WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія абсурду Альбера Камю - Реферат

Філософія абсурду Альбера Камю - Реферат

людини в світі", отже як основну проблему людського буття. "Для Камюабсурдність не є онтологічною категорією, іманентною світобудові,- вона є породженням самоусвідомлення людини в світі".5
Поняття абсурду у Камю і у Сартра відмінні уже в самій своїй основі.
Ще в 1938 р. у своїй рецензії на роман Сартра "Нудота" Камю писав: "Виявити абсурдність життя - аж ніяк не завершення, а тільки початок... Нас цікавить не це відкриття як таке, а його наслідки й правила поведінки, що з нього випливають "6. А уже в 1940-41 рр., слідом за "Стороннім" Камю взявся за філософську працю "Міф про Сізіфа", щоб викласти в логічних викладках свій задум - проаналізувати абсурдність життя як початок усього, "відправну точку": "абсурд, з якого досі все висновувалося, в моєму есе
розглядається як відправна точка".7
______________________________________________________________________________________
5.Див.: Наливайко Д. Інтелектуальна проза А. Камю / А.Камю. Вибрані твори у 3-х т. т.3. - Харків, 1997. - С.600.
6. Див.:Там же.- С.602.
7. Камю А. Вибрані твори у 3-хт. Т.3.- Харків, 1997.-С.72 (Далі цитуватиму за цим виданням, у дужках зазначатиму лише том і сторінку).
Абсурд розглядається Камю не як висновок з аналізу дійсності, а як " вихідний постулат, з яким треба співставити дійсність,
включаючи в неї людину".8
У цьому випадку абсурдним слід вважати не лише світ, а й усі категорії людського буття: абсурдне життя, абсурдне самогубство, абсурдна свобода і т. д.
А.Камю ще на початку своєї праці зауважує, що мова йтиме про "абсурдну чутливість, а не про філософію абсурду" ( ІІІ, 72). Відчуття абсурду з'являється з усвідомленням дійсного місця людини у світі, за Камю, абсурд - "метафізичний стан людини в світі".
У першу чергу Камю звертається до проблеми самогубства. Ця проблема цікавила Камю ще зі студентських років, а в кінці 30х р. для Франції вона стала особливо актуальною, тому Камю у "Міфі про Сізіфа" акцентує: "Існує лише одна по-справжньому поважна філософська проблема - проблема самогубства. Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб бути прожитим, - отже, відповісти на головне питання філософії ( ІІІ,72).
У Камю самогубство тлумачиться як явище соціальне, але причини його заховані у глибоко суб'єктивних переживаннях. Почуття абсурду, до якого людина здатна дійти внаслідок розладу між самою собою і своїм життям, на зразок розладу "між актором і його лаштунками" ( ІІІ,74), може стати для людини причиною самогубства. Саме зв'язку між абсурдом та самогубством і присвячене есе "Міф про Сізіфа". Камю найперше розглядає питання, чи спонукає абсурд до смерті і висуває на перший план питання про виходи з цього "метафізичного стану".
Абсурд за Камю - це розлад. Сам по собі світ не є абсурдним, і людина ______________________________________________________________________________________
8.Див.: Москвина Р.Р. "Метод абсурда" А. Камю как феномен неклассического философствования / Вопросы философии. - 1974. - N10 .-С.137.
також. "Абсурд народжується, - стверджує Камю, - з їхнього зіткнення" ( ІІІ,91). Тобто, абсурд не міститься ні в людині, ні в світі, а лише в їхній спільній присутності. Поза людським розумом абсурд не може існувати, бо сам по собі світ не має сенсу - сенсу надає йому людський розум. Якщо на початку дослідження Камю ще пробує константувати абсурдність світу, то у процесі роботи він все-таки доходить до висновку, що "сам по собі світ є нерозумний, і це все, що про нього можна сказати" ( ІІІ,85), а абсурд однаковою мірою залежить і від людини, і від світу.
Людина, яка усвідомила абсурд, на думку Камю, уже навіки від нього залежна. У таких ситуаціях філософи - екзистенціалісти пропонують втечу. Ясперс знаходить вихід в акті віри, у Шестова - це також "стрибок" до Бога і т.д.
На думку А. Камю зі стану абсурду є лише два виходи: самогубство фізичне і самогубство філософське. Жоден з цих виходів не є для Камю правомірним, тому він не приймає жодного з них. "Поза людським розумом, - пише Камю, - немає абсурду". Отже, разом зі смертю зникає й абсурд, як і все інше. Абсурд існує лише в людській свідомості, він виникає з протистояння людської свідомості нерозумному світові, з усвідомленням людиною своєї закинутості і минущості. Зникає людська свідомість ( сама людина) - зникає абсурд, але це не той вихід, який прагне знайти Камю.
Камю вивів з абсурду три наслідки, якими є "бунт", "свобода", "жага". "Однією лише грою свідомості,- читаємо у Камю, - я перетворюю в правило життя те, що було запрошенням до смерті, і відкидаю самогубство" (ІІІ,114).
Філософ розглядає абсурд як самоочевидний факт людського існування.
Усвідомлення абсурду для Камю - це стан людини, яка усвідомила, що життя не варте того, щоб бути прожитим. Без цього усвідомлення немає і абсурду. Але важливіше інше - якщо життя не має сенсу, то який інший вихід, крім самогубства? Цьому питанню Камю присвятив останній розділ своєї праці - притчу про Сізіфа.
Метод Камю, який виходить з нездоланності абсурду, з початкового розуміння абсурдності буття отримав назву " абсурдного методу".9
У філософських дослідженням "Міф про Сізіфа" нерідко називають маніфестом філософії абсурду. Камю вдалося розробити детальний аналіз явища абсурду в усіх сферах буття, він надав йому універсального характеру.
"Міф про Сізіфа" - теоретичні роздуми про абсурд. У цьому філософському есе Камю розглядяє всі аспекти "відчуття абсурду", обгрунтовує "поняття абсурду", трактує проблеми абсурдної творчості, і, нарешті, завершує притчею про Сізіфа - своєрідною "міфологемою абсурду".9
У своєму романі "Нудота" Сартр також впритул підійшов до ідей абсурду. Його Антуан Рокантен є для Сартра "героєм абсурду", тобто людиною, яка пізнала абсурдність життя і вже не може відвернутися від усвідомлення цього. Камю визначає "людину абсурду" як людину, "яка нічого не робить задля вічності й не заперечує її" ( ІІІ, 115). Це людина, яка віддає перевагу здоровому глуздові. Камю зупинив свій вибір лише на тих людях, котрі ставлять собі за мету "вичерпати себе до решти". Що ж це за люди? У Камю це Дон Жуан, Кирилов, Сізіф та актор.
Коротко зупинимось на кожному з них. На прикладі Дон Жуана Камю показує, що абсурдна людина відкидає сум. Дон Жуан не відає, що таке сум, печаль чи журба. Його геніальність проста: його розум ніколи не переступає своїх меж. Абсурдна людина не вірить у глибокий зміст речей, він здатен лише колекціонувати своє минуле без жалю і вірити у майбутнє.
Оскільки Камю вважає, що абсурд є протилежністю надії, то людина
______________________________________________________________________________________
9.Див.: Семенова С. Метафизика искусства А.Камю /Теории, концепции, школы. - M.,1975 .-С.92.
абсурду починається там, де закінчується

 
 

Цікаве

Загрузка...