WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія та соціальні процеси в сучасному українському суспільстві - Реферат

Філософія та соціальні процеси в сучасному українському суспільстві - Реферат


Реферат
на тему:
Філософія та соціальні процеси в сучасному українському суспільстві"
У процесі національного відродження духовної культури українського народу важливе місце у комплексі наук належить філософії, реалізації нею питань, структури, характеру філософської думки України.
Дослідження історії філософської думки в Україні як невід'ємної складової частини світової культури. Функціонування філософських ідей створює філософсько-світоглядний ґрунт тієї культури, що об'єднує людей, які живуть в Україні і формують її народ. По-друге, історія філософії в Україні охоплює філософські проблеми і теорії, розроблені і сформовані саме філософами вихідцями з України. Це найвіддаленіші від суто української національно-культурної проблематики дослідження. У них слабкіше виражається характер власне української культури. Нарешті, до історії української філософії входять дослідження її специфіки, національних особливостей, традицій. Мова йде про світоглядну ментальність, що визначає власне українське бачення світу, про комплекс світоглядних ознак, що зумовлюють визначеність духовного світу нації в контексті історії культури людства. Урахування усіх складових у їх взаємодії дозволяє усвідомити самобутність філософії в Україні,
Щодо історичного "українське буття", то, на думку філософів, воно випливає з феномену "пограниччя", "межовості". Пограничність виявляється у багатьох вимірах. З давніх-давен предки сучасних українців жили на межі стику землеробських і кочових цивілізацій, стику західного і східного християнства, християнства і ісламу. До цих форм межовості пізніше додався пограничний стан по осі "місто - село", коли з часів поневолення України її автохтонне населення відчувало ворожість міста до себе, у містах панували чужинці зі своєю мовою, звичаями, видами занять, своїм чиновництвом. Наслідки цієї вікової ворожості міста до себе корінний українець відчуває й досі. Село, земля - то не просто слова для українця, то його колиска, захисток і надія. У традиціях світосприйняття пересічного українця місто - щось чуже, вороже, царина розпусти і обману. Може тому, як вказують дослідники, місто у часи національного підйому другої половини XIX ст. не стало осередком становлення національної літератури, мистецтва, і такими осередками стали слободи та садиби заможних селян. Якщо до цього додати вікове "вимивання" української еліти за межі України, то це не могло не позначитись на національній самосвідомості народу.
Укорінена пограничність сформувала певний тип ментальності і тип поведінки українця, у яких теж можна вбачати подвійну тенденцію - готовність до самозахисту, опору й готовність сховатись, відійти від світу, "втекти від політики". Можливо звідси й походить та риса, яку інколи називають роздвоєністю душі, що є наслідком постійної боротьби "на межі", боротьби за виживання.
Серед рис української ментальності (вдачі), що історично сформувалася і успадковується з покоління в покоління, є й інші. Дмитро Чижевський серед них називає такі як "емоціоналізм" і сентименталізм, чутливість та ліризм, індивідуалізм та прагнення до "свободи" у різних розуміннях цього слова, нахил до духовного усамітнення в певні періоди свого життя. (Чижевський Д. Український народний характер і світогляд // Чижевський Дмитро. Нариси з історії філософії на Україні. К., 1992. С.17-23.) Дехто додає до них також наявність анархічного начала, певну некерованість у діях. Звичайно, у різних груп людей якась корекція в той або інший бік від зазначених рис безумовно буде, будуть виявлені і якісь додаткові ознаки, та все ж більшість з них і досі має місце і ще довго буде визначенням "українця", оскільки має віковічне укорінення, спирається на віками випробуване пристосування до мінливої і часто загрозливої дійсності. Ці риси позначились на всіх культурних складових, ними просочені звичаї й ритуали, фольклорні джерела тощо. І мабуть не варто зайво наполягати на надмірному впливові на поведінку людей сучасних форм життя, вони часто йдуть від суто зовнішніх, цивілізаційних (в смислі технічних досягнень) здобутків і не зачіпають глибин народної психології.
Утворення власної національної держави в Україні має створити належні умови для реалізації всіх класичних фаз і новоутворених підфаз чи підетапів національного відродження. Для України процеси національного відродження не можуть вважатися завершеними із досягненням основної мети, в повному обсязі, що і відрізняє українську ситуацію у галузі відродження від аналогічних процесів у багатьох наших сусідів.
Говорячи про основні завдання філософії нації під час розгортання і наповнення якісно новим змістом процесів національного відродження, перш за все назвемо необхідність соціально-філософського аналізу проблем державо- і націотворення, консолідації української нації. Адже етнонаціональний розвиток сучасної України - надзвичайно складне явище, що характеризується наступними тенденціями:
o скороченням питомої ваги українців у складі населення (якщо у середині 20-х рр. ХХ сг. українці складали 80,6% населення, то в кінці 80-на поч.90-х pp. - лише 72,7%);
o зростанням числа росіян, які проживали і проживають в Україні, з 3 млн. у 20-х pp. до 11 млн. наприкінці 80-х.;
o звуженням сфери вживання української мови (якщо у 1959 р. 93,5% українців вважали рідною мовою українську, то через 40 років їх стало 87,7%, і відповідно 12,3% українців у 1989 р. назвало рідною мовою російську; відсоток останніх за 15 років не зменшився, а зріс на 1,4%);
o поділом населення України на три великі лінгвоетнічні групи: україномовних українців (40%), російськомовних українців (33-34%) та російськомовних росіян (20-21%). Навіть серед тих, хто вважає себе українцями, більше третини - російськомовні;
o існуванням різного ставлення до проблем державного суверенітету: прихильників входження України до міжнаціонального утворення на зразок Союзу Незалежних Держав на чолі з Росією є значно більше в східних, південних і почасти центральних регіонах, натомість в західних регіонах переважають прагнення до існування України як самостійної незалежної держави тощо.
Зазначені процеси і явища, безперечно, ускладнюють національне відродження України в цілому, загострюють проблему регіоналізму, яка дістала в нас політичного забарвлення.
В межах філософії нації може відбутися пошук відповідей на питання про характер української держави, яку мусимо створити, її форму, яка б найбільше відповідала нашій вдачі. Тобто філософія нації в змозі допомогти реалізувати можливість приведення організаційних форм політичного життя у відповідність до національного характеру свого народу. Ці, а також багато інших проблем (в тому числі з'ясування змісту і скерованості внутрішньої і зовнішньої політики, питання оптимізації міжнаціональних стосунків тощо) можуть досліджуватися засобами філософії, що допоможе зламати багато існуючих стереотипів мислення і поведінки та виробити виважену лінію молодої української незалежної держави.
Використана література:
1. Горський В. С. Історія української філософії. Курс лекцій.- К., 1996.
2. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст.- К., 1992.
3. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні.- К., 1992.
4. Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персонали. - К.: 1993.
5. Сміт Е. Національна ідентичність. - К.: 1995.
Loading...

 
 

Цікаве