WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія Г.С. Сковороди та його ідея “Справжньої праці” - Реферат

Філософія Г.С. Сковороди та його ідея “Справжньої праці” - Реферат

безперервного руху. Причини всіх змін у природі мислитель вбачав у ній самій. Характерною рисою філософії Сковороди було також і те, що він визнавав закономірний характер явищ природи. Мислитель виходив із того, що природі властиві внутрішні незмінні закони, якими визначаються усі явища і процеси в ній.
За своїми космологічними поглядами український філософ стояв на вершинні науки XVIII ст. Як і інші передові вчені свого часу, він вів боротьбу проти старих, наукових геоцентричних уявлень, які захищали церковники. Він вважав, що крім видимого чуттєво сприйманого світу, існує ще невидимий, несприйманий органами чуттів людини світ, якась нематеріальна сила, невидимість, яка у всесвіті є "головою, а видимістьхвостом". За філософом Бог виступає, насамперед, як якась активна нематеріальна сила, що знаходиться в природі і надає їй руху. Він навіть припускав, що ім'я "Бог" походить від слова "біг".
Матерія і форма
За Сковородою форма - це симетрія, пропорція чи план речі, який пов'язує матеріал в одне ціле, без чого річ неминуче б розпалася і перетворилася у безформенну масу. Погляди Сковороди на форму не зазнали істотних змін і після того, як він сформулював положення про вічність матерії.
Д.І.Багалій у своїй трактовці положення про вічність матерії у філософії Сковороди твердив, що філософ називав матерію вічною нібито в тому розумінні, що вона "будучи створена богом, складає постійний неминучий атрибут". Т.А.Білич безпідставно вважає, що Сковорода ніби піднявся до розуміння матерії, як "вічної живої субстанції, яка включає в себе і можливість мислення". Крім того, Т.А.Білич чомусь вважає, що Сковорода, твердячи, що вічна матерія не створена богом, тим самим уже "відмежовується від ідеалізму", і що "бог у нього - лише богословський додаток до природи, як данина своєму часу". Вічний матеріальний початок, говорить Сковорода, філософи різних народів і століть різними фігурами зображували по-різному називали: натурою, вічністю, сонцем, вогнем (натяк на Геракліта) і тому різні народи поклоняються або сонцю, подібно персам, або різним звірям, подібно єгиптянам. Виходячи з цього Т.А.Білич перетворює Сковороду в матеріаліста.
Редько не погоджується з деякими досить поширеними в літературі оцінками окремих сторін світогляду українського філософа і викладає свою точку зору. Він піддає гострій критиці фальсифікаторів творчості Сковороди, які намагаються спотворити історію українського народу.
Філософські погляди Сковороди в тлумаченні Д.Чижевського
Ознайомившись з думкою Д.Чижевського про філософію Г.С.Сковороди, я зрозуміла, що Г.С.Сковорода був чи не останнім яскравим виплодом культури українського бароко. Разом з ним, за виразом Д.Чижевського, культура ця "догоріла повним полум'ям до кінця та враз згасла". Це був час ліквідації політичної спадщини Гетьманщини, остаточної втрати Україною автономії, покріпачення селян. Гинула зароджена попередньою добою козацька людина, в якій віддзеркалювалися широта душі, романтичні поривання, сильні пристрасті, буйні веселощі, гумор. У такій ситуації залишалось три виходи: чи змиритись й стати на шлях пристосування до нових умов; чи вийти на боротьбу з цією дійсністю; чи спрямувати стихію вільної самодіяльності за межі соціального - в сферу духовної реальності. Цей шлях обрав Г.С.Сковорода, і я вважаю, що такий вибір був вдалий з огляду на потребу збереження і розвитку української духовності. На мій погляд, нормальний розвиток національної культури потребує узгодженості соціального і духовного життя. А коли соціальне постає перешкодою на шляху розвитку духовного інтелігенція намагається перебудувати соціальний світ відповідно до вимог духовного.
Історія української інтелігенції не розвивалась по одній лінії, де на зміну типу "сковородинської людини" приходила "шевченківська людина" з притаманним їй гаслом "Борітеся - поборете!". Більш правильним є погляд на історію української культури як на поле взаємодії обох цих типів інтелігента. Така ситуація була властивою для нашої барокової культури. "Людина бароко, - зазначав з цього приводу Д.Чижевський, - або втікає до усамітнення зі своїм Богом, або навпаки, кидається у вир політичної боротьби… займається планами поліпшення стану цілого людства".
Причому, часто-густо обидві ці тенденції визначали потенціал духовної культури у житті однієї людини. Вельми характерними для цієї доби були такі факти, коли запорожець, якщо доживав до старості, йшов у монастир.
Ситуація до певної міри не змінилася й за епохи, що настала після Г.С.Сковороди.
У середовищі інтелектуалів верх бере протилежний сковородинському тип інтелігента з притаманною йому соціальною прометеївсько-романтичною спрямованістю. Це зумовило долю філософської спадщини Г.С.Сковороди, яка до кінця ХІХ ст. залишалась поза сферою серйозного осмислення. Відомий український дослідник констатував: " До останнього часу на твори Сковороди звертали мало уваги дослідники: всі цікавилися не стільки його творами, скільки його особою і життям".
Відповідно до традиції, започаткованої в українській культурі з часів Київської Русі, Г.Сковорода розробляє й своє розуміння філософії.
Філософія тлумачиться ним як любомудріє, як любов до мудрості. Мудрість покликана "уразуметь тое, в чем состоит щастіє". Любомудріє - це спосіб життя, який грунтується на шуканні істини й в істині згідно з нею. "Когда дух в человъкъ весел, мысли спокойны, сердце мирно, то все свътло, щасливо, блаженно. Сие есть философія", - роз'яснює Сковорода.
Викладеним пояснюється центральне місце, яке у філософському вченні Г.С.Сковороди посідає принцип самопізнання.
Вираз "пізнай самого себе", як відомо, був написаний ще над входом до храму Аполлона у Дельфах. Здійснення його Сократ вважав умовою доброчинності. Але за всієї співзвучності сократівського принципу із закликом до самопізнання, що визначає спрямування всієї філософії Г.С.Сковороди, між ними існує істотна відмінність.
Для Сократа самопізнання - насамперед акт інтелектуальний, який приводить до знання та розуміння. Сенс доброчесного життя полягає у перетворенні навколишнього світу відповідно до істини, одержаної саме під час пізнання. Сковорода, спираючись на традиції східнохристиянської філософії, розуміє акт самопізнання як процес
Loading...

 
 

Цікаве