WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Моральна філософія Фоми Аквінського - Реферат

Моральна філософія Фоми Аквінського - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Моральна філософія Фоми Аквінського
Фома Аквінський (1225-1274) є визначним представником середньовічної філософії та теології. Завдяки Аквінському довершене теологічне католицьке віровчення та здійснена систематизація схоластики. Створив філософську працю "Сумма теології". Уперше поєднав філософію з християнською вірою та використав її для розвитку теології. Беручи за основу філософію Аристотеля він вважав і переконував представників церкви що це є духовна опора релігії і самого віровчення. Він спробував осягнути істинну яка перебувала у лоні католицького віровчення. Прийшовши до висновку що не все підвладне розуму він чітко розрізняє істини розумні і стини над розумні. Філософія і теологія отримують у нього свій самостійний статус, свої завдання та цілі. Це є спроба прокласти міст між світською науковою філософією і божеською мудрістю (релігією). Істини розуму та над розумні істини мають найвищу основу у бутті Бога, який і є їх спільним джерелом твердить Аквінський. Стверджуючи існування Бога, розкриває абсолютну сутність як першопричини буття і отримує абсолютну істину. Між релігією та філософією усуваються бар'єри і відкривається духовна близькість. Істина Об'явлення як і істина розуму, мають єдине спільне джерело - Бога. Істина, людина яку отримує шляхом Божої благодаті не заперечує істини відкритої природним шляхом розумом. Коли розум має істинні принципи і правильні висновки він не суперечить змістові віри. Теологія у Аквінського отримує статус вищої священної науки у ній усі істини отримані завдання світу "Об'явлення". Божій премудрості, а тому є неомильним, абсолютним і найвищим.
Спрямувавши свою діяльність на боротьбу з авероїзмом, заперечуючи дуалізм віри та розуму і стверджуючи їх єдність, гармонійне узгодження, Фома Аквінський (1226-1274) дає класичне для теології визначення ряду схоластичних проблем, які століттями хвилювали мислителів.
Всупереч вченню авероїстів про подвійну форму істини, Фома стверджує, що суперечність між двома положеннями завжди означає, що одне з них хибне. А через те, що в божественному одкровенні не може бути нічого хибного, то з існування суперечності випливає, що помиляється розум, а не віра, філософія, а не богослов'я.
Філософія і релігія, згідно з вченням Фоми, мають ряд загальних положень. Положення ці відкриваються як розумом, так і вірою. В тих випадках, коли є можливість вибору, ліпше розуміти, ніж просто вірити. На цьому грунтується існування істин розуму ("природного богослов'я"). "Природне богослов'я" - найвищий рівень розвитку філософії. Однак слід завжди пам'ятати, стверджує Фома, що безпосереднє пізнання надприродного неможливе, бо наші можливості обмежені чуттєвістю і розумом, який на неї спирається (тобто природними можливостями). Саме тому він вважає неправомірним "онтологічний аргумент" Ансельма Кентерберійсь-кого. Натомість Фома висуває свої п'ять доведень буття Божого. Всі вони мають не прямий, а опосередкований характер.
У першому доведенні стверджується: "Все, що рухається, має причиною свого руху щось інше", тобто саморух предметів неможливий, що потребує від нас віри в першодвигун, або в Бога. Друге доведення виходить з арістотеліського поняття "продуктивної причини". Так само, як і в першому доказі, міркування доводиться до висновку про існування первинної "продз-ктивної причини", якою і є Бог. Третє доведення виходить з ідеї неможливості допущення випадкового характеру світу. Оскільки світ існує, повинна бути причина, але причин без причин не буває, отже повинна бути абсолютно необхідна причина, якою може бути лише надприродне - Бог. Четверте доведення апелює до факту існування у світі різних ступенів тих або інших якостей. Але в такому разі повинно існувати якесь абсолютне мірило, щодо якого ці різні ступені набувають визначеності як одне. Таким абсолютнім мірилом (найвищим і абсолютним ступенем будь-яких якостей) може бути лише Бог. П'яте доведення виходить з арістотелівського розуміння причиновості як обов'язково цілеспрямованої. Але якщо світ причинове обумовлений, то він і цілеспрямований, отже має бути той, хто цілеспрямо-вує існування світу.
У філософському підґрунті свого богослов'я Фома спирається головним чином на Арістотеля. У вченні про буття ("метафізиці") він стверджує, що будь-яке буття - і існуюче в дійсності, і тільки можливе - може бути лише буттям одиничних, окремих речей. Фома називає таке буття субстанцією. Основні поняття вчення Фоми - поняття дійсності та можливості. При цьому "матерія" - це "можливість" прийняти форму, а форма є дійсність щодо матерії, що вже прийняла форму. Завдяки цьому поділу, запозиченому в Арістотеля, Фомі вдається дати класичне для схоластики вирішення проблеми універсали (завершити суперечку між номіналізмом та реалізмом). Бог творить не універсалі'!' чи індивідуальні речі, а матерію та форми. З форм-образів можуть бути створені як універсалі'!', так і індивідуальні об'єкти в результаті поєднання форми і матерії. Отже, немає значення, чи універсалів), чи індивідуальний предмет вважаємо ми першим, бо вони витікають з форм-образів, які творить лише Бог.
Згідно з Фомою матерія не може існувати окремо від форми, проте форма може існувати окремо від матерії у вигляді образів. Це означає, що ніщо матеріальне не може існувати незалежно від вищої форми чи Бога, а також що Бог - істота чисто духовна. Тільки для тілесних речей природного світу необхідне поєднання форми з матерією.
У 26 років Фома став магістром теології і викладав її в університетах Парижа. На той час Фома розробив вже в загальних рисах свою систему "покатоличеного" арістотелізму - томізму, як стали називати це вчення За іменем автора. Фома визнає відмінність між філософією і теологією, але вбачає її лише в методах досягнення результатів. Що ж до предмета, то він відрізняється у філософії і теології лише частково. Фома визнає, що деякі з догматів теології можуть бути доведені філософією / буття бога, безсмертя людської душі тощо).
Більшість догматів проте, не підвладні філософським засобам доведення, тому що вони "надрозумні", тобто цілком раціональні з позиції "божественного розуму" який набагато переважає людський розум.
Фома тлумачить людину як неповторну індивідуальну істоту, що знаходить свій вияв у неповторності індивідуальної людської душі. Індивідуальність ця зберігається в безсмертній душі і після смерті тіла.
"Повна" субстанція людини потребує єдності душі і тіла, так само як і їх неповторності виявляє певну гуманістичну тенденцію в міркуваннях "ангельського доктора".
За Аквінським є 5 доведень буття божого:
"Все, що рухається, має причиною свого руху щось інше"- це перше томістське "доведення" виходить із неможливості саморуху предмета, в результаті чого утворюється довгий ряд причин, серед яких остання - арістотелівський першодвигун, або бог.
Друге "доведення" виходить із арістотелівського поняття "продуктивної причини". Так само як і в першому "доведенні", міркуваннядоводиться до існування первинної продуктивної причини", яка і є богом. Третє доведення виходить з ідеї неможливості допущення випадкового характеру світу.
Оскільки світ існує, повинна існувати і якась абсолютна причина, якою може бути лише бог. Четверте доведення апелює до факту існування у світі різних ступенів якостей. Але ж мусить існувати і якесь абсолютне мірило, що визначає ці ступені і цим мірилом є бог.
П'яте доведення виходить з арістотельського розуміння причинності як обов'язково цілеспрямованої - Але якщо світ причинно зумовлений, то він і цілеспрямований, отже, має бути той, хто цілеспрямовує існування світу, тобто бог.
Фома Аквінський намагався поставити філософію на службу реглігії, між знаннями і вірою, доводячи можливість гармонії між ними, а також необхідність їх співіснування. Відповідно він розрізнив істини розуму і одкровення.
Для нього це були найвищі істини, які недоступні свідомості і можуть бути досягнені тільки через віру.
Таким чином Фома виступає з одного боку проти Тертуліана: "Вірю тому, що абсурдно" який відкидав значимість розуму у справах віри, з іншого боку підтримує Абеляра, який доводив, що релігійні догми не мають суперечити розуму. Критикуючи попередні світоглядні системи, Фома стверджував, що світовий рух передбачає не першорушія, а цілеспрямованість у світі - мету.
Фома - поміркований реаліст, він вважав, що загальні поняття первинні щодо речей, виступав проти крайнього реалізму, який вів до пантеїзму.
Вся філософія Фоми була спрямована на збереження і зміцнення влади католицької церкви.
За своїми поглядами Фома переконаний монархіст. Він вважав государя не тільки правителем, а й творцем держави. Верховну волю папи, його владу він розглядав як "Божу волю", а самого папу як намісника бога.
Він рішуче виступав проти соціальної нерівності людей.
Вчення Фоми Аквінського дістало назву томізм. Дане вчення у формі неотомізму і досі є офіційною католицькою доктриною.
На сучасному етапі розвитку філософії його вчення трансформувалось у філософську течію "неотолізм".
Loading...

 
 

Цікаве