WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Світ як сукупна реальність - Реферат

Світ як сукупна реальність - Реферат


Реферат на тему:
Світ як сукупна реальність
Проблема розуміння світу, його сутності й розвитку завжди була в центрі уваги науки, філософії та релігії. Під час їх розгляду велися гострі дискусії, думка сягала найвищої межі узагальнення й глибини. В них людина наближалась і до таємниць свого виникнення й існування.
Що ж таке світ?
У широкому розумінні - це вся нескінченна й невичерпна дійсність (відома й ще невідома нам) у всій різноманітності речей і явищ, систем і процесів з усіма їхніми зв'язками й відношеннями. Інакше кажучи, світ - це цілісна сукупність усього існуючого (того, що має своє буття).
Давньогрецькі філософи розуміли світ як космос ("прикраса", "краса", "вбрання", а також "лад", "порядок", "устрій" і, нарешті, "світ", "всесвіт"). Так, Геракліт (VI-V ст. до н. е.) писав: "Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що іноді розгорається, а іноді згасає".
У понятті "космос" виокремлюють таку ознаку світу, як його системність, структурність і закономірність. У реальному світі є й природна впорядкованість, закономірність, необхідність і така ж природна хаотичність, випадковість. Ці протилежності становлять єдність, переходять одна в іншу: впорядкованість - у хаотичність і навпаки. Та все ж переважає тенденція зростання міри хаотичності (ентропії), хоч і виникають протилежно спрямовані процеси - зростання впорядкованості та міри організованості матеріальних систем. Так, поява й розвиток життя на Землі (а можливо, і ще в якихось куточках Всесвіту), виникнення розумної істоти - людини, прогрес людської цивілізації - це відносно зростаючої ентропії є, так би мовити, рухом проти течії. Чому і як це стало можливим, як це може вплинути на загальний стан космосу - одна з дуже складних наукових проблем.
Рівнозначним (чи майже таким) поняттю "космос" є поняття "Всесвіт", хоча кожне з них має свій смисловий відтінок. Поняття "космос", як уже було сказано, акцентує увагу на такій ознаці світу, як системність, упорядкованість, закономірність, а поняття "Всесвіт" - на охопленні всього реально існуючого, тобто "всього світу". Обидва ці поняття належать насамперед до великого, позаземного світу, а наш безпосередньо близький, земний світ розглядається як частка безмежного Всесвіту.
У науці є й таке поняття, як "наш Всесвіт". Воно має конкретно-науковий, астрономо-космологічний зміст. Матеріальна система, яка позначається цим терміном, називається ще Метагалактикою. Це весь відомий нині, доступний для спостереження сучасними засобами космос, який складається з мільярдів зоряних систем - галактик. Серед них і наша Галактика, однією з зірок якої є Сонце.
Метагалактика має скінченні розміри - в межах 10 мільярдів світлових років - і перебуває в процесі розширення. Вона не завжди існувала, а виникла близько 1010 (10-20 мільярдів) років тому внаслідок так званого космічного вибуху. Разом з нею з'явилися наші простір і час. З якого стану матерії виник наш Всесвіт? Чому відбувся цей величезний якісний стрибок - народження нашого Всесвіту? Чи є щось, і якщо так, то що саме, поза межами Метагалактики? Все це проблеми, які остаточно ще не вирішені сучасною наукою, хоча й існують з цього приводу різні гіпотези.
Підходячи до цього питання з науково-філософської точки зору, можна сказати, що нашою Метагалактикою не вичерпується "світ в цілому" (беремо в лапки, бо світ в цілому ніколи нам не даний, це проблематичне поняття); він вічний, нескінченний, якісно різноманітний, у ньому відбуваються перетворення - в тому числі й такі глибокі, докорінні, як той же космічний вибух, який дав початок нашому Всесвіту. Можливо, існують інші всесвіти із зовсім інакшими, ніж відомі нам, просторово-часовими та іншими характеристиками, де немає звичних для нас зірок, планет, туманностей тощо.
Систематизована сукупність наукових уявлень про будову Всесвіту, процеси, які в ньому відбуваються, основні його закономірності становить наукову картину світу. Це не просто сума різноманітних знань, а цілісна понятійна модель, яка відображає наукове світорозуміння, що сформувалося на певний момент пізнання. В основі кожної наукової картини світу лежать основоположні принципи, способи світопояснення, які називають парадигмами (грецьк. paradeigma означає "приклад", "зразок", "доказ"), тобто це певний визнаний вченими на цей час зразок наукового мислення, принциповий підхід до розв'язання наукових проблем. З прогресом науки вони уточнюються й змінюються, і якщо ця зміна має глибокий, докорінний характер, то її називають науковою революцією.
Упродовж багатьох століть в уявленнях про будову Всесвіту панувала арістотелівсько-птоломеївська парадигма, геоцентрична система, згідно з якою Земля є центром Всесвіту, її основою були безпосередні спостереження, які нібито свідчать, що Земля перебуває в нерухомості, а навколо неї обертаються всі небесні світила. З відкриттям М. Коперніка (1473-1543), який обґрунтував геліоцентричну систему (в центрі - Сонце), у свідомість вчених, а згодом і людства взагалі (хоча проти цього була церква) увійшла інша парадигма, котра, як виявилось, має об'єктивно-істинний характер.
Механістичне, галілеївсько-ньютонівське розуміння фізичного світу було видатним науковим досягненням свого часу, але великі відкриття кінця XIX - початку XX ст. (теорія відносності А. Ейнштейна, квантова механіка, створення нових, сучасних уявлень про будову Всесвіту, поняття еволюціонуючого Всесвіту, відкриття фізичних полів як неречовинного виду матерії, дослідження внутрішньої структури атома, виявлення невідомих раніше космічних об'єктів тощо) показали обмеженість механістичних уявлень, спричинилися до виникнення новітньої наукової картини світу й до формування нових парадигм - принципів, зразків, способів світорозуміння.
Кожна нова картина світу зберігає попередні наукові уявлення, які були підтверджені, але переосмислює їх, уточнює, доповнює, розширює, поглиблює, збагачує і в цілому виражає вищий рівень знання, його нову якість.
Наукова картина світу включає й систему знань про людину й людство, про місце людини у світі, космосі. Величезний внесок у створення сучасної наукової картини світу зробили вчені різних галузей знання (еволюційна теорія Ч. Дарвіна і його послідовників, генетика, біофізика, біохімія, антропологія, весь комплекс людинознавства тощо).
Таким чином, наукова картина світу - це синтез конкретно-наукових знань, здійснений на основі певних фундаментальних принципів та ідей, вироблених сучасною наукою. За мірою узагальнення вона посідає проміжне місце між узагальненнями окремих наук і галузей та узагальненнями вищого, філософсько-світоглядного рівня. Філософія, яка прагне бути наукою, спирається на наукову картину світу. Це важливо ще й тому, що висновки й проблеми сучасної науки є досить незвичайними і нерідко мають прямий "вихід" у загальні питання світогляду. Як вести дослідження, щоб досягти істини, тобто знання, яке адекватнеоб'єктивній дійсності? Як правильно користуватися найзагальнішими поняттями - категоріями, які "організують" весь процес нашого мислення, пізнання? Філософія вчить мислити теоретично, а без теоретичного мислення, зрозуміло, немає й науки.
При цьому треба взяти до уваги те, що філософія не зводиться до узагальнення конкретно-наукового знання й формування універсальних законів зв'язку й розвитку. Всі питання, до яких звертається філософія, розглядаються нею у світлі її центральної, вузлової проблеми - "людина і світ"; вона виражає не тільки загальне світорозуміння, а й світовідношення. Вже давно виникла ідея сутнісного співвідношення людини і зовнішнього щодо неї світу. Якщо Всесвіт - це Макрокосмос, то людина - це Мікрокосмос (малий космос), по-своєму надзвичайно глибокий і навіть у певному розумінні безмежний. Вони перебувають у взаємозв'язку. Ця ідея виражена в українській філософії (Г. С. Сковорода та ін.), для якої взагалі характерна антропоцентрична, гуманістична спрямованість, відчуття живого зв'язку між людиною і світом.
Список використаної літератури:
1. Гегель. Энциклопедия философских наук. - Т. 1. - М., 1974.
2. Гольбах П. Система природы. Избр. произведения. - Т. 1. - М., 1966.
3. Доброхотов А. Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. - М., 1986.
4. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 20.
5. Кант И. Критика чистого разума. Соч. В 6 т. - Т. 3. - М., 1964.
6. Кун Т. Структура научных революций. - М., 1977.
7. Кузнецов Б. Г. Эволюция картины мира. - М., 1961.
8. Линде А. А. Раздувающаяся Вселенная // Успехи физических наук. - 1984. - Т. 144. - Вып. 2.
9. Ленін В. І. Матеріалізм і емпіріокритицизм. Повне зібрання творів. - Т. 18.
10. Материалистическая диалектика. В 5 т. - Т. 1. Объективная диалектика. - М., 1981.
11. Фоке Р. Энергия и эволюция жизни на Земле. - М., 1992.
12. Шелер М. Положение человека в космосе. Проблема человека в западной философии. - М., 1988.
Loading...

 
 

Цікаве