WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія Г.С. Сковороди та його ідея “Справжньої праці” - Реферат

Філософія Г.С. Сковороди та його ідея “Справжньої праці” - Реферат

етики посідають чільне місце в колі питань, що розробляються Г.С.Сковородою. Вчення Г.С.Сковороди спрямоване на інтенсифікацію внутрішнього життя людини, яка не має опори в навколишній дійсності. Тому шлях до щастя пролягає, на його думку, через моральне вдосконалення людини. Цим зумовлюється підкреслений персоналізм, в центрі якого жива людська особистість, завдяки якому буття особистості змальовується як безперестанне творіння людиною себе. Буття для Г.С.Сковороди виступає передусім як моральне діяння. Вирішальне значення у вченні Сковороди посідає концепція "сродної праці".
Принцип "сродності", отже, є принципом відповідності тому вищому, розумному і справедливому началу, що визначає сенс людського буття. "Закон сродності" не знає винятків. У кожної людини є нахил до "сродної" собі справи.
Головним принципом розрізнення життя відповідно до принципу "сродності" чи всупереч йому, вважав Г.Сковорода, є ступінь доступності потреб, на задоволення яких спрямовує свої зусилля людина. Ось чому поняття "потрібне" і "непотрібне" у філософії Г.С.Сковороди зіставляються з парою понять "легке" - "важке".
Через індивідуально неповторний зв'язок з Богом кожна людина відрізняється від інших за своєю внутрішньою природою. Ідея рівності має сенс з огляду на створення достатніх передумов кожному реалізувати свій потяг до "сродного" життя.
Своєрідність виявів Бога у кожній людині визначає людей та їх різні долі. Відповідність життя людини моральному ідеалові, що обгрунтовував Г.С.Сковорода, визначається не тільки властивостями, що є "сродними" для людини, а тим, наскільки вона виявиться здатною збагнути ці властивості та перебудувати своє життя відповідно до них.
Отже, шлях від визнання принципу "сродності" до вчення про щастя пролягає у Г.Сковороди через самопізнання, що, як вже зазначалось, є стрижневим принципом всієї філософії українського мислителя.
Принцип цей, насамперед, передбачає виокремлення його від принципу пізнання, що реалізується у процесі наукового дослідження навколишнього світу.
Отже, наукове пізнання світу має сенс, з огляду на кінцеву мету - осягнення людиною Бога, хіба що тим, що воно дає змогупобачити у світі відбиття вищої реальності, пізнати яку законами науки, втім, неможливо.
Потреба ж цієї "вищої науки" про щасття може реалізуватись лише через самопізнання, спрямоване до осягнення людиною власної сутності і Бога.
Але шлях самопізнання відрізняється від пізнання світу не лише об'єктом. Істотно, що мета самопізнання, з погляду Сковороди, взагалі не може бути реалізована як інтелектуальний акт, вона втрачає гносеологічний характер. Надприродна реальність пізнається тільки в переживанні, а тому самопізнання є насамперед життєвий процес, що концентрує в людині енергію саморозвитку. Тому органом цього процесу є серце, а пізнання людиною себе є акт любові.
Природним підсумком філософських і життєвих шукань Г.С.Сковороди є розроблене ним вчення про щастя. Щастя він розглядає насамперед як стан незалежності та душевного спокою, що досягається шляхом звільнення від тиску навколишнього світу.
Справжнє щастя - незалежне від зовнішніх факторів буття і тому може стати надбанням кожної людини. Але це щастя не приходить саме. Для усвідомлення його необхідно оволодіти вищою з усіх наук, якою й є наука про щастя як "економію власного нашого внутрішнього світу". Те, що є необхідним для справжнього щастя, є таким же легким, як повітря й вода. Тому досягти щастя - означає досягти душевного миру. Щастя пов'язується із чуттями вдячності, любові.
Риси, що визначають своєрідність Г.С.Сковороди як саме українського інтелігента, треба шукати у специфічному ставленні його до двох головних типів інтелігенції - західноєвропейського та російського, які склались на той час і одержують свій розвиток у подальшому поступі.
Позиція Сковороди - відмінна. Заперечуючи наявну соціальну дійсність, він не прагне змінити її ані в ім'я щастя мільйонів, ані заради задоволення власних "природних" потреб. Він усвідомлює "ненужність" світу соціального як самоцінності з огляду на реальні потреби людського буття. Для Сковороди в притаманному йому прагненні до свободи і щастя суттєвим було усвідомлення того, що бажаної мети можна досягти на шляху заглиблення в себе, у прагненні до найпотаємніших, сердечних глибин власного "я", де й чекає зустріч з Богом як жаданий результат реалізації мрій про волю і щастя.
Висновок
На мою думку Т.А.Білич та інші автори, які схильні мало не цілком виводити філософські погляди Сковороди з матеріалізму Ломоносова, ігнорують особливості ідейного розвитку філософів, не враховують їх наукових інтересів, а також того рівня науково-філософського розвитку, якого вони досягли.
Я не можу погодитися з тими авторами (Д.І.Багалій, В.Білий та інші), які твердять, що філософська спадщина Сковороди має лише історичний інтерес і що для нашого часу вона нібито повністю втратила своє значення.
З прочитаних мною авторів книг про філософію Сковороди, я схиляюсь до думки М.Редька, який вважав, що Сковорода належав до тих видатних прогресивних мислителів, які століттями шукали шляхи до щасливого життя у моральній сфері. Г.С. Сковорода вірив, що шляхом морального вдосконалення та освіти людей можуть бути перебудовані суспільні відносини на основі "сродної" праці. Це була ідеалістична утопія. Лише марксизм (як вважає М.Редько), відкривши закони суспільного розвитку, вказав шляхи перебудови суспільних відносин і морального вдосконалення людей і, таким чином, поставив розв'язання проблеми щастя, проблеми морального вдосконалення на реальний грунт.
Філософська позиція Г.С.Сковороди, органічно пов'язана із його життєвим шляхом, що грунтувався на розроблених ним філософських засадах, спричинилась до істотного внеску, здійсненного видатним мислителем в історію філософської думки України. Значення Г.С.Сковороди - вельми широке. Воно охоплює усі сфери духовного життя українського народу, визначає істотний внесок його в розвиток української культури загалом.
З огляду на це є підстави говорити про започаткований Г.С.Сковородою особливий тип українського інтелігента, чим, зрештою, й визначається місце його в історії культури українського народу.
Loading...

 
 

Цікаве