WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Діалектика суб'єкта і об'єкта пізнання. Пізнання і практика - Реферат

Діалектика суб'єкта і об'єкта пізнання. Пізнання і практика - Реферат

щодо неї відносно самостійного характеру та значення.
Пізнання є процесом розв'язання суперечностей між суб'єктом і об'єктом. Вирішення цих суперечностей на кожному етапі пізнання призводить до появи нового суб'єкта (збагаченого новими знаннями, здатного мислити на вищому теоретичному рівні) та нового об'єкта пізнання (в тому розумінні, що в пізнавальний процес "втягуються" все нові предмети, процеси та явища, а звідси й виникають нові проблеми. Таким чином, суперечності відтворюються на новому, вищому рівні. Вони знову вирішуються й знову виникають. І так безнастанно.
Особлива роль у пізнанні належить науковим революціям, коли відбуваються значні якісні зрушення і в характері досліджуваних об'єктів, і в апараті теоретичного мислення.
Тут ми й обмежимося цим коротким висвітленням змісту понять суб'єкта і об'єкта та процесу пізнання. Наступні підрозділи присвячені розвитку й конкретизації того, про що тут Ішлося (розкриттю діалектики пізнавального процесу як процесу відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини).
Пізнання і практика
У попередніх розділах наголошувалося, що основою пізнання завжди є практика. У цьому параграфі докладніше розглянемо це питання.
Діалектико-матеріалістична філософія відрізняється від усіх інших тим, що вона точку зору життя, практики (в її матеріалістичному розумінні) робить основою теорії пізнання, що й викликає появу матеріалізму.
Ця філософія розуміє практику як всю чуттєво-предметну, матеріальну діяльність людей. У найширшому значенні слово "практика" охоплює матеріально-практичну та духовно-практичну діяльність. У вужчому (спеціальному) розумінні практика - це матеріально-виробнича діяльність. Саме в цьому розумінні вона й протиставляється теорії.
Вихідним, основним видом практики є матеріальне виробництво, внаслідок якого суспільство за допомогою створених знарядь та засобів виробництва впливає на природу й перетворює її. Іншим широкоохоплюючим різновидом практики є соціально-політична діяльність суспільства та окремих його груп. Правомірно сказати й про деякі інші види практики (зокрема про матеріальну сторону побутової діяльності людей тощо).
Щодо наукового експерименту, то він, становлячи собою чуттєво-предметну діяльність, має певну специфіку. Науковий експеримент безпосередньо підпорядкований завданням теоретичного дослідження, а тому його необхідно зарахувати до системи власне пізнавальної діяльності. Це свідчить про те, що не існує "чистої" практики або "чисто" теоретичної діяльності. Будь-яка практика містить і пізнавальні моменти, а теоретична діяльність - моменти чуттєво-предметні, тобто практичні. Проте це не заперечує того, що практика й теорія відрізняються між собою як своїм основним змістом, так і безпосередніми завданнями й результатами. Практику, її значення для пізнання наукова філософія розглядає в сукупності і взаємозв'язку всіх її видів та ще й в історичному розвитку. Тільки за такого підходу можна повною мірою з'ясувати її гносеологічні функції.
У первісних людей мислення, пізнання були "безпосередньо вплетені в матеріальну діяльність та спілкування і в мову реального життя"1. Теорія як така була відсутня. Внаслідок розвитку виробництва та суспільних відносин, поділу праці, що розширювався і ускладнювався, та удосконалення самої здатності мислення пізнавальна діяльність відокремлюється від матеріально-практичної й набуває відносної самостійності. Виникають специфічні закономірності пізнавального процесу, які вже безпосередньо не збігаються із закономірностями практичної діяльності. З виникненням перших класових суспільств теорія відокремлюється від практики, виникає спеціальна форма теоретичної діяльності - наука. За цих же умов матеріально-практична та духовно-теоретична діяльність поділяється між різними частинами суспільства - панівною та підпорядкованою. На відношення між практикою та теорією накладає свій відбиток антагонізм класів, відмінність між фізичною та розумовою працею.
Практика й пізнання, теорія і практика завжди єдині. Це - сторони пізнання, які між собою взаємодіють, взаємовпливають і є діалектичне пов'язаними протилежностями, що перебувають як у стані відповідності та гармонії, так і дисгармонії, конфлікту, конфронтації тощо.
Практика й пізнання органічно пов'язані одне з одним: перша має пізнавальну сторону, а пізнання - практичну. Вони єдині, але кожна має свою особливу, специфічну природу і своєрідність функцій. Стосовно пізнання практика реалізує базисну, детермінаційну, критеріальну та функції рушія пізнання й прогресу тощо. У свою чергу, пізнання реалізує певні функції стосовно практики: інформаційну, регулятивну, коригуючу та ін.
Категорія "практика" і сама практика в суспільній діяльності, зокрема в пізнанні, мають фундаментальний характер. За її допомогою можна виявити:
o місце людини в системі, структурі буття;
o взаємозв'язок із живою й неживою природою та соціальною дійсністю;
o включеність у систему культури (матеріальної, духовної);
o сутність духовного, феномену свідомості.
Категорія практики задає вихідні орієнтири для формування цілісних уявлень про людину в усій багатоманітності взаємозв'язків із навколишнім світом.
Гносеологічні функції практики проявляються і в тому, що вона становить основу й кінцеву мету пізнання, визначає (безпосередньо чи в остаточному підсумку) зміст і форму пізнавального процесу, є критерієм істини.
На основі практики, процесів опредметнення й розпредмет-нення виникає, змінюється й розширюється об'єкт пізнання. На тій же основі констатується, розвивається його суб'єкт. У процесі практики зароджуються пізнавальні проблеми. Так, якщо протягом декількох останніх століть (XVII-XX ст.) предметом наукового пізнання ставали послідовно механічні, термодинамічні, електричні та ядерні явища й процеси, то це визначалося практикою виробництва, потребами розвитку продуктивних сил. Наприклад, теорія Дарвіна була викликана до життя завданнями, поставленими розвитком інтенсивного сільського господарства, зокрема тваринництва. Навіть така абстрактна наука, як математика, бере свої витоки з практичної діяльності. Це ж стосується й інших наук.
Та з цього не випливає, що пізнання виростає лише з практики. Воно може й випереджати її, вирішуючи завдання, що постають з внутрішньої логіки розвитку самої теорії. Це не заперечує тієї обставини, що, зрештою, саме практика і є основою теорії, джерелом досліджуваних нею проблем. Ф. Енгельс з цього приводу писав: "Якщо техніка значною мірою залежить від стану науки, то ще більше наука залежить від стану та потреб техніки. Якщо в суспільстві з'являється технічна потреба, то це рухає науку вперед більше, аніж десяток університетів"1. Нині, у зв'язку з науково-технічною та іншими революціями, наука сталапровідним фактором щодо виробництва, вона відкриває принципово нові його напрями. Це змінює традиційний характер відношень між практикою та теорією, хоча й свідчить про постійне зростання відносної самостійності теорії та сили її зворотного впливу на практику.
Практика не лише ставить перед теорією завдання, а й озброює її засобами
Loading...

 
 

Цікаве