рiч видiляє у середовище щось подiбне до предмета, котре проникає в око, тактильнi органи, вухо тощо. Власне образ предмета виникає у просторi мiж предметом i органом чуття, потрапляючи до суб''єкта як вiдбиток. Вирiшення проблеми причини невiдповiдностi мiж уявною картиною буття i чуттєвими даними стає головним предметом розвитку у класичнiй античнiй фiлософiї.
Цікаві погляди софістів, так Горгiй (прибл.483-373 рр. до н.е.). Висунув три найвiдомiших тези: 1) нiчого не iснує; 2) якщо щось iснує, то його неможливо пiзнати; 3) у випадку, коли ми можемо щось пiзнати, то неможливо цi знання передати чи пояснити iншiй людинi. Докази цих тез будуються на чiткiй логiчнiй фiксацiї визначень понять. Уся конструкцiя базується на прийняттi вiдповiдного положення, iз якого виводяться висновки, що суперечать розповсюдженим точкам зору.
Горгiй досить чiтко вирiзняє значення слiв, використовує змiни значень в рiзних контекстах. Ця манiпуляцiя мовою, її логiчною i граматичною структурою, характерна для всiх софiстiв.
Протагор (прибл.481-373 рр. до н.е.). Вiдомий як один з найбiльш популярних учнiв Демокрiта. Вiдстоює традицiйний для софiстiв релятивiзм. Є автором знаменитої тези: ''людина є мiрою усiх речей, iснуючих - що вони iснують, неiснуючих - що вони не iснують''. Вказану тезу у Протагора допомагають зрозумiти суттєвi пояснення Секста Емпiрика про те, що ''Про-тагор ... мiрою називає критерiй, речами - справи.., що людина є критерiй усiх справ, дiянь''. Повне роз''яснення концепцiї Протагора суперечить принципово вченню Аристотеля про спiвпадiння висловлювань з дiйснiстю. Цi двi рiзнi концепцiї антиномiчнi, вони не можуть заперечити одна одну. Висновок, що судження, якi ведуть людину до успiху при завершеннi за-думаної справи - iстиннi, а успiх у справах є унiверсальною людською мiрою знань, будується на абсолютно протилежному Аристотелевi вченню про iстину. Для софiстiв тiльки досвiд може слугувати джерелом знання, а не ''нус'', ''абстрактне мислення'', ''iдея''.
Найбiльш вiдомими молодими софiстами були Фразiмах, Критiй, Алкiдам, Лiкофон, Полемон. Практична розробка проблем риторики, граматики, логiки стала для них домiнуючою, бо софiсти бачили своє мiсце саме як вчителiв, наставникiв молодi. Спираючись на своє переконання
Loading...

 
 

Цікаве