WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Наукова картина світу та закономірності її зміни - Реферат

Наукова картина світу та закономірності її зміни - Реферат

підійти до неї і побачити в цій уже готовій схемі певну істотню неполадку: від невідповідності із спостереженнями до логічної невідповідності. Останнє підштовхує його на пошуки та вказує шлях принципово нового рішення, тоді як невідповідність із спостереженнями іще не підказує способу розв'язання протиріччя. (Генераторами революційних ідей були Коперник, Хладні, Ейнштейн.)
Висуваючи нову фундаментальну ідею, дослідник, як правило, сам іще не усвідомлює повністю глибини цієї ідеї, її сили, оскільки іще "дихає повітрям" традиційної ідейної атмосфери. Революційна суть нової ідеї звичайно розкривається багатьма авторами ідей-наслідків, які розвиваючись посилюють революційний процес ломки старої картини світу. (Такими були революційні ідеї Бруно, Кеплера, Декарта, Канта, Фрідмана, Галілея...).
Завершальний крок синтез проміжних результатів відкриттів, роздумів, висновків робить знову ж таки, звичайно, один великий теоретик. Він формує каркас нової наукової картини світу і, на відміну від "генератора", може бути названим (якщо логічно розвивати термінологію) "синтезатором", чи інтегратором її (Арістотель, Ньютон, Ейнштейн).
Нарешті, не всяка революційна ідея, вірніше, не в усякий час, спроможна викликати революцію, здійснивши примусову зміну загальноприйнятої картини світу. Це може мати місце тільки в умовах, коли створена уже єдина наука як система із достовірних фактів та зв'язуючих їхтеорій, та її ідейна надбудова авторитетна для переважної більшості система поглядів, інакше, наукова картина світу. Ось чому наукова революція була неможлива в давньогрецькій доарістотелівській натурфілософії.
Суть наукової революції завжди зміна протилежних взаємовиключаючих ідей. Така зміна може мати характер явного, зеркального перевороту, коли основна ідея та зв'язана з нею модель світу замінювалась на протилежну, що не зводилась до попередньої по своїй суті та змісту.
Менш наглядним переворотом може здатися універсальна фізична революція Ейнштейна. Часто її розуміють як узагальнення ньютонівської фізичної теорії. Насправді революцією було не узагальнення ньютонівської теорії (яка сама взагалі не відкидалась для своєї області), а повне відкидання "ньютонівської картини світу". Повністю була відкинута (і вцьому смислі перевернута) картина абсолютних (незалежних) категорій "простір", "час", "маса", "сила" (тяжіння). Простір (його геометрія) виявився залежним від маси зв'язаної з ним матерії; маса матеріального тіла, як і течія часу в даній матеріальній системі, від швидкості руху системи в якій проводиться вимірювання.
Революції Коперника та Хланді можна назвати унікальними по наглядності перевороту (при всій відмінності їх масштабів)[3]. Адже важко уявити повторне настільки "зеркальне" відображення дійсності. Напевне, такі революції завершують собою деякий початковий етап еволюційно-революційного шляху розвитку прогресу наукового пізнання в цілому, коли приходилось заміняти картину світу, що склалась на початку зародження експериментального знання під впливом ще більш ранніх світоглядних філософських уявлень.
Революція Ейнштейна почала собою новий, більш складний етап розвитку картини світу в епоху зрілої науки: зміну однієї достовірно наукової картини світу другою "локально" іще більш досконалою, що відображає більш глибокі властивості дійсності. На відміну від використання комбінації старих ідей в нових умовах, що може викликати революційний переворот, ідея Ейнштейна це подальше узагальнення окремих глибоких здогадів, окремих принципів минулого давньої ідеї відносності руху, принципу відносності Галілея, перших здогадок про зв'язок матерії і простору (Арістотель, Ріман). Це є геніальне узагальнення всього віковічного досвіду людства, його роздумів над глибинними властивостями Всесвіту.
Таким же шляхом, напевне, йшов Кеплер, зумівший, як ми бачили, звільнитись від загальної "одержимості округленістю". Замість ототожнення досконалості небесних рухів із їх круговим характером, він відродив і узагальнив давні догадки піфагорійців, які вловили вищу, числову гармонію і тим самим кількісну закономірність Всесвіту в правильних кількісних відношеннях величин в природі, дякуючи чому таке устройство і порівнювалось ними з музикою, де гармонія визначається подібними співвідношеннями висоти звуків ("музика сфер") [4]. По суті, піфагорійці першими проголосили "антропний принцип" Всесвіту, котрий, таким чином, не був відкритим вперше, а тільки відроджений в наші дні і суть якого в тому, що будова Всесвіту сприятлива іменно для існування людини (принцип гармоній людини та світу).
Між іншим можна відмітити, що картина світу, закладена Ейнштейном, займає особливе місце в історії розвитку знань ще й тому, що це завершення початого Арістотелем першого витка спіралі на шляху до пізнання космологічно суттєвих рис Всесвіту.
Особистість Ейнштейна як вченого унікальна ще й в тому відношенні, що він виступив як генератор фундаментальної революційної ідеї, і як інтегратор та конструктор нової фізичної картини світу, об'єднавши в собі таким чином і Коперника, і Ньютона.
На відміну від зміни наукових теорій, при зміні наукової картини світу, принцип відповідності уже не виконується в прямому його смислі. Нагадаємо, що його суть в вимозі, щоб нова теорія, більш широка, включала в себе стару як частковий чи граничний випадок.
Ні геоцентризм, ні твердження про стаціонарність "Всесвіту в цілому" не могли бути "частковим випадком" більш загальної, відповідно, геліоцентричної моделі Коперника, чи концепції нестаціонарного Всесвіту Фрідмана. Уявлення про "плоский" нескінченний абсолютний простір ньютонівської картини світу, про можливість пустоти такого простору не могло бути "частковим випадком" криволінійного, нерозривно зв'язаного з матерією простору, з його залежними, відносними параметрами в фізичній картині світу Ейнштейна.
Нова картина світу не може бути зведена до старої, так як обидві, будучи взаємновиключаючими претендують на описання "всієї дійсності". На відміну від наукової теорії, наукова картина світу завжди безмежна, оскільки вона є гранично широкою екстраполяцією теорії.
Але все ж відповідність в якомусь смислі повинна мати місце і в цьому випадку при революційному переході від однієї картини світу до іншої (наприклад від геоцентричної до геліоцентричної). Адже навіть самі грубі спостереження, поверхневий, але достатньо довгий досвід завжди приводять до встановлення якихось вірних причинно-наслідкових зв'язків між подіями, тільки неправильно пояснених. Зводимість більш зрілої наукової картини світу до більш примітивної (але також науцї в тому смислі, що
Loading...

 
 

Цікаве