WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Категорії діалектики - Курсова робота

Категорії діалектики - Курсова робота

причини завжди залежить від умов, тому й вона змінюється зі зміною останніх. Одна й та ж причина в різних умовах може породжувати різні наслідки і навпаки. Наприклад, кінь може впасти як від швидкої їзди, так і від тривалого стояння в конюшні.
В універсальній взаємодії світового цілого причина і наслідок переплітаються між собою. Звідси випливає, що наслідок може породжуватись не однією, а кількома причинами одночасно, і тому потрібно з'ясувати, як діють окремі причини, встановити основу їх взаємодії (визначальні причини).
У розвитку природи і суспільства необхідно відрізняти основні та неосновні, головні й неголовні, внутрішні й зовнішні та інші причини. Головні причини визначають хід розвитку в основних, вирішальних моментах. Другорядні - окремі сторони, нюанси наслідку. Наукова філософія надає вирішального значення не зовнішнім, а внутрішнім причинам. Зовнішні причини можуть прискорювати або гальмувати хід розвитку, але не визначають його.
Стосовно суспільства вирізняють, крім об'єктивних, ще й суб'єктивні причини. Об'єктивні - це ті, які не залежать від волі й свідомості людей. До суб'єктивних належить діяльність різних партій, формування класових завдань тощо. Як відомо, події в історії завжди пов'язані з діяльністю людей. Якщо наявні об'єктивні передумови, тоді суб'єктивний фактор стає вирішальним.
Взаємозв'язок причини і наслідку передбачає їх взаємоперехід, оскільки в процесі загального розвитку причина може виступати як наслідок попереднього (того, що його породило) явища, а наслідок - причиною, яка породжує інші дії.
Наслідок також не залишається пасивним стосовно причини, що його породила, він активно впливає на останню. Наприклад, розвиток промисловості позитивно впливає на розвиток сільського господарства і навпаки.
Зі сказаного можна зробити висновок, що категорії причини і наслідку є необхідною умовою пізнання людиною світу.
5. Необхідність і випадковість
З викладу попереднього матеріалу відомо, що зв'язки між предметами і явищами бувають різні: стійкі, суттєві, які виражають основні тенденції розвитку, і нестійкі, несуттєві, що необумовлені загальною тенденцією, законами розвитку.
Названі категорії і відображають ці два види зв'язку.
Необхідність визначає те, що закономірно випливає з внутрішнього, суттєвого зв'язку предметів, процесів та явищ, що обумовлено усім попереднім розвитком і внаслідок цього настає чи повинно настати.
Випадковість виражає те, що випливає із зовнішніх зв'язків між явищами.
У цілому для ідеалістів ці категорії є продуктом духу, мисленої діяльності людей. І не більше. Наприклад, для Канта вони - апріорні поняття розуму. Для інших - щось аналогічне.
Для матеріалістів характерним є визнання об'єктивної необхідності, хоча й метафізичні матеріалісти (XVII-XVIII ст.) заперечували об'єктивний зміст випадковості, вважаючи її суб'єктивною за змістом категорією, яка відображає наше незнання причин і явищ. Для метафізичних матеріалістів усе в світі має необхідний характер і немає нічого випадкового. Вони обґрунтували це на тій основі, що не існує у світі безпричинних явищ. Будь-який каузальний зв'язок вважали необхідним. Така точка зору веде до фаталізму й не виводить за межі теологічного погляду на світ. І справді, якщо у світі все заздалегідь передбачене (визначене), обов'язково має відбутись, то, по-перше, людина нічого не може змінити, а повинна лише пасивно слідувати перебігу подій. По-друге, така необхідність не відрізняється від долі, божественного приречення; волею-неволею веде до визнання зодчого Всесвіту (Бога).
Таке розуміння необхідності "не підносить" випадковості до рівня необхідності, а "принижує" необхідність до рівня випадковості. І справді, якщо другорядні, несуттєві обставини за їх значимістю прирівняти до глибоких, суттєвих, то відмінність між першими й другими зітреться. Наука потоне в безлічі випадковостей замість того, щоб за випадковістю знаходити необхідність, закони розвитку.
Існує й інша крайність у метафізиків. Чимало з них перебільшують значення випадковості, ігноруючи необхідність. Є й точка зору, згідно з якою певні явища чи процеси можуть бути або випадковими, або необхідними, але не можуть бути одночасно тим і іншим. При цьому вважається, що на увагу заслуговує лише необхідне, тобто наука має займатися лише відомими явищами. Проте вона має досліджувати в першу чергу невідоме.
Таким чином, ідеалісти заперечують об'єктивний зміст категорій необхідності й випадковості. Ці категорії у них в остаточному підсумку є продуктом діяльності суб'єкта. Погляди метафізичних матеріалістів часто збігаються з точкою зору ідеалістів у визнанні суб'єктивного характеру категорії "випадковість". Існує й протилежність між метафізичною та діалектичною точками зору на співвідношення випадковості й необхідності. Метафізики вважають необхідність і випадковість абсолютними протилежностями.
Діалектичне розуміння співвідношення цих категорій було закладене Гегелем. Вважаючи категорії проявом світового духу, він відкрив діалектичний взаємозв'язок необхідності й випадковості. З'ясовуючи категорію необхідності, він вважав, що й "випадковість" має свою основу, тому що вона випадкова і так само не має своєї основи, бо вона випадкова. Інакше кажучи, випадковість має зовнішню основу, не маючи внутрішньої. Але вона не безпричинна, хоч і викликається зовнішніми, побічними, несуттєвими причинами.
Як вважають метафізики, необхідність і випадковість не абсолютні протилежності. Вони взаємопроникають, перебувають у взаємодії, є рухомими, відображаючи взаємопереходи явищ в об'єктивній реальності.
Випадковість необхідна, оскільки випливає із загальної закономірності, обумовлена діяннями причинності, випливає із загального зв'язку явищ. Водночас випадковість не викликається внутрішніми, суттєвимипричинами, внутрішньою необхідністю, а тому не є необхідною.
Як писав Гегель, необхідність проявляє себе, визначає через випадковість. На поверхні явищ ми бачимо гру випадковостей. Але останні є проявом необхідності. Так, із випадкових взаємодій індивідів у суспільстві складається необхідний ланцюг історичного розвитку в чітко визначеному напрямі.
При глибокому об'єктивному аналізі суспільного життя виявляється, що люди вступають у необхідні, незалежні від їх волі стосунки (виробничі відносини), які визначаються рівнем і характером продуктивних сил. Головне у виробничих відносинах - форми власності на засоби виробництва. Робітник у капіталістичному суспільстві не може не продавати своєї робочої сили капіталісту. Проте ця необхідність проявляється через ряд випадковостей. Робітник може продавати її як одному, так і іншому господарю. Він може бути як літнім, так і молодим, жінкою або чоловіком тощо. Ці випадковості не випливають із внутрішньої необхідності, з характеру виробничих відносин.
Чому ж необхідність не проявляється в чистому вигляді? Тому що вона є законом явищ, який визначає їх розвиток у головних рисах. Але закон проявляється в багатоманітності явищ, яким притаманні своєрідність, неповторність, що існують у різних умовах. Саме ця обставина і є причиною випадковостей. Проте внаслідок таких причин випадковість виступає як форма прояву необхідності, а необхідність пробиває собі дорогу через безліч
Loading...

 
 

Цікаве