WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Людина та історія в екзистенціальній філософії Карла Ясперса - Реферат

Людина та історія в екзистенціальній філософії Карла Ясперса - Реферат

і відповідна вимога відноситься до неї "так само, як і до цілі", ввійшли в зміст кантівського формулювання морального категоричного імперативу. Здавалося б, це пункт максимального зближення позицій Канта і екзистенціальної філософії, яка так само утверджувала ідею самоцінності і власної мети людської екзистенції. Але в даному контексті важливіші відмінності. Справа не тільки втому, що людина як носій всезагального (однакового для всіх розумних істот) практичного розуму, за Кантом, не схожа на унікальну в своїй неповторності і однині екзистенцію. Кантівський рецепт відноситися до іншого як до мети здавалося лише відношенням до людини як моральної істоти, що зовсім не заважало Канту розглядати людину (індивідів і цілі покоління) в історичному часі і просторі в якості всього лише засобів здійснення мети історії. Екзистенціальне положення в цьому пункті виявилось більш безкомпромісним, причому не тільки по відношенню до мети історії, яка, як правило, не є власною метою окремої людини. Якщо людина сама виробила особисту життєву мету і скеровує своє життя на її досягнення, цим самим вона перетворює себе в засіб реалізації цієї мети і втрачає справжній екзистенціальний спосіб існування.
Отже, за Ясперсом, ціле історії (як і її початок та кінець) не дано нам, воно "ніколи не стає наявним", і не може стати доступним нашому пізнанню. Для нас воно може явитися лише в формі ідеї цілісності, яка розпадається і конкретизується в суб'єктивних варіативних образах історичного процесу.
Представлення Ясперсом універсальної історії як "знання про можливе" виглядає парадоксальним і протирічним звичним уявленням про історичну реальність і історичне знання. Фантазувати про історію: "як могло би бути інакше, ніж це було", - в істориків вважається поганим тоном. Та, все ж, у Ясперса мова йде не про те, як історія могла б реально відбуватися іншим чином, ніж вона відбулася, а про історію як відкритті різних уявлюваних нами можливостей для нас, "як нашої власної можливості".
Розглянемо ще одну думку Карла Ясперса, яка стосується існування людини в історії. Людина, згідно з Ясперсом, є тим, чим вона є, лише разоміз своїм минулим; історія - її єдина основа, і вже через це людина історична (В філософії історії Ясперса йшла мова про "екзистенціальну історичність", в якій відкритість, незавершеність, "граничність" стали початковими і головними). Головна ж відмінність людини від усіх інших істот в тому, що вона "нескінченно відкрита за своїми можливостями, незавершена і незавершувана...". Людина настільки ж незавершена, як і історія, і в цьому розумінні "незавершеність людини і його історичність - одне й те ж". Більше того, саме "історія перетворила людину в істоту, яка прагне вийти за свої межі". Людина, згідно з Ясперсом, є тим, чим вона є, лише разом із своїм минулим; історія - її єдина основа, саме "історія перетворила людину в істоту, яка прагне вийти за свої межі".
В екзистенціальній філософії історичність була інтерпретована і якості фундаментальної характеристики екзистенції як глибинного способу буття людини в її унікальності. Хайдеггер вважав, що саме історичністю було сконструйоване екзистенціальне буття людини. Подібно до Хайдеггер Ясперс вважав найважливішим параметром історичності тимчасовість людського існування: екзистенція існує тільки в часі і вкорінена у всіх вимірах часу. Буття того, що не має внутрішнього відношення до часу, чиє існування байдуже до часу і просто тягнеться, не володіє історичністю.
Спробуємо підвести підсумки. Отож, Ясперс вважав, що сенс людської історії складає націленість на особистісне розмаїття всезагального. Був переконаний, що люди завжди перебувають всередині історії і рухаються разом з нею, а тому історія доступна людському пізнанню тільки зсередини. Філософ трактував історію як реальність, яка сама себе осмислює і пояснює. Згідно з Ясперсом, історія дійсності існує лише разом з її осмисленням; більше того, історія тільки тому і існує, що людське буття осмислює себе і безпосередньо осмисленням впливає на себе (і світ). Окрім того, історію не достатньо зрозуміти чи пережити у відчутті; вона повинна бути не лише пережитою, але й (схоже до особистого життя) практично "прожитою" і "зробленою" людиною.
Ясперс дотримувався думки, що історія є незавершеною і відкритою як в проекції на майбутнє, так і в проекції на минуле. Це твердження щодо майбутнього не викликає сумнівів, а як же тлумачити його щодо минулого? Потрібно розуміти, що у формі зовнішньої дійсності минула історія незмінна. Вона змінюється як реальність, яку ми уявляємо, бо ж те , що колись відбулося, може бути витлумачене і сприйняте по-іншому. Історичне минуле - це відкритий інтерпретаціям світ уявних відношень. Велика кількість історичних процесів, які розпочалися в минулому, до цього часу ще не завершилися, і ще в майбутньому виявляться їх віддалені наслідки, історичні ролі і значення.
Основним опонентом Ясперса у філософії історії був Гегель, який притримувався думки про завершеність історичного процесу. Ясперс, як було уже сказано вище, дотримувався думки про незавершеність і відкритість історії як минулого, так і майбутнього. І полемізуючи з Гегелем Ясперс досить часто спирався на вчення Канта. Але з Кантом Ясперс погоджувався лише у формулюванні початкової антиномії філософії історії: філософія історії обов'язково повинна передбачити цілісність історичного процесу (інакше вона неможлива) і в той же час вона не може цього робити, тому що історії самій по собі цілісність не властива. Щодо відмінностей, то, Кант, наприклад, розглядав можливість подання історії як цілого, а Ясперс вважав, що ціле історії (як і її початок та кінець) не дано нам, воно "ніколи не стає наявним", і не може стати доступним нашому пізнанню.
Ще Ясперс цікаво порівнює людину та історію - він стверджує, що як людина, так і історія є незавершеними та непередбачуваними. Людина, згідно з Ясперсом, є тим, чим вона є лише разом із своїм минулим; історія - її єдина основа, і саме "історія перетворила людину в істоту, яка прагне вийти за свої межі".
Перелік використаної літератури:
1. Філософський словник соціальних термінів/під заг. ред. проф. В.П.Андрущенка - Х.: "Корвін",2002.
2. Современная буржуазная философия и религия. Под ред. А.С. Богомолова. М., Политиздат, 1977.
3. Карл Ясперс. Всемирная история философии: Введение. - Санкт-Петербург, "Наука", 2000.
4. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник/ Бичко І.В., Табачковський В.Г., Горах Г.І. та ін. - К.; Либідь, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве