WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Людина і смерть - Реферат

Людина і смерть - Реферат


Реферат
на тему:
"Людина і смерть"
Кошмар смерті завжди переслідував людей. Він породжував різноманітні уявлення про трагізм життя. "Смерть не має образу, - говорить байронівський Люцифер, - та все, що носить вигляд земних істот, поглине". У деяких це слово викликає жах, тривогу, а у деяких радість, насолоду.
Істота, що живе, знає тільки життя. І дві його таємниці - початок і кінець, народження і смерть - є головними для формування людського світобачення, цілісних фієнтирів , розуміння себе і собі подібних.
На противагу народженню смерть - таємниця, оповита сумом і мороком. Саме вона, незбагненна і необхідна, змушувала людину замислюватися так глибоко, як жодна проблема чи турбота повсякденного життя. Смерть спонукає до питання "Що таке життя?". В багатьох аспектах життя визначається смертю.
Проблема смерті постає як фундаментальна ще на зорі людського існування. На це звертає особливу увагу сучасний французький антрополог, філософ Едгар Морен. На його думку, людина майже від початку свого існування починає створювати елементи культури. Ціль яких у пристосуванні до жахливого психологічного страху, пов'язаного зі смертю. Звернемося до думки Е.Морена детальніше.
Епоху великого мозку відкриває неандерталець - вже sapiens, - який пізніше поступився місцем сучасній людині, останньому і єдиному представникові роду людського на землі.
Більше того, смерть, очевидно, вже уявляється хоч і не як "закон" природи, але як щось майже неминуче, примусове для всього живого.
У будь-якому разі, звернувши увагу як на саму присутність померлих, так і на наявність ідеї смерті поза її безпосередньою далістю, у неандертальців ми можемо відзначити наявність думки, не повністю затопленою тим, що безпосередньо відбувається перед очима, тобто ми виявляємо присутність часу у свідомості. Зв'язані між собою усвідомлення трансформації, усвідомлення примусової необхідності й усвідомлення часу вказують на появу у sapiens'a нового складнішого ступеня свідомих знань, їх нової якості.
Одночасно з реалістичним усвідомленням трансформації віра в те, що ця трансформація (нове народження чи життя "двійника"), показує, що у сприймання реальності втручаються витвори уяви, у сприймання світу втручається міф. Відтепер такі уявлення будуть водночас і виступати продуктами людської долі, і визначати її.
Тоді як гробниці сигналізують про наявність міфа і його силу, поховальні церемонії сповіщають про присутність і силу магії. "Справді, похорон, -як вважає Морен, -являє собою ритуал, який сприяє здійсненню переходу в інше життя належним чином, - тобто захищаючи живих від дратівної дії смерті (звідси, можливо, виникає і культ померлих) і від зв'язаного з нею розкладу (звідки, можливо, виникає жалоба, яка ізолює близьких від покійника) ". Так у sapiens'a складається цілий міфологічний апарат, мобілізований, аби дати відсіч смерті.
Ритуали, які стосуються смерті, одночасно й висловлюють травму, що викликається ідеєю знищення, й пом'якшують, і заклинають її. Похорон - у всіх відомих нам суспільствах sapiensiv - відображає одночасно і саму кризу, і подолання цієї кризи і з одного боку муки відчаю, з другого - втіху надії. Все, таким чином, підказує що смерть спостигає homo sapiens'a як непоправна катастрофа, що віднині він буде носити в собі особливе занепокоєння, острах життєвою проблемою, яка обтяжує життя. Однаковою мірою все підказує, що людина ця не просто не просто відмовляється від смерті, вона спростовує її, переборює, розв'язує у міфі і у магії.
Та справді глибоким і фундаментальним виявляється не просте співіснування цих двох свідомостей, а їх тривожне життя в єдиній двоїстій свідомості: хоча дві ці свідомості дуже по-різному комбінуються між собою у різних індивідів, у різних суспільствах (як і життя різною мірою насичене смертю), жодну з них не усуває до кінця інша, і все відбувається так, ніби людина щиро намагається сама себе обдурити, ніби вона - істерик, за давнім клінічним визначенням, який перетворює в об'єктивні симптоми те, що йде від його суб'єктивних тривог.
Отже, між суб'єктивним і об'єктивним баченням існує розрив, який смерть перетворює на справжню прірву, заповнювану міфами, ритуалами іншого життя, що врешті-решт здійснюють інтеграцію смерті. Sapiens, таким чином кладе початок дуалізму суб'єкта і об'єкта, їхньому нерозривному зв'язку, а за разом - їхньому непереборному розриву, який пізніше у тисячі способів намагатимуться перебороти всі релігії й філософії. Людина вже, фактично, відмежовує свою долю від природного фатуму, переконуючи себе, що продовження життя підвладне природним законам подвоєння й метаморфози. Виходить, що в ній збагачена об'єктивність інтерферує із збагаченою суб'єктивністю, оскільки обидві вони відповідають прогресу індивідуальності.
Так, вторгнення смерті виявляється sapiens'a вторгненням одночасно істини і ілюзії, тривоги й упевненості, об'єктивного знання й нової суб'єктивності, а перш за все - їх амбівалентного зв'язку. Воно сприяє подальшому розвитку індивідуальності й утворює новий антропологічний розрив.
Як вже було сказано, смерть постигає homo sapiens'a як непоправна катастрофа, яка викликає в нього особливі занепокоєння, страх.
Існує тваринний неспокій, який пов'язаний із пильністю і продовжується за наявності щонайменших ознак небезпеки. Як вважає Морен:" Пильність у людини значно більш розвинена ніж у приматів, і власне людський неспокій меншою мірою пов'язаний з безпосередньою небезпекою і більшою мірою - з появою свідомості, а отже, усвідомлення смерті".
Кошмар смерті у всі епохи і завжди переслідував людей. Він породжував специфічне уявлення про трагізм життя. Кінець людського існування безповоротно ставить питання про смисл земного існування, про приналежність життя. Звичайно, проблема смерті відноситься до числа фундаментальних, торкається основ буття.
В деякі епохи страх смерті зовсім був відсутній: люди знаходили в собі сили протистояти погрозі фізичного знищення. Античні греки, наприклад, вчилися переборювати жах небуття шляхом контрацепції духу. зусиллями животворної думки, виховували в собі презирство до смерті. Людей середньовіччя, навпаки,
Loading...

 
 

Цікаве