WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософсько-етичні погляди Григорія Сковороди - Курсова робота

Філософсько-етичні погляди Григорія Сковороди - Курсова робота

Сократа й Платона, Ціцерона й Лукреція Кара; пізнав вчення великих природознавців Коперніка й Галілея, Бекона й Декарта, сприйняв критичне ставлення до Святого письма, поступово переконувався в безмежних можливостях розкріпаченого розуму вільноїлюдини.
Світогляд Сковороди як просвітителя-демократа формувався також на українській літературній спадщині XVII століття з її гуманістичними традиціями й літературі Нового Часу, пов'язаної з народною творчістю і просвітницькими ідеями.
Учитилями Сковороди в Академії були такі прогресивні професори, прихильники просвітницьких ідей, як Варлаам Лащевський і Гедеон Слонімський, послідовники школи Феофана Прокоповича й Симона Тодорського, Тихін Александрович і Досіфей Галятовський, прихильники новітньої течії в Академії, а також талановитий філософ, просвітник Георгій Кониський. Як свідчать документи, Сковорода з повагою згадував своїх учителів, захоплювався їх творчістю. Філософські курси викладачів Києво-Могилянської академії привертали увагу багатьох учених як джерело вивчення філософської думки в Академії. Дослідження вчених показали, що в основі філософських курсів був не томізм, а вчення Арістотеля, очищене від теологічних догм в період Відродження. Воно несло у собі " ті ідеї Реформації і світського гуманізму, яких вимагало тогочасне суспільно-економічне життя"
Використовуючи творчу спадщину античних авторів (Арістотеля, Анаксагора, Демокріта, Епікура), професори Академії зверталися також до праць учених-гуманістів Муціона Руфа, Агріколи, Еразма Роттердамського, Яна Амоса Коменського та ін. Пізніше, коли православ'я почало втрачати свою роль як ідеологія національно-визвольної боротьби, вчені Академії починають цікавитись природничими працями та філософськими творами представників Нового Часу. Це - Тихо де Браге, Галілей, Коперник, Бекон, Декарт, Гоббс, Спіноза, Гассенді.
Серед діячів Києво-Могилянської академії XVII - першої половини XVIII століття провідне місце в розвитку філософської думки займали Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, С. Явор-ський, а також Й. Кроковський, В. Ясинський, Ф. Прокопович, М. Козачинський, Г. Кониський. В академічних курсах цих представників філософської думки не рідко заперечуються церковні догми як критерій істини, визнається вічність матерії й об'єктивного світу. Природа, на думку І. Гізеля і Й. Кононовича-Горбацького не народжуеться і не зникає, а існує незалежно від людського розуму, не є його витвором. Обидва вчені визнавали основне положення сенсуалізму про те, що пізнання об'єктивного світу починається з досвіду, з відчуття. Богу ж залишалася роль першотворця й першорушія. Так з'являється теорія двох істин, намагання виділити теологію від філософії. Перша повинна була займатися надприродними речами, а філософія - реальними, "що існують самі по собі".
Зростав інтерес вчених Академії до природничих наук, які грунтувались на довідних знаннях. Це був час поступового виділення природничих наук з філософії. Курси вчених несли в собі елементи астрономії, фізики, біології, медицини, хімії. У своїх лекціях професори Академії часто посилалися на медиків - природознавців Авіценну, Авероеса та ін.
Філософській науці, як і прогресивній суспільно-політичній думці, що формувалася у Київській академії, були близькими ідеї Відродження і Просвітництва. І хоча вітчизняні вчені перебували ще значною мірою під впливом релігійної ідеології, їх боротьба проти томізму, використання досягнень прогресивної думки сприяли вивільненню філософії, як і інших наук, з-під влади теології,перебудові духовного життя на основі науки й освіти.
У другій половині XVIII ст. Синод, намагаючись закрити доступ у Київську академію матеріалістичним ідеям французських філософів XVIII ст., заборонив її професорам складати самостійні курси лекцій і наказав читати філософію за системою Лейбніца і Вольфа, за підручником Баумейстера і Пурхоція.
Почесне місце в історії розвитку прогресивної філософської думки, започаткованої в Київській академії, належить її вихованцю Григорію Сковороді.
Роки навчання Г. Сковороди в Києво-Могилянській академії стали періодом формування його як передового мислителя, прямого спадкоємця і продовжувача прогресивної суспільно-історичної і філософської думки кращих представників Академії. А тісний зв'язок з народом, невтомна праця підняли його на вищий щабель порівняно з академічними вчителями.
В умовах жорстокого, всезростаючого соціального і національного гноблення на Україні в другій половині XVIII ст. Сковорода йшов у народ, своєю працею, прикладом свого життя, словом невтомно і наполегливо "сіяв розумне, добре і вічне". В цьому - вся велич Сковороди - Просвітника, який "з'явився на світ, в якому йому судилося стати світлом", і таким залишитися в пам'яті народній.
Помер Григорій Савич Сковорода 9 листопада 1794 року в с. Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського району).
Сковорода зробив істотний внесок у скарбницю вітчизняної культури. Він писав пісні і музику до них, вправно грав на кількох музичних інструментах, малював, а головне - створив численні літературні і філософські твори. Його спадщина належить до визначних надбань вітчизняної прогресивної культури XVIII ст., а його ім'я посідає помітне місце в ряду видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу України. У свідомість сучасників та нащадків він увійшов насамперед як народний вільний мислитель, мандрівний учитель життя, в якому висока освіченість поєднувалася з мудрістю трудящої людини. Мужність Сковороди, зневага до багатих, протест проти несправедливості і зла, засудження наживи, духовна незалежність створили йому в народі добру славу. Вже в XVIII ст. його пісні та "псалми" увійшли до репертуару кобзарів і лірників.
В його вченні, характерні його протесту проти існуючого ладу відбилися переживання і настрої трудового народу, моральна чистота його прагнень, неприйнятя суспільних порядків, що несли нечість духу, занепад духовних цінностей. Тому і в наш час не може не захоплювати велична постать Сковороди, його життєве кредо, послідовність в відстоюванні своїх переконань, безкомпромісність. Все життя письменника-філософа було наочним втіленням його філософського вчення.
2. Вчення Г. Сковороди про три світи і дві натури.
Основною проблемою філософії Сковороди, як уже відзначалося, є проблема людини, її щастя і шляхів досягнення цього щастя. Ця проблема органічно випливає з філософської системи Сковороди, з його вчення про дві натури і три світи. Логічним завершенням філософського вчення були не лише розроблені на його основі етичні принципи, а й власне життя філософа, яке він підпорядкував реалізації цих принципів. В своєму практичному житті він
Loading...

 
 

Цікаве