WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → 1. Етапи розвитку давньогрецької філософії. 2. Загальнонаукові методи пізнання. 3. Патристика - Контрольна робота

1. Етапи розвитку давньогрецької філософії. 2. Загальнонаукові методи пізнання. 3. Патристика - Контрольна робота

філософії названий патристикою?
Патристика (лат. patres - батьки) - напрямок філософсько-теологічної думки 2-7 ст., пов'язаний з діяльністю ранньохристиянських авторів - Батьків Церкви.
Семантико-аксіологічні джерела оформлення патристики - антична філософія (загально-раціональний метод і конкретний зміст таких філософських течій, як платонізм і неоплатонізм, стоїцизм і ін.), з одного боку, і християнська телеологічна доктрина (насамперед ідея одкровення, а також семантичні фігури теїзму, креаціонізму, телеологізму та ін.) - з іншої.
В еволюції патристики можуть бути виділені три змістовних етапи:
(1) - рання патристика, чи апологетика (2-3 ст.ст.), зв'язана з діяльністю таких авторів, як Юстин (біля 165, основні твори: "Апологія" до Антонина Пія і "Апологія" до Марка Аврелія, "Бесіди з Трифон-іудеєм" і ін.); Татіан (біля 120 - біля 175, основні твори: "Звертання до греків", зведення чотирьох Євангелій "Діатессарон" і ін.); Афінагор (біля 177, основні твори: трактат "Про відродження мертвих" і "Послання" до Марка Аврелію); Тертулліан; Климент Олександрійський (Тит Флавій, біля 215, основні твори: трактати "Умовляння еллінів", "Педагог", збірник есе "Стромати" ("Клаптевий килим"), бесіда "Який багатий врятується?"; Оріген.
Центральна проблема патристики - проблема співвідношення християнства з античною спадщиною, у рамках рішення якої оформилися як напрямок, орієнтовані на гармонійний синтез християнської ідеї одкровення з філософською традицією античного раціоналізму (Юстин, Афінагор, Климент Олександрійський та ін.), так і напрямок, який прокламував їх несумісність і різко дистанцийоване християнство як "мудрість варварів" (Татіан) еллінської книжкової вченості (Татіан, Тертулліан та ін.); ідея гостро актуалізувалася в християнської містиці, яка ціннісно акцентувала "щире мовчання безграмотного простолюдина" у порівнянні з витончено-спекулятивним мудруванням ученого теолога з його "хтивістю слів" (Ієронім) і безстрасністю замість серцевої віри, а також у протестантизмі в ранніх йоговерсіях);
(2) - зріла патристика (3-5 ст.ст.), яка реалізує себе на грецькому Сході - у діяльності каппадокійського кружка: Василь Великий Кесарійський (біля 330-379, основні твори: "Про святого Духа", "Шестоднів"), його брат Григорій Нісський (близько 335 - близько 394), Григорій Богослов Назіанзин (близько 330 - близько 390, основні твори: "Про моє життя", "Про мою долю", "Про страждання моєї душі"), Амфілохій Іконійський та ін., що синтезували християнське віровчення і філософські методи античності; а на латинському Заході - у діяльності Августина.
Центральний напрямок у розвитку патристики цього періоду - боротьба з єресями (аріанство, монтанізм, докетизм, монофізитство, гностицизм і ін.), що зв'язано зі знаходженням християнством статусу державної релігії й офіційним формулюванням християнського Символу віри на Нікейському всесвітньому Соборі (325), що конституював основні догмати віровчення.
У рамках зрілої патристики оформляються тексти Псевдо-Діонісія Ареопагіта ("Ареопагітики"), які заклали основи апофатичної теології і християнської містики в цілому;
(3) - пізня патристика (5-7 ст.ст.), що центрується на проблемі систематизації християнського віровчення. Ключова фігура - Іоанн Дамаскін (біля 675-753) - візантійський богослов і поет, що завершив систематичне оформлення основ християнської теології; також Леонтій (біля 475-543) на Сході і Боецій (Анцій Манилій Торкват Северин, біля 480-525, основні твори: "Розрада філософією") на Заході. Систематизаційна діяльність Іоанна Дамаскіна й орієнтація Боеція на античну філософську традицію (насамперед, коментарі до Аристотеля і Порфирія) заклали основи середньовічної схоластики. Незважаючи на те, що багато тез патристики (особливо в ранньому її варіанті) були засуджені після прийняття Нікейського Символу віри (ідеї Орігена про множинність світів, загального порятунку, передіснування душ, пріоритетності другої іпостасі - Бога-Батька - у структурі Трійці; заперечення Татіаном двоїстої природи Христа (у "Діатессороні" була опущена земна біографія Христа і зведення про його походження з роду Давидова) і його докетизм - навчання про ілюзорність тілесності Ісуса), патристика зіграла видатну роль у розвитку християнської культури. У рамках патристики були закладені основи систематичної християнської теології як у катафатичному (від Климента Олександрійського й Орігена до Іоанна Дамаскина), так і в апофатичному (від Августина до Псевдо-Дионисия Ареопагита) її варіантах, сформований вихідний фундамент екзегетики (від Оригена до Григорія Нисского), оформлені перші християнські катехізиси, введені багато основних понятійних структур християнської теології (наприклад, Тертулліаном - стосовно структури Трійці). Патристика не тільки значно сприяла змістовної стабілізації християнської догматики, але й істотно вплинула на розвиток глибинного психологізму християнства з його рафінованою культурою рефлексивної інтроспекції (від Григорія Богослова до Августина). Саме в рамках патристики остаточно конституювалася концептуально фундаментальна для християнства ідея пріоритету індивіда стосовно абстрактного людства (антропологія Григорія Нісського). Проблематика патрістики багато в чому визначила проблемне поле як православної (порівняльні паламітські дискусії в рамках ісихізму й аналіз христологічної проблеми в патристиці), так і в католицькій (порівн. проблему волі і благодаті в патристичній і антилютеранській літературі) теології. У цілому зміст патристики визнаний у християнстві (православ'я і католицизм) найважливішою складовою Священного переказу; вивчення патристики оформилося в рамках богослов'я як дисциплінарну патрологію. Багато ідей патристики актуалізуються в рамках історико-філософської традиції, як, наприклад, просвітительська інтерпретація християнства Климентом Олександрійським у контексті гуманізму Ренесансу (Еразм Роттердамский, Мор та ін.).
Loading...

 
 

Цікаве