WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Космопланетарні ідеї у творчості мислителів України та Росії (пошукова робота) - Реферат

Космопланетарні ідеї у творчості мислителів України та Росії (пошукова робота) - Реферат

відбулися російсько-японська, потім перша світова війни, три російських революції та ще більша кількість переворотів в Україні, що переросли у громадянську війну. Водночас 10-20-і роки ХХ ст. пов'язуються з "срібним віком" російської літератури, насамперед з іменами поетів: Анненського, Бальмонта, Брюсова, Гіппіус, Іванова, Сологуба, Чулкова, Блока, Андрія Бєлого, Волошина, Саші Чорного, Ходасєвича, Кузьміна, Гумильова, Анни Ахматової, Цвєтаєвої, Мандельштама, Велімира Хлєбникова, Маяковського, Северяніна, Пастернака, Клюєва, Єсеніна, Заболоцького; а також прозаїків: Андрєєва, Аверченка, Вересаєва, Мережковського, Розанова,Сергеєва-Ценського, Горького, Шмельова, Купріна, Буніна, Алданова, Ремізова, Набокова, Замятіна, Пильняка, Булгакова, Бабеля, Зощенка, Пришвіна, Олексія Толстого, Шишкова, Еренбурга, Леонова, Каверіна, Шкловського, Тинянова, Гріна, Паустовського, Платонова, Олєші, Ільфа і Петрова та багатьох інших. На 20-ті роки припадає і культурне "українське відродження", яке було знищене Сталіним та його сатрапами в 30-і роки.
Підвищувальна хвиля четвертого кондратьєвського циклу (з середини 30-х до початку 90-х років ХХ ст.) була означена сталінськими репресіями з піком страт у 1937-1938 рр., другою світовою війною. Розквіт літературних імен спостерігався вже тільки через десятиріччя після закінчення другої світової війни. На знижувальній хвилі циклу, після хрущовської "відлиги", в радянській Росії "на другому диханні" засяяв геній Бориса Пастернака, якого, по суті, знищила радянська влада за присудження йому Нобелівської премії, та Анни Ахматової, а також Йосифа Бродського і Булата Окуджави (він сприймається як своєрідний культурний символ Росії кінця ХХ ст.) та багатьох інших. В Україні зірками такого ж рівня стали національні поети Василь Симоненко та Василь Стус. Якщо перший помер зовсім молодим, то смерть другого в радянському таборі, на відміну від Й. Бродського, що емігрував до США, зупинила розпочатий процес представлення його до Нобелівської премії, яку присуджують тільки при житті кандидата.
На друге запитання Шпенглера через десять років відповів видатний російський, а згодом американський соціолог Питирим Сорокін, друг Миколи Кондратьєва. Саме у 1927 р., коли доля востаннє звела їх в Університеті Міннесоти (США), де П. Сорокін викладав соціологію (М. Кондратьєв перебував у зарубіжному відрядженні), вийшла друком праця "Соціальна і культурна мобільність", в якій П. Сорокін звернув увагу на 300-річні цикли Джоеля та Шерера, що найбільш стало проявляються в автократичних суспільствах - менш рухливих, ніж демократичні. Саме в таких європейських країнах, як Англія, Данія, Нідерланди, Іспанія та Італія династії правили понад 200 років. А династії Габсбургів, Гогенцоллернів та Оттоманів - навіть більш ніж 300 років. Як приклад 300-річного автократичного правління в Росії П. Сорокін наводить династію Романових, яка проіснувала з 1613 р. до початку першої світової війни - саме такий термін, після чого (через 3 роки) останній російський імператор Микола II зрікся престолу і був (ще через півтора року) разом з родиною розстріляний більшовиками.
Цікавим є погляд на цю подію Велімира Хлєбникова. У відповідності з відкритим ним "основним законом часу", "самодержець Микола Романов був 16.VII.1918 р. розстріляний через 37 + 37 днів (12 років без 9 днів) після розпуску Думи 22.VII.1906 р.", тобто страта царя та його родини більшовиками була "відповіддю", своєрідною "розплатою" за його антидемократичні дії щодо розпуску І Державної Думи Росії. Перевірка цього твердження на достовірність нібито виявила помилку в розрахунках Хлєбникова: він не врахував 3 додаткових дні високосних років, що мали місце протягом 12-річного циклу. Проте подальший ретельний аналіз хронології подій вніс деякі уточнення. Насправді ж рішення про розпуск Думи було прийнято спочатку головою Ради Міністрів Росії Петром Столипіним, який узгодив його з царем 20.VII.1906 р. По тому почались відставки супротивників цього рішення і подія, яку офіційно проголосили 22.VII.1906 р., стала невідворотньою ще за два дні до того, як відбулась. Розстріл царя та його родини відбувся, навпаки, днем пізніше, ніж вказував Хлєбников, - у ніч на 17.VII.1918 р. Таким чином, "основний закон часу" В. Хлєбникова спрацював надзвичайно точно - день у день.
І ще один цікавий факт. Через рік після розпуску Першої, розпуск ще більш лівої Другої Державної Думи спровокував виступ Петра Столипіна на закритому її засіданні. Він звинуватив соціал-демократів у підготовці заколоту, після чого їх фракцію було заарештовано. Через 4 роки (за Хлєбниковим, 36 + 36 днів) після проголошення нового виборчого закону, що відкрив шлях до виборів уже правої III Державної Думи, 1.ІХ.1911 р. П. Столипіна було смертельно поранено у Київському оперному театрі анархістом Дмитром Богровим. У своїх свідченнях терорист стверджував: "Замах на життя Столипіна виконано мною тому, що я вважаю його головним винуватцем реакції, що настала в Росії… - розпуск Державної Думи, зміна виборчого закону, утиск преси, інородців, ігнорування поглядів Державної Думи і взагалі ціла низка дій, що підірвала інтереси народу". З результатів слідства зрозуміло, що вбивця Богров зробив замах на Столипіна, будучи абсолютно впевненим у необхідності розплати Столипіна за його антидемократичні дії щодо народу Росії та обраної ним Державної Думи.
На третє запитання Шпенглера відповів через 50 років видатний російський історик та етнограф Лев Гумильов у своїй теорії етногенезу. За зізнанням Гумильова, саме ідеї Вернадського, викладені в теорії біосфери та ноосфери, надихнули його на створення теорії, згідно з якою повний цикл генезису окремого етносу обмежено 1200 роками з можливостями його подовження за рахунок регенераційної та реліктової фаз на 100-300 років. За Л. Гумильовим, 1200-річний цикл складається з фази підйому (300 років), акматичної фази (300 років), фази надлому (200 років), інерційної фази (300 років), фази обскурації, що може подовжуватись від 100 до 200 років з переходом її до регенерації, та реліктової фази, яка іноді мала прояви для окремих етносів за межею 1500 років.
Ще 150 років тому видатний бельгійський демограф-статистик Ламбер Адольф Жак Кетлє, який використовував суто математичні методи, дійшов висновку, що середня тривалість життя цивілізації на прикладі стародавніх імперій становить 1461+/-185 років. Понад цей термін, за визначенням видатного російського історика і філософа Костянтина Леонтьєва, жодна державна система, як видно з історії, не жила. Багато держав існували значно менше.
300-річний період Київської Русі або України-Руси, як її називав Михайло Грушевський, Л. Гумильов відніс до заключних фаз слов'янського етногенезу, розпочатого пасіонарним поштовхом ще на початку Християнської ери. Це підтверджується духовним та культурним розквітом його наприкінці першого - на
Loading...

 
 

Цікаве