WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія абсурду Альбера Камю - Реферат

Філософія абсурду Альбера Камю - Реферат

людина, яка плекає надію. Ще одним "лицарем абсурду" Камю називає актора, визначаючи абсурдним не стільки самого актора, скільки його долю: " акторовівідведено три години, щоб побути Яго або Альцестом, Федрою або Глостером. У цьому куцому проміжку часу, на п'ятдесяти квадратових метрах кону він вдихає в них життя й змушує вмерти. Ніколи ще абсурд не демонструвався так вдало..." ( ІІІ, 124).
І Дон Жуан, і актор можуть змиритися зі своєю долею, адже " навіть звичайні люди вряди-годи кінчають тим, що погоджуються на ілюзію".
Але, зауважує далі Камю: " Завойовник або актор, творець або Дон Жуан можуть забути, що їхній спосіб життя неможливий без усвідомлення властивої йому безглуздості" ( ІІІ, 139).
У своїй роботі Камю звертається до творчості Ф. Достоєвського, бо усі герої Достоєвського запитують себе про смисл людського буття. Герой "Бісів" Достоєвського Іван Кирилов ставить питання про самогубство, "вище самогубство" заради ідеї. Кирилов теж є людиною абсурду, він не вірить у майбутнє, але вірить у вічне теперішнє.
Камю доходить до висновку, що тема самогубства у Достоєвського є темою абсурду, його герої у щоденних вчинках втілюють абсурдні істини. На думку Камю, твори Достоєвського не є абсурдними творами, а лише творами які піднімають проблеми абсурду.
Яку ж творчість вважає абсурдною Камю? Творчість, яка твориться не для майбутнього ,яка може бути будь-якої миті зруйнована, знищена, забута і водночас вільна, яка не належить часові, є абсурдною.
Людина абсурду аж до " Міфа про Сізіфа" швидше камінь у групі камнів.
Він споріднений з іншими хіба що своїм випадковим існуванням 10. У "Міфі про Сізіфа" з"являється, як ми уже простежили, цілком нове тлумачення ______________________________________________________________________________________
10.Див.: Великовський С.И. "Грани несчастного" сознания.-М.1973.-С.88.
"абсурдної людини".
Абсурдною людиною постає у філософії Камю і античний Сізіф,
покараний богами на довічну даремну працю - " викочувати велетенський валун на вершину гори, звідки він під власною вагою щоразу котився донизу" ( ІІІ, 149).
Сізіф є героєм абсурду як у своїх пристрастях, так і в своїх муках.
Сізіф цікавить Камю саме в період між підйомами на вершину гори, коли камінь черговий раз скочується вниз і Сізіф спускається до підніжжя, щоб знову викотити камінь. Саме тоді, переконаний Камю, Сізіф вивищується над своєю долею. Але така участь не лише Сізіфа, звичайний робітник впродовж свого життя працює так само як і Сізіф - щодня монотонна і марна праця, якій не видно кінця. Його доля, на думку Камю, не менш абсурдна. Але висновок, який робить філософ - оптимістичний: " Немає такої долі, яка б не перевершила себе завдяки зневазі" ( ІІІ, 151).
До того часу, поки людина не усвідомлює своєї долі, вона не усвідомлює абсурду. Трагедія починається з моменту пізнання. Але з моменту усвідомлення абсурду починається і щастя. Камю наводить приклад царя Едіпа у драмі Софокла, який попри усі випробування визнає, що " все гаразд".
Камю доводить, що коли людина залишається сам-на-сам зі своєю трагедією, вона відкидає будь-які вищі сили, примушує замовкнути усіх богів та ідолів і визнає лише одну долю, фатальну долю, яка варта зневаги, а не поклоніння.
Сізіф, у розумінні Камю, теж стверджує, що все добре, він заперечує богів і надає нового сенсу своєму життю і своїй приреченості.
"Самої боротьби за вершину, - підсумовує філософ, - досить, аби сповнити вщерть людське серце. Треба уявляти Сізіфа щасливим" ( ІІІ, 152).
Сізіф зумів повернути свою кару у звинувачення богів, у засвідчення сили непокірного духу. У безглуздя він вніс зміст своїм викликом: "єдина правда -
це непокірність."11
Сізіфові Камю уподібнює мислячу людину, яка приречена на вічне протистояння абсурду. Усвідомлення абсурду у даному випадку приводить не до самогубства, про яке Камю говорив на початку есе, а, навпаки, до перемоги, до щастя.
Отже, як вдало зауважив Д. Наливайко, - ясність розуму відкриває людині трагізм її існування, ала й стає її єдиною опорою і джерелом сили, що дозволяє кидати виклик богам. Одне слово, в заключному нарисі "Міфа про Сізіфа" екзистенціалізм обертається на трагічний стоїцизм".12
У своєму дослідженні про Камю А. Моруа писав: "Міф про Сізіфа" - символ людського життя. Щож ми робимо на землі, якщо не виконуємо безнадійну роботу? Коли нам вдається з неймовірною працею підняти камінь на вершину, хвороба чи війна знову скидає його до підніжжя, і, щоб там не було, життя все рівно закінчується смертю, падінням. Усвідомити безглуздність цієї суєти - означає побачити абсурдність людського життя. В цьому світі, де немає надії, немає ілюзій, людина почуває себе "сторонньою"13.
Камю не приймає відчаю, і тому, як визначив Моруа, "велич людини в знанні, що вона смертна". І відповідно: "велич Сізіфа в знанні, що камінь неодмінно скотиться вниз".
У своєму есе Камю стверджує, що абсурд може заполонити будь-яку людину, навіть рядову, звичайну, яка особливо переймається сенсом буття. Абсурд - це доля не лише таких як Сізіф, Дон Жуан та інших. Але абсурд має сенс лише настільки, наскільки з ним не згоджуються. На відміну від філософів, _____________________________________________________________________________________
11. Великовський С.И. Грани "несчастного сознания".-М.1973.-С.88.
12. Див.: Наливайко Д. Інтелектуальна проза А. Камю / А.Камю. Вибрані твори у 3х т. Т.3. - Харків, 1996. - С.602.
13.Див.: Моруа А. От Монтеня до Арагона.-М.,1990.-С.355.
які у принципі не визнають пізнаваності світу, Камю вважає його пізнаваним,
але це пізнання завжди буде гіпотетичною теорією людської свідомості, іншого результату досягти неможливо. Пізнання світу межує з пізнанням абсурду.
В 1939 - 1940рр., працюючи одночасно над "Калігулою", "Стороннім" і "Міфом про Сізіфа", Камю закінчує перший етап своєї творчості, (" першу частину" за його словами), який він називає "циклом абсурду". А у лютому 1941 року Камю з полегшенням відзначить у своєму щоденнику: "Закінчив Сізіфа. Три абсурди закінчено. Початок свободи".14
Окремим додатком до праці А. Камю є його дослідження: "Надія і абсурд у творчості Франца Кафки".
У своїх дослідженнях як літературознавстві так і науковці-філософи неодноразово звертали увагу на спільність світоглядних позицій і творчого методу у А.Камю та Ф.Кафки. Кафківські герої такі ж відчужені від суспільства, як і камюсівські, їх переслідує таке ж трагічне відчуття абсурду. У праці Камю темі абсурду у Кафки присвячене окреме дослідження.
У першу чергу Камю звертає увагу на символи у Кафки, оскільки саме за допомогою символізації письменник і передає своє розуміння абсурду життя. Метод Кафки відмінний від методу Камю,

 
 

Цікаве

Загрузка...