WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Релігійно-філософська думка часів Київської Русі - Реферат

Релігійно-філософська думка часів Київської Русі - Реферат

всесвітній масштаб.
Твору Іларіона пронизано передчуттям великого майбутнього Руської землі. Це своєрідний історичний оптимізм, він протистоїть фаталізму, тобто ідея передопреділення долі народів, який пронизує Старий Заповіт. Там все як би передбачено, порятунок чекає лише один народ. "Слово" відкриває таку можливість для всіх християнських народів, в тому числі і для російського народу.
У "Слові" уперше прозвучав мотив моральної оцінки правителя, взагалі людини, яка стала домінуючою у всій подальшій руській філософській думці.
Яків Мніх
Розроблена Іларіоном ідеологія единодержавства зайняла ключове положення в київському князівстві XI - XII ст... У зв'язку з цим особливо звертає увагу на себе "Пам'ять і похвала князю Володимиру", де ідеал единодержавства поєднується, як і в "Повчанні", із звеличенням першого самодержавця і хрестителя Русі. Укладачем цієї пам'ятки був Яків Мніх, близька особа до митрополита Іларіона.
Відстоюючи зарахування Володимира до лику святих, Мніх, подібно автору "Слова про закон і благодать" порівнював його з Костянтином Великим, що проголосив християнство державною релігією Римської імперії. З твору видно, що в церковному середовищі існував значний опір проголошенню Володимира святим. Висувалася теза про відсутність за ним посмертних чудес. На це Мніх відповідав, що святість досягається добрими справами. Яків Мніх розвінчував Печерський ідеал святості, зіставляючи "Чернечу чудодійність" з "диявольською маною".
Він висував інший критерій - не відхід від світу, а діяльність в мирському житті, якому на його погляд, повністю відповідав князь Володимир. Мніх давав зрозуміти, що не будь на Русі единодержавства, не було б і самого християнства. Чим міцніше на Русі князівська влада, тим сильніше і заступництво Бога. Цією формулою Мніх підривав позиції послідовників Феодосія Печерського, що прагнули встановити перевагу церкви над державою. Критика церковної ідеології софійськими книжниками все більш наповнювалася етико-правовим змістом, наповнювалася гуманістичними ідеалами. Ця лінія виразно простежується в працях Іоанна Грішного і Володимира Мономаха, але особливо яскраво вона проступає в "Слові про полк Ігоря" - видатній пам'ятці руської середньовічної літератури і, отже, філософсько-етичної думки. Всі роздуми про честь і безчестя, про борг, про спільність російських земель звучать в "Слові" поза зверненням до візантійського православ'я. Традиції слов'янського язичництва пронизують цей твір.
З ім'ям "Грішного Іоанна", як називав себе сам книжник, пов'язане складання і редагування "Ізборника 1076 р." - одного з самих цікавих і теоретично змістовних пам'ятників вітчизняного середньовіччя. Його твір корінним образом відрізняються від переписаного незадовго перед тим болгарського "Ізборника 1073 р.", який цілком сходить до візантійсько-грецького збірника. "Ізборник 1076 р." призначалося насамперед для мирян, для тих, хто не може бути ченцем, але хоче покаятися. Згідно з Іоанна, Христос не вимагає нічого, що було б важким і непосильним. Він закликав лише до етичного оновлення, доступного всім. Однак однієї віри для цього мало, сама по собі віра ніщо. Можна скільки бажано доводити, що ти - "чадо Євангелії", і ніколи не переконати в цьому. Іоанн вважав: "Благочестивий не той, хто проводить час в постах і молитвах, але хто добродійний в житті, творить благо ближньому. Праведна віра зобов'язує, передусім, служити людям. Це і є милостиня Богу, виконання його повеління".
"Повчання" Володимира Мономаха
Мислителі Київської Русі прагнули пізнати суть навколишнього їх світу, людських взаємовідносин, відповісти на питання, що таке, правда, як повинна поступати людина в різних ситуаціях - в сім'ї, на війні, в праці. Причому шукали відповідь на всі ці питання не в священних книгах, не усамітнювалися в печері, подібно відлюдникам, не замикалися в монастирських стінах. Вони намагалися осягнути земний світ, світ, в якому вони самі жили, не втікаючи від нього, а навпаки, беручи участь у всіх справах, які призначено здійснювати людині. Самим характерним виявом такого прагнення пізнати реальне життя з'явилося "Повчання" Володимира Мономаха. Володимир був політиком, воїном і мислителем. У 1113 році він очолив державу Київської Русі, твердою рукою поклав край будь-яким спробам розколоти і ослабити державу, підлеглі князі вимушені були підкорятися йому, навіть далекий вільний Новгород Великий і той прийняв направленого з Києва посадника. Внутрішня міцність держави визначила і його міцність в боротьбі з нашестям степових племен. Це був вищий підйом сили Київської Русі.
У кінці життя цей всесильний князь, воїн і досвідчений державний чоловік, вирішив поділитися з майбутнім князем, з сім'єю, з народом своїм розумінням світу і людей. "Повчання дійшло до нас в Лаврентьєвському списку "Повісті минулих літ". Тут Володимир говорить про три добрі справи, які повинні приводити людей до перемоги, до мети, - покаяння, сльози і милостиня. Тобто не відлюдництво, не чернецтво, не пост - тільки добрі справи, пряме звернення до Бога. Таке розуміння людської поведінки протистояло вимогою візантійської церкви з її звеличенням не справи, а чернецтва, відлюдництва, відходу від життя. Володимир закликає йти не на сповідь до священика, а прямо звертатися до Бога. В його повчанні немає загального закону, що суворо диктує поведінку людини в кожну мить його життя. Кожний вибирає сам свою форму звернення до Бога; в кожній стрічці пробігає почуття людської свободи, що народжується. Володимир вільний від церковних канонів візантійського православ'я, язичницькі початків вільної людини затверджуються в його повчанні. Звичайно, він - християнин. Але це не придушує Володимира, не робить його рабом Бога, безмовною і безвільною істотою, здібною лише до бездіяльності і слухняності. Божественне у Володимира злилося з природою, поведінка людини визначається не церковним розпорядженням, а здоровим глуздом. Молитва - не формальний акт, а дія, наповнена глибоким значенням, форма збереження серйозності, діловитості. Молитва не повинна бути показною. Краща молитва - таємна. Вона потрібна самій людині, яка просить: "Господи, помилуй". Точно так само і покаяння - краще покаятися перед самим собою, а не перед священиком. Адже Христос помилував і блудницю, і розбійника, міркує Володимир Мономах, помилує і нас грішних.
Через все "Повчання" проходить прихована полеміка не просто з церквою, а з візантійською традицією аскетизму, убивання плоті, відлюдництва, з печерськими канонами. Ні слова немає в "Повчанні" про порятунок душі, про перевагу віри над знанням. Таким чином, весь твір пронизаний земним інтересами, ідеєю переваги світських справ. Це було одним з перших виявів гуманістичної тенденції в руській філософській думці. Услід за Іларіоном Київським Володимир Мономах в своєму "Повчанні" підкреслює необхідність ствердження справедливості в суспільстві, житті не тількизгідно з формальним законом, але по совісті. Інакше говорячи, закон повинен співпадати з Правдою. Він пише: І не давайте
Loading...

 
 

Цікаве