WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Чи має сенс життя людини 2 - Реферат

Чи має сенс життя людини 2 - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Чи має сенс життя людини 2
1. В самому загальному вигляді смисл життя визначається ним як ставлення конкретної людини до тієї ситуації, в якій вона перебуває в кожну дану мить. За думкою Франкла, існує ряд основоположних цінностей, орієнтуючись на які людина здійснює пошук сенсу життя: творча трудова діяльність; цінності переживання (краса природи, мистецтва); цінності спілкування (любов, дружба, співчуття); цінності подолання людиною самої себе, здобування влади над собою (своїми інстинктами, потягами, пристрастями). Доки людина живе, вона має можливість реалізовувати певні цінності. Сенс життя може бути виражений і іншими параметрами: право на життя, смерть, безсмертя. Право на життя, "святість життя" визначається її первинною заданістю. Смерть є критерієм тієї вищої цінності, заради якої людина здатна віддати своє життя і яку вона визначає для себе інтуїтивно: Бог, Вітчизна, любов, діти та ін. І, нарешті, пошук безсмертя у вигляді пам'яті людства, нащадків, прагнення до злиття душі з Богом та ін. Пошук і вивчення смислу життя людиною завжди носить індивідуальний особистісний характер.
2. Серед вітчизняних мислителів не було таких, що не задумувалися б над питанням "про сенс людського життя". Поряд із традиційним розумінням сенсу людського життя, як шляху до здобуття потойбічного спасіння, вони утверджували ренесансний погляд на нього як на активну самореалізацію в земному житті. Так, наприклад, Ісайя Кам'янчанин вбачав сенс життя у майбутньому спасінні.
Подібні міркування зустрічаємо навіть у такого видатного гуаніста, як С.Оріховський, який писав, що всі помисли людини у ємному житті мають спрямовуватися на досягнення "богомисленості"; що "швидкоплинне життя [на землі] завершується вічністю і вічним безсмертям"; що провідною ідеєю і найвищим змістом людського життя є Бог. Але, попри все, він, як справжній ренесансний гуманіст, зазначав, що до безсмертного життя шлях треба торувати, "живучи розважно, чесно і побожно на землі", і був переконаний, що спасіння досягається насамперед повноцінним, творчо-активним земним життям. Оріховський називає людське життя "actio", тобто "дія", після якого залишається "справа": так само, як після "будування" залишається "будинок". Від "actio", на його думку, різниться "factio" тобто "діяння (чинення)", яке подібно до гри на лютні гине разом зі своєю причиною. Тут відчувається вплив Арістотеля, який визначав людське життя як "factio", говорячи, що життя людини схоже до співу під гру на лютні, коли після нього не залишається нічого тривкого, бо разом зі співанням зникає і гине спів. Отже, визначивши людське життя як "actio", Оріховський утвердив його земну значущість.
Оскільки проблема людини посідає важливе місце у філософії будь-якої епохи, то прогрес в історії філософії визначається, зрештою, за ступенем осягнення сутності людини. Так, наприклад, першочерговим завданням християнства вважалось дослідження таємниці "внутрішньої" людини, тобто людини, пов'язаної зі світом трансцендентним. Натомість у часи Відродження (особливо раннього) великого значення надавалось осмисленню двох проблем - самопізнання людини і пізнання її становища у світі. Переорієнтація від богопізнання до пізнання людини і природи сприяла розвиткові натурфілософії, логіки й етики. На думку гуманістів, земне покликання людини - "діяти" і "пізнавати" - ріднить людину з Богом і навіть дає їй можливість уподібнитись Богу за своєю суттю, а не лише за благодаттю, як уважали в Середньовіччі. Таке уподібнення потрібне було гуманістам передусім для того, щоб підкреслити творче начало в людині. Зрештою, гуманісти не заперечували, що самопізнання людини є Джерелом і богопізнання. Українських мислителів проблема самопізнання хвилювала здавна, ще з давньокиївських часів, коли концепція "внутрішньої" людини, самопізнання, самовдосконалення посідала чільне місце у християнській етичній системі.
3. Зараз все більше ставиться питання про сенс людського життя. Набувають значення такі поняття, як відповідальність, любов. Спостерігаємо також зв'язок між дотриманням моральних норм і здоров'ям у широкому значенні цього слова. Що найважливіше - теперішня психологія не лише нагромаджує знання про людину, але й, водночас, виробляє особливі методи й способи допомоги людині, яка такої допомоги потребує.
Релігія, як один із факторів формування світобачення про сенс людського життя, заслуговує на серйозні дослідження психологів-науковців. І так як ми живемо у країні, в якій більшість населення сповідує християнську віру, то постає актуальна необхідність у дослідженні, в першу чергу, саме цієї релігійної течії - у дослідженні християнського вчення про сенс людського буття.
У "Записках із мертвого дому" Ф.М. Достоєвський наводить приклад того, як можна зламати найнепокірливішого і шаленого у злобі каторжника. Досить буде домогтися від нього виконання найпростішої роботи, але позбавленої змісту - нікому не потрібної. "Примусьте, наприклад, - пише письменник, - людину переносити землю з однієї купи на іншу і назад. Згодом вона буде готова на будь-які тортури, навіть смерть, щоб тільки припинити безглузде заняття".
Сізіф, що вічно котить камінь на гору; Тантала, що стоїть у воді по коліно і вічно хоче пити і не може напитися - все це істинні образи пекельної муки.
Чи не схожа і сучасна людина на духовно зубожілого каторжника, що займається "Сізіфовою працею"? Чи не стають для нього безглуздими навіть такі природні потреби як: лягати спати і прокидатися, умиватися, вітатися, вчитися, їсти та інше? "Я люблю тебе, життя", - говорив ще вчора поет-атеїст, хрещений у дитинстві і несучий у своїй крові історичну пам'ять десятків поколінь віруючих предків. "Я ненавиджу тебе, життя! - говорить тепер все частіше у відчаї, ні в що не віруюча людина.
(Слово яке! - відчай. Знаєте - "Чаю воскресенія мертвыхъ и жизни будущаго віка. Аминь". Церковно-слов'янське "чаяніе". Почаївська лавра, Почаїв... Ми мчимо, рвемося, прямуємо в Почаївську лавру по "чаянія" - перейнятися святими думами, замислами, мріями, благаємо свідомо і підсвідомо Всіх Святих благословення втілити наші "чаянія" в життя. - Ред.) І хоча мільйонний злидень-світ обіцяє нам прогресію насолоди, а ми чомусь все менше здатні радіти. Чому?
В чому причина? Сучасний парадокс.
"Жизнь, зачем ты мне дана?" - запитує Пушкін. Він і його творчі побратими у всі часи гостріше відчували "світову скорботу". Тому вони постійно прагнули пізнати сенс життя, і якщо не знаходили відповіді, то догматизували і стверджували через філософію, літературу, мистецтво - носіїв високої моралі - безглуздість аморальності світу.
Причиною цього самовбивчого стану є нехіть пізнати Бога. Так як Христос одночасно - і Істина, і життя. "Я є путь і істина, і життя" (Ін. 14, 6). І якщо ми раптом відійдемо від Нього (то Він нас насильно затримувати не буде), і ми автоматично опинимося віч-на-віч із неправдою і духовною смертю. Тому що неправда і смерть - це той хаос, вякий опускається світ без Істини і Життя. Неправда і смерть - це світ без Логосу (Христос - Логос), а тому нелогічний, безглуздий, беззмістовний.
Питання про сенс свого життя обов'язково встає перед кожною людиною, коли вона переходить, подорослішав, вiд iнстинктивної-рефлекторної стадiї свого розвитку - до власне людської, де у визначеннi способу життя i поводженні починає домiнувати iнтелект.
Над цим питанням мучилися багато фiлософiв. Але далеко не для всiх з них виявилася доступною істинна фiлософiя Бога; створенi ж сектами перекрученi концепцiї не могли їх задовольнити. У результатi дiйшло до того, що питання про сенс життя багатьма був "визнаний" узагалi "псевдопитанням" - питанням, що свiдомо не має вiдповiдi. По цiй атеїстичнiй концепцiї виходило, що людина принципово не вiдрiзняється вiд тварин i об'єктивний сенс її iснування на Землi... - усього лише в залишеннi потомства, у продовженнi "роду людського", у створеннi матерiальних цiнностей для нащадкiв. А раз так - то нiякi духовнi зусилля не потрiбнi, не потрiбна й етика взаємин з iншими живими iстотами... "Що наше життя? - гра... Добро i зло - однi мрiї... Праця, чеснiсть - казки для жiноча...". И самогубство, "коли прийшов час" - єдиний вiрний крок для людини, гiдної поваги...
Але Iстина полягає в тому, що сенс життя iснує.
Вiн - у розвитку свiдомостi, розвитку якiсному i кiлькiсному.
Якiсний розвиток включає iнтелектуальне й етичне вдосконалювання, а також стоншення свiдомостi. Кiлькiсний - прямий рiст кiлькостi енергiї витонченої свiдомостi.
Останнє вiдбиває, зокрема, так називану "особисту силу" людини - психоенергетичну мiць конкретної iндивiдуальної свiдомостi, що залежить вiд кiлькостi накопиченої енергiї свiдомостi чи, iнакше кажучи, вiд розмiрiв душi.
Бог вiдповiдно до цього пiдроздiляє людськi душi на "дрiбнi" i "великi". І тi, i iншi можуть бути носiями комплексiв як негативних, так i позитивних якостей. Так, "дрiбнi" душi, що розвили в собi негативнi властивостi, Він iменує бесiвськими; якщо ж вони ще i накопичили "особисту силу", то це - диявольськi душi, дияволи. Ми можемо зустрiчати їх утiленими чи невтiленими. Їхня доля при невтiленому станi - пекло, а надалi - "пекельнi" втiлення, пiд час яких вони будуть у стражданнях зживати свою дурну карму (створену ними самими для себе долю). У такий спосiб Бог буде пропонувати їм пiзнати на власному досвiдi, що таке бiль, що вони заподiювали iншим. Так Вiн робить для того, щоб допомогти їм стати краще, щоб їм полегшало задуматися про адекватнiсть свого життєвого шляху, про сенс життя людини, про Бога i Шлях до Нього...
А люди, що розвивають себе у вiрному напрямку, - тi з усе наростаючою швидкiстю спрямовуються в Обійма улюбленого ними Бога, їхнi життя усе бiльше наповняються істинним Божественним щастям, радiстю пiзнання Божественної Любовi.
Loading...

 
 

Цікаве