WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Кореляційні аспекти історичного розвитку філософії та фізики - Реферат

Кореляційні аспекти історичного розвитку філософії та фізики - Реферат

вже класична статистична фiзика поставила пiд сумнiв унiверсальнiсть лапласiвської форми причинного пояснення, як онтологiчну привилегiйованiсть категорiї необхiдностi у порiвняннi з категорiєю випадковостi, у фiзицi лише квантовi теорiї вимагали перегляду онтологiчних представлень про спосiб iснування фiзично реальних об'єктiв i, вiдповiдно, про спосiб їх причинного пояснення. З досягненнями квантової фiзики пов'язане збагачення змiсту категорiї причинностi з урахуванням представлень про об"єктивнi можливостi (ймовiрностi), теоретичне та практичне обгрунтування дiалектичних спiввiдношень дiйсностi i можливостi, необхiдностi i випадковостi, визначеностi i невизначеностi.
Такi обгрунтування та збагачення значно вдосконалюють фiзичну картину свiту.
Дiйсно, дiалектичний матерiалiзм стверджує, що матерiя не просто рухається, але й знаходиться в безперервному русi (розвитку) i самовiдновленнi. Але, якщо закони, по яких здiйснюється рух матерiї, носять жорстко-детермiнiстичний характер, якщо в свiтi панує лише одна необхiднiсть, то тодi для розвитку i вiдновлення, в принципi, не залишається мiсця. На щастя, ми знаємо, що це не так. Тому важливо, що в теоретично-фiзичнiй схемi на законних правах вводять, крiм поняття необхiдностi, також поняття випадковостi та можливостi. Такi схеми вiдображають свiт повнiше, в них закладенi основи для вiдображення процесiв розвитку i самовiдновлення матерiї. I тодi, з точки зору конкретного обгрунтування фiлософського принципу розвитку матерiї, можна ставити в заслугу квантовiй фiзицi те, щовона ввела в науку поняття випадковостi, можливостi, невизначеностi в їх зв'язку поняттями необхiдностi, дiйсностi,визначеностi.
Ще однiєю важливою темою фiлософського аналiзу фiзики, особливо для квантової фiзики, являється тема логiки. Слiд зауважити, що ця тема не була злободенною нi в класичнiй фiзицi 17-19 столiть, нi в сучаснiй теорiї вiдносностi. Хоча логiка i явлляється основою будь-якого мiркування, використовування її у фiзицi досить довгий час не усвiдомлювалось з практичної сторони, а рефлексiя над її законами i основами звичайно вiдносилась до областi власне логiчних дослiджень по основамматематики. Яке ж вiдношення може мати логiка до фiзики, якщо перша займається формами мислення, а друга - конкретними, змiстовними речами, що iснують незалежно вiд мислення? Питання, поставлене таким чином повине викликати пiдозру з точки зору дiалектики, а саме дiалектики формального i змiстовного (форма i змiст спiввiдноснi!) I ця пiдозра тiльки пiдсилилась, коли вченi звернулись до аналiзу логiки квантовофiзичних висловлювань. Математичний аналiз цiєї логiки показав, що в сферi квантовофiзичних висловлювань i мiркувань важливо задовольнити ряд звичайних, класичних, логiчних законiв - таких, наприклад, як закони асоцiативностi i дистрибутивностi. У зв'язку з цим виникли сумнiви у вичерпностi арiстотелевої (тобто класичної) логiки як логiчного засобу вiдображення специфiки квантовофiзичної реальностi.
Для основ квантової фiзики має важливе значення аналiз спiввiдношення класичних i квантових фiзичних представлень. Як оцiнити значення класичної фiзики для квантової фiзики? Чи можна першу розглядати в якостi основи другої? Як було сказано вище, не лише можна , але й потрiбно, бо будь-яке нове знання виникає не на пустому мiсцi - для розвитку знання характерний принцип спадковостi. Звичайно,новий, осбливо революцiйний етап в розвитку знань пов'язаний iз запереченням старого. Однак дiалектичне заперечення означає не формально-логiчну несумiснiсть (чи "так", чи "нi"), але й змiстовний перегляд сталих уявлень, в ходi якого цi представлення зберiгаються, як говорив Гегель у "знятому" виглядi, тобто враховуються в їх практично обгрунтованому змiстi. Виходить, що класична фiзика служить не лише передумовою появи i розвитку фiзики квантової, але й придатною "системою вiдлiку" на фонi якої ми оцiнюємо значення нових досягнень фiзики, їх реальний вклад в наукову картину свiту i в наукову методологiю. Тут можна навести такий приклад.
Не виникає нiяких сумнiвiв у тому, що математичне вiдкриття неевклiдових геометрiй, а потiм їх фiзичне обгрунтування у теорiї вiдносностi було значним революцiйним кроком у розвитку наукової думки. Завдяки йому ми зрозумiли, що структура Всесвiту значно багатша структури нашого невеликого земного свiту. Проте , живемо ми то на Землi, простiр i час якої мають евклiдову структуру. А нова теорiя ( теорiя вiдносностi ) не перечить цьому i, крiм того, її неевклiдовi конструкцiї можуть бути iнтерпритованi в рамках моделi земної геометрiї [6].
Накiнець коротко вкажемо тi засоби дiалектики, якi використовують при аналiзi основ квантової фiзики, тобто їїконцепцiй реальностi, причинностi, руху, простору i часу, логiки, а також класичних фiзичних представпень ( як однiєї з основ квантової фiзики ). Цими засобами є, насамперед, дiалектичне спiввiдношення мiж об'єктом i суб'єктом пiзнання, теорiєю i дослiдом, сутнiстю i явищем, змiстом i формою, дiйснiстю i можливiстю, необхiднiстю i випадковiстю. Всi вони в сукупностi дозволяють дати фiлософську оцiнку розвитку квантовофiзичного знання в загальному контекстi розвитку фiзики, намалювати, так сказати, "фiлософський портрет" цього знання.
ВИСНОВКИ
Людина і Всесвіт завжди були предметами, про які розмірковували філософи, але ці ж предмети вивчаються багатьма спеціальними науками, до яких відноситиься і фізика. Філософія і фізика єдині також в тому, що вони є сферами діяльності однієї й тієї ж людини - людини як думаючої істоти.
В людському пізнанні світу беруть участь не тільки спеціально-наукові поняття фізики і математики, а й різні види матеріальної практики, представлення здорового глузду, філософсько - світоглядні твердження.
Тільки вся сукупність наук про людину і Всесвіт дозволяє зрозуміти феномен людини в усій його повноті. Тобто, говорячи про людину і про можливість існування "єдиної науки" про неї, ми не повинні забувати, що людина є частинкою Всесвіту, продуктом його розвитку.
ЛIТЕРАТУРА
1. Бунге М. Философия физики. М., 1975.
2. Геворкян А. Т. Философский анализ революций в физике. Ереван,1979.
3. Готт В. С. Философские вопросы современной физики. М.,1972.
4. Естествознание: ситемность и динамика. М., 1990.
5. Методологические и философские проблемы физики.Новосибирск,1982.
6. Панченко А. П. Философия, физика, микромир. М., 1988.
7. Сидоров В. Г. Философские предпосылки становления физических теорий. М. 1989.
Loading...

 
 

Цікаве