WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Становлення теорії пізнання - Реферат

Становлення теорії пізнання - Реферат

виникають у свідомості суб'єкта якось спонтанно; а може, викликаються Богом. Заперечував Юм і об'єктивне значення причинного зв'язку, вважаючи, що останній зводиться до звичного, що проявляється у послідовності відчуттів.
З іншим варіантом агностицизму зустрічаємось у філософії І. Канта - мислителя, формально менш послідовного, але по суті більш глибокого. Він визнавав існування речей поза свідомістю, називаючи їх "речами-в-собі". Цей термін вказував не лише на незалежне існування речей, а й на їх принципове непізнання. "Речі-в-собі" афіціюють (викликають) нашу чуттєвість, здійснюючи хаос відчуттів, ми ж упорядковуємо відчуття, формуючи світ нашого досвіду через притаманні свідомості форми сприйняття - "простір", "час", а також за допомогою ряду розсудкових категорій, що виконують синтезуючу роль щодо чуттєвого матеріалу. Ці форми сприйняття та категорії трактуються Кантом як апріорні, тобто такі, що існували й існують до досвіду й роблять його можливим. Отже, світ, що сприймається нами як дійсний, є лише продуктом конструктивної діяльностісвідомості, а реальний світ - світ "речей-в-собі " - залишається для нас недоступним, недосяжним. Наголошуючи на значенні активності нашої свідомості й прагнучи дослідити її форми, Кант, водночас відокремив суб'єкт від об'єкта пізнання, тому й у теорії пізнання це призвело до агностицизму.
Подальші форми агностицизму (неокантіанство, позитивізм та інші) у вирішення гносеологічних проблем нічого нового не внесли. "Нове" полягало лише в термінології і в тому, що матеріалом для їх агностичних висновків слугували вже проблеми і труднощі сучасного пізнання.
Як і будь-яка філософська течія, агностицизм має свої гносеологічні та соціальні корені. Вони зводяться переважно до того, що агностицизм не йде далі відчуттів, а зупиняється по цей бік явищ, відмовляючись бачити будь-що "достовірне" за межами відчуттів. Через те, на їх думку, про речі нічого достовірного знати не можна. Ідеалізм також починається тоді, коли філософи говорять, що речі - це лише наші відчуття, а зовнішній світ - комплекси цих відчуттів. Для агностика відчуття теж є "безпосереднім даним". Проте він не йде далі ні до матеріалістичного, ні до ідеалістичного розуміння світу.
До гносеологічних коренів агностицизму належить і перебільшення (абсолютизація) суб'єктивного моменту в пізнанні, активності суб'єкта в пізнавальному процесі, його відносної самостійності стосовно об'єкта. В агностицизмі досить докладно відображено складність і суперечливість пізнавального процесу. Проте, не зумівши впоратися з ними, він "тоне" в них.
Агностицизм має ісоціальні передумови. Вони зводяться насамперед до того, що у філософії Нового часу були обумовлені установкою буржуазії на утилітарне використання науки, відсутністю далекоглядних світоглядних висновків, які, будучи екстрапольованими на розуміння історичного процесу, почали суперечити класовим інтересам буржуазії. Негативно вплинуло на це й те, що філософи тієї доби прагнули зумисно обмежити знання, давши місце релігійній вірі.
Таким чином, найбільш типові форми агностицизму (юмізм, кантіанство, позитивізм та інші) у своїх гносеологічних передумовах близькі до суб'єктивного ідеалізму.
Проте ототожнювати їх не варто, хоча й не можна не помітити, що суб'єктивний ідеалізм беркліанського відтінку й агностицизм юмістсько-позитивістського спрямування мають спільну гносеологічну основу: абсолютизація відчуттів, тобто розуміння їх як єдиного даного (перетворення їх на перепону між свідомістю та зовнішнім світом, заперечення того, що лише у відчуттях нам безпосередньо дана об'єктивна реальність).
І хоч у своєму історичному розвитку ідеалізм і порушив ряд важливих проблем у теорії пізнання, проте його способи розв'язання цих питань хибні. Тому це заважало людському пізнанню.
Неможливо обійтися і без критики позицій метафізичного матеріалізму, не здатного належним чином досліджувати складність людського пізнання, враховувати його активну природу та зв'язок з практикою.
Наукове вирішення гносеологічних проблем можливе лише з позицій матеріалізму і діалектики, зокрема матеріалістичного розуміння історії, які органічно поєднують у собі принцип матеріальної єдності світу, розвитку та відображення, переборюють споглядальний характер старого матеріалізму і ставлять на вершину вирішення гносеологічних питань суспільну практику. Саме така філософія вважає, що пізнання формується на основі предметно-практичної діяльності суспільства І є одним з моментів цієї діяльності. Тому суб'єктом пізнання визнається суспільство (суспільна людина), яка опанувала історично вироблені форми пізнавальної діяльності.
Сутність діалектичного підходу до проблем гносеології і спростування агностицизму полягає в тому, що світ пізнає не свідомість сама по собі, а людина, якій притаманна свідомість, людина, що включена в систему світу, в його матеріальну єдність, у зв'язок природних та суспільних явищ. Здатність людини усвідомлювати - не щось зовнішнє, стороннє стосовно матерії, а вищий її прояв, зокрема, всезагальної властивості (відображення). Тому продукти людського мозку - відчуття, сприйняття, уявлення, думки тощо - не суперечать дійсності, не є "сторонніми", "потойбічними " щодо неї. Природа, що стала людиною, в її особі досягла самопізнання, свідомого відображення самої себе, своєї сутності. Тому й "ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній"1. "Перетворене" у значенні активно відображене, бо саме по собі ідеальне позбавлене матеріально-речових характеристик.
Одна з кардинальних помилок агностицизму - це те, що він вважає свідомість як щось зовнішнє щодо матерії, як замкнутий у собі суб'єктивний світ. Така постановка питання вже передбачає висновок про неможливість позитивного вирішення гносеологічної проблеми. Та суть справи в тому, що свідомість - як вищий продукт матерії - відкрита стосовно об'єктивної
Loading...

 
 

Цікаве