WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Істина та шляхи її осягнення - Реферат

Істина та шляхи її осягнення - Реферат

обмежена"1.
У процесі пізнання відбуваєтьсянагромадження елементів абсолютно істинного знання, а в результаті рефлексії (звернення пізнання на самого себе) виявляються всезагальні закони пізнавального процесу, які за своєю суттю тотожні всезагальним законам об'єктивної дійсності, їх застосування як методологічних принципів спрямовує пізнання на шлях, який веде до абсолютної істини.
Відносність істини, яка досягається на окремому етапі історії пізнання, полягає в тому, що знання, якими користується людство на певному етапі, є в цілому (чи в ряді суттєвих моментів) правильним відображенням об'єктивної дійсності. Без цього взагалі не можна було б говорити про істину, хоч би й відносну. Остання доповнюється, поглиблюється, уточнюється подальшим розвитком пізнання.
Відносна істина не може бути відірвана від абсолютної. Кожна відносна істина містить певний абсолютний зміст, тобто кінцеве досягнення науки. Абсолютна істина (в розумінні її вичерпності) "складається" з тих елементів істинного, що правильно відображає об'єкт знання, які є в кожній відносній істині.
В. І. Ленін наголошував, що "людське мислення за своєю природою здатне давати і дає нам абсолютну істину, яка складається з суми відносних істин. Кожна сходинка в розвитку науки додає нові зерна до цієї суми абсолютної істини, але межі істини кожного наукового положення відносні, які то звужуються, то розширюються подальшим зростанням знання"1. Тобто із суми відносних істин в їх розвитку складається абсолютна істина і відносність істини - це відносно адекватні відображення об'єкта. З розвитком вони стають дедалі точнішими, оскільки в них зростають елементи абсолютного знання.
Таким чином, діалектика відносної й абсолютної істини виражає ту обставину, що осягання істини є процес, який здійснюється не шляхом переходу від однієї істини до іншої, коли попередні етапи пізнання залишаються позаду, а шляхом розвитку істини, її збагачення, поглиблення, уточнення, конкретизації. При цьому зміст попередніх етапів, наукових концепцій тощо не відкидається, а зберігається, засвоюється, переробляється, підіймається до вищого рівня. Його елементи включаються до нової теоретичної системи, осмислюються в світлі нових досягнень науки тощо. При цьому відбувається "повернення" до наукових концепцій, які виникли раніше, щоб утримати й розвинути їх позитивний зміст.
З прогресом науки виявляється специфічна закономірність, в якій конкретизується всезагальний закон: з появою нової фундаментальної теорії, яка пояснює ширше коло явищ, попередня теорія не відкидається, а зберігається як "частковий випадок" нової теорії, істинний лише в певних умовах ("принцип відповідності"). Так, рівняння теорії відносності при швидкостях дуже малих порівняно зі швидкістю світла, переходять у рівняння класичної фізики. Наведемо ще один приклад. У "класичній" фізиці існувало положення: "Всі тіла складаються з атомів, а атоми неподільні". У ньому абсолютно правильним є те, що існують атоми і з них складаються всі тіла. Тут "схоплена" та слушна думка, що всім станам матерії властивий момент дискретності, хоча й не були ще відомі різні форми дискретності, (кванти, кварки, поля і т. д.). Твердження ж, що атоми абсолютно неподільні, було хибним. Однак правильно (абсолютно правильно) те, що атоми відносно неподільні - як елементарні одиниці хімічних елементів, які визначають специфічну якість кожного з них. Загалом атомно-молекулярні уявлення науки позаминулого століття були відносною істиною - приблизно правильним відображенням дійсності, але неповним, неточним, з елементами помилкових думок.
На початку XX століття було встановлено, що атоми мають певну внутрішню структуру - складаються з позитивно зарядженого ядра й негативно заряджених електронів. Була створена так звана планетарна модель атома. Це було повніше й точніше відображення дійсності, але, звичайно, теж не вичерпне і теж мало елементи помилок, оскільки елементарним частинкам приписувалися властивості макротіл, свого роду "кульок".
Відкриття нейтрона, мезона та інших елементарних частинок, створення квантової механіки й виявлення неточності планетарної моделі збагатило наукові уявлення про мікросвіт і водночас поставило ряд складних проблем. Напрошується висновок, що, оскільки матерія невичерпна, то й сучасні уявлення не можна вважати повними, завершеними. Шлях пізнання нескінченний, хоча й немає на ньому якихось принципових перешкод, які не можна було б подолати. Матеріалістична діалектика вселяє впевненість щодо необмежених можливостей людського розуму і водночас застерігає проти перетворення певних уявлень, концепцій, які склалися на цьому етапі історії, на догму, абсолют.
Практика - це головний і остаточний критерій (від грецьк. Kriterion - мірило), засіб перевірки істинності знань.
В історії філософської та наукової думки пропонувалися різні концепції критерію істини й відповідно процедури її перевірки. Такими, наприклад, вважалися: ясність і чіткість знання, логічне виведення його з очевидних аксіом, "загальновизнаність" (загальне визнання), відповідність теоретичних положень безпосередньо констатуючим даним досвіду (принцип верифікації) тощо. На розумінні критерію істини позначилася насамперед світоглядна установка (матеріалістична чи ідеалістична). Важливе значення мав і підхід: з точки зору емпіризму, раціоналізму чи іншого.
Діалектико-матеріалістична філософія визнає недостатніми ті критерії, які не виходять за межі пізнавальної сфери. Перевірити істинність знання означає зіставити його з відображеною в ньому дійсністю. А це можна зробити лише за допомогою чогось такого, що опосередковує їх зв'язок між собою й не збігається безпосередньо ні з пізнанням, ні з дійсністю самою по собі. Такою є лише практика - чуттєво-предметна діяльність людей. Саме застосування знань у практиці дає змогу встановити міру їх істинності чи віднайти хибні елементи. При цьому практика не зводиться до окремих експериментів (хоча вони й належать до неї і служать для перевірки істини). Навпаки, практика - це вся сукупність предметно-матеріальної діяльності суспільства (соціальних груп, окремих людей) в її історичному розвиткові. Практикою перевіряється істинність як чуттєвих, так і раціональних компонентів знань.
Важливим засобом у пізнанні сутності речей є розкриття причинних зв'язків. Споглядання не дає змоги встановити будь-що, окрім послідовності явищ, а достовірне встановлення причинного зв'язку між ними досягається через практичну діяльність, яка здійснює перевірку щодо причинності.
Суттєве значення в пізнавальному процесі має рух думки від явища до сутності, від одиничного до загального та виявлення необхідності, яка є прихованою серед випадковостей. Як зазначав Ф. Енгельс, вичерпне пізнання полягає в тому, що ми в думках піднімаємо одиничне з одиничного в особливе, а останнє у всезагальне. Ми знаходимо й констатуємо нескінченне у скінченному, вічне у
Loading...

 
 

Цікаве