WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Космопланетарні ідеї у творчості мислителів України та Росії (пошукова робота) - Реферат

Космопланетарні ідеї у творчості мислителів України та Росії (пошукова робота) - Реферат

влучно цей 36-річний період в історії Росії було названо епохою без часу ("безвременье"), коли "густота" історичного часу (у відповідності до козирєвської теорії часу як фізичної субстанції) різко зменшилась. Петро III менше року був при владі, але цей час фактично став перехідним до володарювання його дружини Катерини II, яка й завершила третій підцикл (1761-1797 рр.) першого 108-річного історіометричного циклу Росії її економічним та культурним піднесенням.
У надрах одного історіометричного циклу зароджується інший, який використовує нові технології, розроблені у попередньому, і які в комплексі зумовлюють розвиток суспільства у наступному циклі. Це стосується як економічних, технічних, так і соціально-політичних технологій і навіть революційних ідей. Саме таким для Росії став підцикл з 1789-го по 1825 рік.
Упродовж нього Катерина II, а потім і її син Павло Івсе зробили, аби наслідки Великої французької революції (1789 р.) ніяким чином не торкнулися Росії. Але війна 1812 р. з Наполеоном сприяла проникненню ідеї цієї революції в Росію, де на той час (за правління Олександра І) вже робилася Михайлом Сперанським спроба реформувати політичну систему. Учасники війни 1812 р. привнесли в Росію ще радикальніші ідеї реформування, які "визріли" в грудні 1825 р. у відкритий виклик самодержавству з боку "декабристів". Таким чином, на розвиток реформаторських ідей Великої французької революції пішов перший 36-річний підцикл другого 108-річного історіометричного циклу розвитку Росії. Другий його підцикл (1825-1861 рр.) за правління Миколи І знову мав характер "безвременья", наприкінці якого Микола-паличник розв'язав невдалу для Росії Кримську війну, а його син Олександр II усвідомив необхідність політичних реформ, які й розпочав з відміни кріпацтва у 1861 році (саме через 36 років після повстання "декабристів", які вперше у Росії запропонували конституцію, що мала назву пестелівської "Російської правди"). А закінчився другий історіометричний цикл економічною реформою, яку граф Сергій Вітте, розпочавши на піку сонячної активності після смерті Олександра III (1894 р.), успішно завершив у 1897 р. введенням у дію твердої російської валюти - золотого рубля.
Третій і останній 108-річний історіометричний цикл петровсько-більшовицької ери розпочався 1881 р. з вбивства народовольцями царя-реформатора Олександра ІІ. Саме цей рік був реперним роком максимального приросту сонячної активності, як і рік приходу до влади через 36 років їх послідовників - більшовиків у жовтні 1917 р. Фактично остання подія саме і дала поштовх реалізації ідей поліцейської держави та "народної помсти ворогам", які було закладено як самодержавством, так і народовольцями у попередньому підциклі. Вони і були "розкручені" більшовиками у концтаборах, "червоному терорі" та масових репресіях.
Через 36 років після жовтневого перевороту померли тиран Йосиф Сталін та його головний сатрап Лаврентій Берія (якщо рахувати за циклами Хлєбникова з дня розгону більшовиками Установчих зборів 19 січня 1918 р., то точно через 38 + 38 днів від цієї дати - 23 грудня 1953 р. Берію було страчено).
З кінця грудня 1953 р. почався останній історіометричний підцикл петровсько-більшовицької ери, яка завершилась на наших очах у грудні 1989 р. Символічною подією, що засвідчила закінчення хрущовсько-брежнєвсько-горбачовської 36-річної епохи, стала смерть 14 грудня 1989 р. Андрія Сахарова - своєрідного Христа кінця другого тисячоліття Християнської ери, якого, як і Понтій Пілат, комуністична система спочатку використала для поліпшення свого стану, а потім після брехливих наклепів, по суті, розіпнула. Він виявився головним супротивником радянської влади в її останній період. Його протест став своєрідним наслідком розкаяння за діяльність у попередні роки (він був творцем водневої бомби, за що нагороджений трьома золотими зірками Героя соціалістичної праці).
Ймовірно, що цю еру від наступної відокремлюють також 36 років перехідного періоду, упродовж якого повинно повністю обновитися покоління "гомо совєтикус" з остаточним еволюційним відходом до кінця 2025 року від тоталітаризму. Якщо вести відлік від дня розгону більшовиками Установчих зборів 19 січня 1918 р., який виявив їх антидемократичну сутність, то, за "основним законом часу" Хлєбникова, через 39 + 39 днів (108 років без 81 дня), тобто 30 жовтня 2025 р. має відбутися важлива, знакова подія в житті Росії.
Кінець жовтня 2025 р. інтерпретується апологетами Нострадамуса як час каяття більшовиків та їх послідовників перед своїм народом, а також інших серйозних катаклізмів, що й відображено у його катрені з Центурії ІІІ:
Конец октября двадцать пятого года,
И век двадцать первый с тягчайшей войной,
Крушители веры своих устыдятся народов,
Шах Персии смят египтянской враждой.
На цей же 2025 р. припадає і злам у найвищій точці циклоїди "кондратьєвської довгої хвилі". За 55 років до цього, на аналогічному зламі попереднього циклу, відбулась світова валютно-фінансова криза початку 1971 р., а потім і нафтова 1973 р.
Таким чином, і пророцтва Нострадамуса, і кондратьєвські кон'юнктурні цикли, і хлєбниковський "основний закон часу", та й максимум сонячної активності через 22-річний цикл Гнєвишева-Оля від 2002 р. вказують на зламний 2025 рік, як початок нової історичної ери для Росії.
Українська та російська наукова думка протягом століття підготувала умови для створення теорії соціоекогенезу, яка може стати маяком у виборі раціонального шляху суспільного руху. І сьогодні українські та російські вчені активно працюють над дослідженням циклічності соціоекогенезу як системного відображення соціокультурного, суспільно-політичного, соціально-економічного, а в кінцевому підсумку - й історичного розвитку людства.
Що стосується критичних умов нашого буття, то, мабуть, невипадково визначні відкриття робились вченими саме у періоди соціально-політичних та еколого-економічних катаклізмів. Саме у такі періоди дуже загостреним стає відчуття не тільки небезпеки потенційно катастрофічних подій, але й відповідальності вченого за їх передбачення. У період минулого історико-революційного зламу, що переріс у катастрофічну громадянську війну, Микола Бердяєв у праці "Сенс історії" писав, що саме "катастрофічні моменти історії особливо сприяють побудові філософії історії…Такі катастрофи духу людського, коли він, переживши крах певного життєвого історичного устрою та ладу, переживши момент розщеплення та роздвоєння, може зіставити та протиставити ці два моменти - момент безпосереднього перебування в історичному процесі і момент розщепленості з ним, щоб перейти у третій стан духу, який дає особливу гостроту свідомості, особливу здатність до рефлексії, і разом з тим у ньому відбувається особливе звертання духу людського до історичних таємниць".
Loading...

 
 

Цікаве