WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана - Курсова робота

Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана - Курсова робота

відрізняла свою уяву від реального існування, саму себе (з усією своєю свідомістю) від природи в цілому. Міф для неї був цілісною, остаточною, єдино реально існуючою... дійсністю"# .
Для сучасної людини міфологічні уявлення здаються просто заблудженнями, оскільки для неї в більшості випадків залишається невідомим зміст тих відношень, які виражали міфологічні образи. Так, аналізуючи факт, узятий з робіт відомого французького психолога і етнографа Лю-сьєна Леві-Брюля (1857-1939), про те, що люди з племені гуїчолів ототожнюють оленів і пір'я птахів, оленів і пшеницю і т. п., російський психолог О. М. Леонтьєв (1903) зауважує неприйнятність тлумачення цього факту самим Леві-Брюлем, який
робив з нього "висновок" про принципову відмінність логіки первісної людини від логіки людини сучасної.
Заперечуючи Леві-Брюлю, О. М. Леонтьєв пише: "Зближення значень "олень" - "пшениця" є... вочевидь лише формою усвідомлення переносу їх смислу, тобто переносу практичних відношень колективу з оленя на пшеницю. Цей перенос, що відображає перехід від панівної ролі полювання і скотарства до панівної ролі вирощування рослин... і закріплюється Ідеологічно..."#
Отже навряд чи можна оцінювати міфологічні уявлення як "суцільне" заблудження. Слід, мабуть, говорити лише про менший обсяг знання первісної людини, про більш поверховий його характер порівняно з сучасним. Проте інколи твердять, що міфологічні образи, будучи своєрідною формою первісного знання, все ж не можуть йти ні в яке порівняння за ступенем об'єктивності з такими категоріями наукового мислення XVIII-XIX ст., як "маса", "енергія" та ін., оскільки в останніх менше суб'єктивності й тому вони істинніші від знань первісної людини. Спробуємо розібратися в цій ситуації.
Антропоморфізм створює уявлення про світ як про поле діяльності "людиноподібних" сил, які люблять і ненавидять, радіють і страждають. Наукове мислення XVIII- XIX ст. уявляє світ у "вигляді якогось величезного мєханізму, поведінку якого можна цілком точно описати, задавши положення всіх його частин у просторі й зміни положення з часом" (Ле Бройль).
Обидві картини світу - антропоморфічна і механічна, як бачимо, визначаються тим способом практичного діяння людини на навколишній світ, який був панівним у відповідний історичний період. У первісну епоху людина діяла на світ головним чином природними органами свого тіла. Звідси й антропоморфізм, що базується на уявленні про "людиноподібний" характер
# Валлон А.От действия к мысли М., 1956 С.121
#.Бородай Ю.М. Воображение и теория познания М., 1966 С.46
#.Леонтьев А.Н.Проблема развития психики М., 1965 С.173
стихійних рушійних сил навколишнього середовища.
У XVIII-XIX ст. людина діє на світ головним чином за допомогою машин і механізмів. Звідси й механістичний підхід, що базується на уявленні про світ як про грандіозну машину. В обох випадках картина світу створюється за образом і подобою способів людського діяння на реальність. До речі, багато категорій наукового мислення не так вже й виграють (навіть зовні) у своїй "об'єктивності" під час порівняння їх з категоріями первісного мислення.
Механістично-раціоналістична картина світу, згідно з якою Всесвіт уявлявся велетенським "механізмом", який управляється строгими детерміністичними законами, через що увесь подальший розвиток може бути передбачений за допомогою диференціальних рівнянь механіки, вже на початку XX ст. переживає глибоку кризу. Образно змальовуючи цю ситуацію, американський філософ Джордж Сантаяна (1863-1925) писав: "Коли я був молодшим, те, що помпезно іменується наукою, мало імпозантний вигляд. В інтелектуальному світі існувало благополучне королівське сімейство, яке розраховувало правити протягом невизначеного строку: суверенні аксіоми, незмінні закони й управляючі гіпотези... Нині в нас демократія теорій, що обираються на короткий строк служби, розмовляють на діалекті крамарів і навряд чи здатні бути представленими широкій публіці" .#
Сьогодні формується нова картина світу, у змісті якої досить чітко вирізняється тенденція до відмови від жорстко натуралістичних схем буття, прагнення серйозного ставлення до гуманістичних цінностей. Ця обставина виявляється в рішучій перебудові всієї системи підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах. Сьогодні в провідних університетах світу підготовка природничонауковнх кадрів (не кажучи вже про гуманітарні спеціальності) передбачає ґрунтовну гуманітарну освіту. В Гарвардському університеті (США), Токійському (Японія), Боннському (ФРН), Сорбонні (Франція) гуманітарні дисципліни на природничих факультетах становлять до 20 % в навчальних програмах. Для порівняння скажемо, що на природничих факультетах Київського держуніверситету у 1989/90 навчальному році суспільні дисципліни становили лише 7,3-9,9 %.
Об'єктивність істини, незалежиність її змісту від людини й людства, отже, ніяк не означає її незалежності від інтересів і потреб людини. Навпаки, істина завжди була й залишається однією з найващих гуманістичних цінностей людний. Будь-яка спроба відділити істину від суб'єктивно-практичного, гуманістичного контексту людської життєдіяльності (вже не йдеться про протиставлення її цьому контексту) неминуче обертається не просто трагедіями й катастрофами, а й знищенням самої істини.
Абсолютні й відносні характеристики істини. Об'єктивність є вихідною фундаментальною характеристикою істини, з якою (об'єктивністю) тісно пов'язана інша фундаментальна характеристика істини - абсолютність, тобто її принципово стійкий, сталий характер. Істинне знання є істинним завжди, воно практично вічне. Проте вказані риси абсолютності істини є
#.Santayana G.Realims of Being. New York ,1942 Р.829
справедливими лише в діалектичній єдності з іншою фундаментальною
характеристикою істини - Її відносністю. Порушення цієї діалектичної єдності, спроба відокремити абсолютність від відносності (й навпаки) так само, як і в разі відокремлення об'єктивності від суб'єктивно-практичного грунту істини, ведуть до зникнення істини, перетворення її на свою протилежність-заблудження (оману).
Розглянемо діалектичну взаємодію абсолютності й відносності істини на простому історичному прикладі. Як уже зазначалося, в античному й феодальному суспільстві люди були твердо переконані в тому, що земна поверхня є площиною. Сьогодні ми кажемо, що це - заблудження. Кожний школяр (і навіть дошкільнята) нині знає, що Земля має сферичну поверхню, і може навести відповідну аргументацію на користь свого уявлення. Та чи не виникає при цьому питання: хай люди і справді помилялися, вважаючи Землю пласкою, але ж чому всі помилялися однаково? Чи не існувала тут якась об'єктивна обставина, що породжувала в головахлюдей однакове (хай і помилкове) уявлення?
А чи було це уявлення взагалі помилковим? Попри всю, здавалося б, неймовірність такого припущення, воно виявляється не таким уже й неймовірним. Згадаймо ту важливу обставину, що зміст нашого знання (істинного насамперед) визначається не самою реальністю як такою, а "зміною її людиною", тобто практикою. Звичайно ж, земля і в античності, і в середні віки, як і
Loading...

 
 

Цікаве